Доступність посилання

ТОП новини

Тисяча сторінок правди про Крим


Карта Криму і частини материкової України

Багато нинішніх суперечок про Крим, які відбуваються переважно в емоційній сфері, здаються непереконливими тому, що одні сперечальники за давністю часу мало знають про предмет суперечки, інші – не володіють фактами і не готові сприйняти їхнє значення саме так, як вони сприймалися свого часу. Треті – просто ангажовані у своїх переконаннях і не мають наміру за правдою звертатися до історії ‒ своя позиція, хоч і помилкова, їм найдорожча. А багато хто просто зловживає незнанням конкретних умов історичних подій або ж намагається замість фактів і надалі використовувати стереотипи, що склалися в суспільстві під впливом зловмисної пропаганди.

У будь-якому випадку, корисно звернутися до цієї книги. Так чи інакше, але історична правда завжди є помічницею та рятівницею істини. Так вийшло і з цим фоліантом «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940-2015). Збірник документів та матеріалів», що вміщує 1090 сторінок текстів, таблиць, постанов органів влади, статистичних відомостей (!), підготовлених Національною академією наук України, Інститутом історії України, Центральним державним архівом громадських об'єднань, Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України, Галузевим державним архівом Служби безпеки України та виданих «Видавництвом «Кліо». Це дійсно 1090 сторінок фактів, які спростовують нинішні марення кремлівської пропаганди про Крим.

Книга «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940-2015). Збірник документів та матеріалів»
Книга «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940-2015). Збірник документів та матеріалів»

Тут зібрано все, що стосується Криму, від довоєнного періоду, численних депортацій та інших перетворень в останні роки перебування його у складі Російської Федерації та до його анексії у 2014 році. Тільки документи та статистика. Тільки факти.

До першого розділу увійшли документи про депортацію та інші трансформації стану Криму від 1940 року і до закінчення війни, до 1944 року. Другий розділ містить документи та статистичні відомості про передачу Росією Криму до складу України та про розвиток Кримської області і створення автономії. Третій розділ – присвячений зародженню та розвитку Кримськотатарського національного руху за повернення на історичну Батьківщину від 1950-х до 1980-х років. У четвертому розділі зібрані документи і статистика про проблеми адаптації та інтеграції репатріантів в українське суспільство.

Карта Кримської АРСР
Карта Кримської АРСР

У вічі впадає документально підтверджене нелюдське, аморальне ставлення радянської влади й у сталінський, і в післясталінський період до своїх громадян, до людей, які забезпечили не собі, а партійній верхівці не тільки матеріальний добробут, коли самі жили у злиднях, а начальство купалося в розкоші, але й захист від смертельного ворога, часто ціною свого життя та життя близьких людей.

Осмислити такі документи дуже складно, тому що абсолютно незрозуміло, на чому вони засновані ‒ це повне свавілля і беззаконня, які ламали долі людей

Помиляються ті, хто досі вважає, що депортації жителів СРСР у різних регіонах почалися після війни. Ось Спеціальне повідомлення «Про перебіг операції з вилучення ворожих елементів у Кримській АРСР» від серпня 1941 року (р. 20-21). Осмислити такі документи дуже складно, тому що абсолютно незрозуміло, на чому вони засновані ‒ це повне свавілля і беззаконня, які ламали долі людей. Заарештовані та виселені тільки у першій черзі 370 осіб. Чим вони завинили? Окрім того, що інтерновані німецько-піддані, словацько-піддані, французько-піддані, румунсько-піддані, італійсько-піддані громадяни, які мали нещастя довіритися радам та оселитися в Криму. За що їх виселили? Немає жодних відомостей про те, що вони були хоч якось небезпечні. Далі люди, яким приписали чомусь шпигунство, причому не тільки на користь Німеччини (28 осіб), а й на користь Туреччини (10 осіб), Японії (15 осіб), Італії (2 особи), Румунії (2 особи), Ірану (3 особи).

Ви вірите в те, що в Криму жили 15 осіб, які шпигували на користь Японії? І справа навіть не в цьому, а в тій безглуздості й неприкритому свавіллі, у беззаконні. Шпигунство ‒ найтяжчий злочин, який всюди карається тривалими термінами позбавлення волі. А цих ‒ виселили. Значить доказів, щоб вони шпигували, немає, але покарання їм призначили. Хто? Суд? Ні, невідомо хто звинуватив, невідомо хто ухвалив покарання. Шпигуни ‒ і все!

Далі ще беззаконня, якщо так можна висловитися. 11 осіб виселені «за терор», як йдеться в документі. Що це означає? Вони терористи? Так немає ніяких рішень про їхню терористичну діяльність. Далі такі ж безглузді звинувачення. Наприклад, «за диверсії» виселені 4 особи. Вони здійснили диверсії? Та ні. Але звинувачення ухвалене. Знову ж: тероризм і диверсії ‒ найнебезпечніші злочини, за які карають. А щодо цих ‒ жодних звинувачень, але ярлик пришитий ‒ диверсанти та терористи. Виселити. А чому виселити? Якщо вони шпигуни, диверсанти і терористи, щоб вони шпигували, здійснювали акти диверсії та тероризму в іншому місці? Маразм.

Далі такі «рубрики»: «за повстання», «за шкідництво». Вони підняли повстання ‒ 7 осіб? Вони щось нашкодили ‒ 3 людини? Та ні. Але можуть, тому виселити. Послухайте, так само можна було сказати, що і Сталін міг здійснити диверсію? Не тільки міг, але здійснив, бо вся сталінська авантюра з репресіями була страшною диверсією проти народу. Так чому його не «виселили»?

Далі ще цікавіше. «Дворушників» ‒ 9 осіб. Яким кодексом передбачений цей злочин? Ніяким, але ‒ виселити. Знову ж, Сталін, знаєте, яким ще дворушником був, може найвитонченішим у СРСР. Чому його не «виселили»? І остання рубрика ‒ «поразкова пронімецька агітація» ‒ 276 осіб. Це серпень 1941 року. В якому кримінальному кодексі передбачений такий злочин? В одному. А міра покарання чим обґрунтована? Нічим. За що ж людей вигнали з дому? А Сталін, коли запропонував через дипломатів дізнатися у Гітлера: чи задовольниться він тим, що СРСР віддасть йому Україну та Прибалтику, тільки щоб він далі не йшов війною на СРСР, ‒ не був пораженцем у серпні 1941 року? Може треба було і його «виселити»?

Цікавий і національний склад цих незаконно виселених ‒ серед них німців ‒ 198, а також русскіх ‒ 104, татар ‒ 22, євреїв ‒ 19, а також італійців ‒ 2 особи, румунів ‒ 3, болгар ‒ 7, греків ‒ 3, поляків ‒ 4, угорців (так в оригіналі ‒ авт.) і австрійців ‒ 2, чехів ‒ 1, естонців і латишів ‒ 2, іранців ‒ 3.

Навіть під час «повернення радянської влади до Керчі» у 1942 році на короткий час, у ній проводилися жорстокі й незаконні репресії

Історики знають, що Керч під час війни була захоплена німцями двічі, тому що у квітні 1942 року вона була тимчасово відбита радянськими військами під час Керченсько-Феодосійської десантної операції. Так ось, навіть під час «повернення радянської влади до Керчі» у 1942 році на короткий час, у ній проводилися жорстокі й незаконні репресії. Причому карали не тільки тих, хто зрадив Батьківщину та співпрацював з окупантами ‒ це було б зрозумілим. Але вони, мабуть, встигли сховатися, тоді сокира репресій навалилася на невинних людей, для кількості покараних. Це називалося «виселені за забарвленням». Таке смішне незаконне визначення провини. Кожному виселеному інопідданцю (їх виявилося 209 осіб), попри вороже визначення його провини, давалися п'ять днів на підготовку, до того ж, йому оголошувалося, що він виселяється «з метою особистої безпеки, через часті нальоти ворожої авіації ухвалене рішення про їхнє переселення в режимні місцевості та місцевості, де не оголошений воєнний стан».

Серед тих, кого виселяють ‒ сім'ї зрадників Батьківщини та засуджених за контрреволюційну пропаганду ‒ 588 сімей, осіб, які відбували покарання за контрреволюційні злочини, ‒ 53, осіб, які були виключені з ВКП (б) з політичних мотивів, ‒ 3, колишніх членів антирадянських партій, колишніх білогвардійців, харбінців (учасників боїв на Далекому Сході), колишніх інопідданців, осіб без громадянства, рецидивістів, повій (78 осіб), судимих за спекуляцію, судимих за розкрадання соціалістичної власності.

Документи та статистичні відомості показують, що з Криму влітку 1944 року були виселені 191 044 кримських татар, а також 16 006 греків, 9821 вірменин, 12628 болгар

Але все це тільки «репетиція» для депортацій 1944 року. Документи та статистичні відомості показують, що з Криму влітку 1944 року були виселені 191 044 кримських татар, а також 16 006 греків, 9821 вірменин, 12628 болгар. І реальною метою цих незаконних акцій було переселення до віддалених регіонів СРСР нової, практично дармової робочої сили, і пограбування їхнього майна на місцях колишнього проживання. Книга містить точні цифри оприбуткованого через декілька днів майна, включаючи 25561 будинок, 15 тисяч надвірних будівель, 860 шкіл і багато інших громадських установ, великі площі садово-ягідних насаджень, величезна кількість тварин, а також бібліотеки, клуби тощо.

Усього, за підрахунками Кримськотатарського національного руху, на 537 мільйонів тодішніх рублів колективної та на 2 млрд 400 млн 263 тисячі рублів приватної власності. І все це дісталося тим, хто заселився в їхні будинки і тепер сам собі надав права корінних жителів, і намагається диктувати свою волю Криму.

На жалобному мітингу, присвяченому 69-м роковинам депортації кримських татар, Сімферополь, 18 травня 2013 року
На жалобному мітингу, присвяченому 69-м роковинам депортації кримських татар, Сімферополь, 18 травня 2013 року

Книга містить величезний розділ документів із приводу передачі Криму Україні в 1954 році. Пам'ятається, у липні 2015 року тодішній спікер Держдуми Сергій Наришкін сказав, що Крим був анексований Україною, і передача його була незаконною. Але якби Сергій Наришкін керувався документами, то він би знав, що передачу Криму Україні ініціював... попередник його Держдуми ‒ Президія Верховної Ради Української РСР, яка надіслала з цього питання подання (див. стор. 167) до Верховної Ради СРСР і до Верховної Ради УРСР, яким просила найвищий орган влади Союзу передати Крим, а Верховну Раду України просила прийняти Крим.

Верховна Рада СРСР і ухвалила таке рішення. І всі без винятку органи влади, засоби масової інформації, серед інших і тодішня «Крымская правда», політінформатори, трудові колективи, вчителі, журналісти в Росії та в Україні, а також в усьому Союзі гаряче вітали це рішення. Українській Верховній Раді залишалося тільки «з почуттям глибокої вдячності» погодитися з цим рішенням і почати відроджувати Крим зі стану повоєнної руїни.

Сторінка з книги «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій»
Сторінка з книги «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій»

Був відроджений курорт, забезпечені водою промисловість та сільське господарство, і тільки завдяки Північно-Кримському каналу виробництво продукції сільського господарства зросло у понад удвічі

Документи цього розділу описують увесь гігантський обсяг проведеної Україною роботи для відродження Криму. Зокрема, до 1970 року обсяг валової продукції промисловості у Криму виріс у понад 10 разів у порівнянні з російським довоєнним (а не з післявоєнним) рівнем. З 1952-го до 1970-го року виробництво продукції хімічної промисловості зросло у 29 разів, вина було вироблено у 35 разів більше, ніж у 1952-му році, вантажообіг залізничного транспорту зріс у 6 разів. Був відроджений курорт, забезпечені водою промисловість та сільське господарство, і тільки завдяки Північно-Кримському каналу виробництво продукції сільського господарства зросло у понад удвічі. Це все було забезпечене сотнями тисяч переселенців з України, бюджетом України, тобто податковими внесками жителів України. Заради чого? Заради того, щоб тепер якісь заїжджі політологи та окупаційна влада обзивали нас «хохлами» і виганяли з Криму, безліч разів захищеного українцями і на суші, і на морі у всіляких війнах, починаючи з Кримської, відродженого після найстрашнішої війни нашими мозолями?

Жінки протестують проти окупації Криму Росією. Сімферополь, березень 2014 року
Жінки протестують проти окупації Криму Росією. Сімферополь, березень 2014 року

А що ж робила Росія в той час, коли Україна підіймала Крим? Документи свідчать, що союзна та російська влада і без того мізерні людські трудові резерви з розбитої післявоєнної України переселяла не лише в Крим, а ще більше у віддалені райони самої Росії. Так, у 1951 році, згідно з документом (стор. 145), у Крим переселені 2933 особи з України, а для роботи в рибколгоспах, радгоспах і колгоспах Сахалінської області ‒ 4583 людини. Або у 1953 році ‒ з Чернігівської області до Криму відряджені 600 сімей, а у Приморський край ‒ 800, на шахти Сахаліну ‒ 400 сімей. До Росії переселялися жителі практично всіх областей України (стор. 150) і прямували вони не тільки на Сахалін, а й в Єврейську автономну область, Хабаровський край, тоді Карело-Фінську РСР, Приморський край, тодішню Бурят-Монгольську АРСР, у Грозненську, Іркутську області, в інші регіони.

Сторінка з книги «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій»
Сторінка з книги «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій»
Влада СРСР та Росії після війни не тільки навісила на Україну Крим для його відродження, а й масово вилучала з ресурсів самої України людей

Йдеться про сотні тисяч чесних, працьовитих, вірних своїй країні людей, які зробили б величезний внесок у розвиток України, але всі вони їхали на чужину ‒ знімалися цілими сім'ями, цілими колгоспами, цілими бригадами, цілими підприємствами. Виходить, влада СРСР та Росії після війни не тільки навісила на Україну Крим для його відродження, а й масово вилучала з ресурсів самої України людей, яких перевозила для роботи в важкі, бідні, небезпечні регіони самої Росії. Немає потреби говорити, що вони в тих місцях були насильно русифіковані, втрачали свою рідну мову і культуру, соціальні зв'язки та захист Батьківщини.

Ось відкрийте цю книгу і переконайтеся у всьому за документами і відомостями статистики.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG