Спеціально для Крим.Реалії
Як повідомило провладне кримське інформаційне агентство «Крыминформ» із посиланням на пресслужбу Міністерства охорони здоров'я та на головного позаштатного спеціаліста з репродуктивного здоров'я Ігоря Лівшиця, 1 червня 2020 року медичні організації Криму відновили проведення процедури екстракорпорального запліднення (ЕКЗ). Видача направлень на ЕКЗ відбувається за місцем подання документів ‒ у реєстратурі перинатального центру. Ця практика допомоги бездітним сім'ям триває в Криму ще з українського часу, але два місяці тому роботи були перервані через пандемію COVID-19. Тепер же проведення процедури передбачає запобіжні заходи, пов'язані з загрозою поширення коронавірусної інфекції: пацієнтки зобов'язані пройти обов'язкове терапевтичне обстеження та анкетування щодо перенесених вірусних захворювань упродовж двох місяців до моменту подачі документів на ЕКЗ. У зв'язку з цим мені згадалася історія 2011 року, яка яскраво свідчить про негативну роль компартії в житті суспільства. Історія про те, як у 60-ті роки Кримський обком партії позбавив країну перспектив отримання Нобелівської премії в галузі медицини.
У жовтні 2010 року Нобелівський комітет присвоїв найпрестижнішу у світі премію в галузі медицини 85-річному британському вченому-фізіологові Роберту Едвардсу (Robert Edwards), за яким у науковому світі закріпилося почесне звання «батька in vitro fertilization» або (IVF), тобто «екстракорпорального запліднення» або ЕКЗ. Коли звістка про це дійшла до Криму, доктор медицини, професор кафедри гістології Кримського медичного університету ім. С.Г.Георгієвського Борис Вікторович Троценко, якому у 2011 році виповнилося вже 80 років, поїхав на цвинтар «Абдал» і поклав на могили своїх колег, видатних вчених, чотири троянди: дві жовтих на надгробок професора Бориса Павловича Хватова та дві червоних на могилу доктора медицини Григорія Миколайовича Петрова. Такі квіти вони любили ще за життя.
«Чотири троянди замість Нобелівської премії», ‒ гірко скаже Борис Вікторович Троценко двом журналістам: мені та відомому кримському фотокореспонденту Арвідасу Шеметасу, коли ми говорили з ним.
Такою вийшла винагорода цим видатним вченим, які першими у світі почали розробку методики ЕКЗ, випереджаючи своїх колег як мінімум на 20 років. Але закінчити роботу вченим завадила «керівна та спрямовуюча сила», а конкретно Кримський обком компартії. У результаті кримчан обігнали британські та інші вчені, які проводили аналогічні роботи паралельно.
25 липня 1978 року о 23 години 47 хвилин у клініці Bourn Hall Кембриджського університету народилася Луїза Браун, перша у світі дитина, зачата «у пробірці» за методом лікаря-гінеколога Патріка Стептое (Patrick Steptoe) та фізіолога Роберта Едвардса, якого тепер називали батьком чотирьох мільйонів дітей. Незважаючи на те, що над методикою ЕКЗ працювало багато вчених у декількох країнах світу, Роберт Едвардс отримав премію сам. Патрік Стептое, який працював з Едвардсом 20 років, помер у 1988 році.
‒ Якби роботи, які ми вели у 50-60-х роках, нашій групі вчених вдалося довести до кінця, тобто до народження дитини, зачатої «у пробірці», науковий пріоритет і Нобелівська премія, поза сумнівом, були б нашими, українськими, ‒ вважає Борис Вікторович Троценко. Історія про те, як це було, заслуговує докладної розповіді...
Кримська ембріологічна школа була першою у світі
Після народження Луїзи Браун тема ЕКЗ у медицині була кардинально прискорена. Уже в 1986 році ‒ через вісім років після першого успішного результату ‒ за методом ЕКЗ народжується троє дітей у Москві, одна дитина ‒ у Ленінграді. У 1989 році у Франції ‒ двійня, у Китаї ‒ трійня, у 1990 році в США, а у 1992 році в Самарі ‒ з'явилися на світ знову двійні. У 1992 році в Аргентині одна жінка народила відразу п'ять дітей, зачатих у пробірці, потім були народження в Запоріжжі (1993), в Естонії (1995-1996), у Ростові-на-Дону, в Шанхаї.
У Криму ж вченим, про яких ми тут розповімо, вдалося отримати результат тільки в середині 90-х. У 1994-1998 роках після ЕКЗ тут народилося 24 дитини. До 1984 року у світі було народжено вже понад 200 «штучних» дітей, до 1990-ого року ‒ понад 15 тисяч, до 1996-ого ‒ понад 100 тисяч, у 2011 році понад чотири мільйони. Зараз уже десятки мільйонів людей народилися завдяки методу ЕКЗ, який став порятунком для їхніх батьків, адже звичайним природним способом практично всі вони були не здатні зачати дитину...
Присвоєння Нобелівської премії Роберту Едвардсу припало якраз на 70-річчя створення Кримської ембріологічної школи, засновником якої вважається професор Борис Павлович Хватов. Ідея штучного запліднення людини була висловлена ним ще у 1939 році. У 1940 році (Роберту Едвардсу тоді було всього 15 років!) Хватов очолив кафедру гістології Кримського медичного інституту й розпочав свої дослідження. У Криму він активно продовжив свої дослідження, але завадила війна...
‒ Після війни професор Хватов, як і багато вчених у той час, потрапив до числа переслідуваних за генетику. До того ж на слуху в усіх ще була «Справа лікарів», і наша професія тоді була схожа на саперів. Тому відновити роботу вдалося лише у 50-і роки, ‒ розповідав нам Борис Троценко.
Але на рівні теорії з 1940 року ідеї Хватова вивчалися його учнями та співробітниками. З 1954 року учень Хватова, аспірант Григорій Петров, як його вже тоді називали ‒ «золоті руки», якими він унікально опанував гістологічну техніку, провів серію дослідів зі штучного запліднення тварин, а вже в 1955 році Петров успішно здійснив штучне запліднення яйцеклітин людини. В експерименті використовувалися зрілі фолікули, які після планових або екстрених операцій передавав до лабораторії кафедри відомий у Криму акушер-гінеколог Ісаак Брусиловський, і сперма молодих чоловіків, які вже мали дітей. У період 1956-1960 років за результатами успішних експериментів Григорій Петров опублікував декілька статей, захистив кандидатську дисертацію.
Кримські вчені зовсім не тримали свої досягнення в секреті. У 1960 році Борис Хватов виголосив доповідь про проведені дослідження на Міжнародному конгресі анатомів у Нью-Йорку. Це був цілий комплекс наукових робіт: дослідження про розвиток зародків на ранніх стадіях, проблеми вирощування зародків поза організмом. Групою, яка займалася створенням вперше у світі складного лабораторного обладнання, керував тоді ще асистент кафедри Борис Троценко. Попутно процес овуляції досліджувала Лідія Сергіївна Георгіївська, дочка тодішнього ректора інституту. Процес розвитку зародків у матковій трубі вивчав Віталій Олександрович Корольов.
Досягнення в ЕКЗ були тоді переднім краєм медичної науки. Борис Хватов і Григорій Петров регулярно презентували результати своїх досліджень на з'їздах акушерів-гінекологів колишнього союзу. У Тбілісі був створений Науково-дослідний інститут фізіології та патології жінки. У січні 1962 року на конференції в цьому інституті були також представлені наукові роботи Хватова, Петрова, батька та сина Брусиловських. Термін «зачаття у пробірці» утвердився в науково-популярній літературі. Італійський лікар Даніель Петруччі зняв фільм, що зробило проблему популярною у всьому світі. Побував він і в Москві на запрошення АН СРСР, але всюди, показуючи свій фільм, він завжди називав своїм попередником кримчанина Григорія Петрова.
«Особистісний» фактор
Водночас уже вважалося, що наука вирішила проблему ЕКЗ, і на всій планеті чекали одного ‒ народження «штучної» дитини. І кримські вчені мали всі шанси бути першими. Так, і зараз мало хто знає, що Хватов і Брусиловський у 1955 році, за згодою і на наполегливе прохання зневіреної бездітної сім'ї, на свій страх і ризик зробили спробу трансплантації заплідненої яйцеклітини в організм жінки, і вагітність «відбулася», тривала 13 тижнів, але, на жаль, закінчилася викиднем із причин, не пов'язаних зі способом запліднення.
На жаль, один з учених інституту, який був знайомий із роботою, заговорив про співавторство, але... отримав відмову. І тоді він пішов в обком партії.
‒ Я знаю, хто ходив в обком, але сьогодні з етичних міркувань не називатимемо це ім'я, ‒ говорив Борис Вікторович Троценко. ‒ Не можна стверджувати, що був донос. Цілком можливо, що він просто поінформував партійне начальство про хід досліджень, може, розставив свої акценти, може, похвалився...
Так чи інакше, але послідував терміновий виклик професора Хватова в обком. Його звинуватили в тому, що інститут проводить «досліди на людях», хоча аналогічні роботи вели вже медики усього світу. Доводи вченого про те, що час «дослідів» закінчився і вже розроблений науковий метод, який дає реальні результати, на партійних босів не подіяли.
Хватов повернувся в інститут чорніший за хмару. Він зібрав свій колектив і сказав: «Від мене не убуде, а у вас ще все попереду ‒ не хочу вам перекручувати долі. Можливо, припинимо роботу?» Усі мовчали. А в ці дні на кафедру приходили мішки листів, зокрема й з-за кордону, від бездітних пар із проханнями про допомогу.
У зв'язку з позицією обкому говорити про ЕКЗ стали менше, що називається, «тримали язик за зубами», частину робіт видозмінили, були переформатовані теми, напрям досліджень зберегли, але заборона все одно дуже сповільнила отримання остаточного результату, бо роботи із запліднення поза організмом і пересадку зародка в матку матері завершилися...
Як розповідав нам Борис Троценко, у 1962-му році професор Борис Хватов і завкафедри акушерства та гінекології Володимир Голубєв знову зробили спробу підсадити запліднену яйцеклітину. Сам Троценко детально дослідив чоловічу статеву систему, результати роботи були викладені в його дисертації. Відомий вчений гінеколог Петро Великий уперше у світі виміряв біопотенціал у момент злиття сперматозоїда та яйцеклітини. Юрій Шаповалов вивчив гістогенез у зародків людини перших двох місяців.
Важко переоцінити роботи Зінаїди Бродовської з розвитку кістки та кісткового мозку, велике клініко-морфологічне значення набули дослідження системи «мати ‒ плацента ‒ плід» Аркадія Брусиловського, сина відомого вченого. Після припинення активних робіт із запліднення людини поза організмом проводилася науково-популярна робота. Борис Хватов написав брошуру «Зародок розвивається у колбі», яка була видана в Москві. Він брав участь у пресконференціях у Москві та Ленінграді, відстоюючи запліднення людини поза організмом як метод лікування безплідного шлюбу.
Трагічніше за інших склалася доля одного з найталановитіших учнів Хватова ‒ Григорія Петрова. Ще в середині 50-х років він, молодий безпартійний аспірант, захистив дисертацію про ЕКЗ, в якій описав 1100 дослідів на кроликах і свинях та 550 проб людського матеріалу. З 1955 до 1966 років Петров опублікував дев'ять наукових праць про запліднення поза організмом та ділення яйцеклітин людини.
Григорій Миколайович відрізнявся від інших вчених двома якостями. По-перше, володіючи руками з унікальною чутливістю, тільки він в інституті міг виконати найтонші операції з яйцеклітиною під мікроскопом. Через це він був практично незамінною ланкою наукових досліджень, а особливо практичних робіт, які окрім нього мало хто міг виконати вперше у світі. Тому як вчений і як практик Григорій Петров ‒ найважливіший співавтор методу ЕКЗ.
По-друге, Григорій Петров, в якому яскраво виявилося почуття наукової етики та людської справедливості, мав прямий, безкомпромісний характер, він ніколи не приховував своєї думки, завжди говорив прямо та відверто, незважаючи на авторитети. Але навіть унікальна перша якість не компенсувала збитків від другої, і в 60-х роках Григорію Петрову довелося піти з Кримського медінституту.
Два роки він шукав роботу і житло по всьому Радянському Союзу, але все одно повернувся до Сімферополя в надії знову працювати на кафедрі гістології. Але йому відмовили і в цьому, хоча запропонували працювати на кафедрі нормальної анатомії людини. З 1967 до 1987 року Петров викладав анатомію, створив музей анатомії, який був унікальною гордістю Кримського медуніверситету. Відразу ж після досягнення 60 років вченого звільнили на пенсію. Щоб відволіктися, він займався садівництвом. Кажуть, його дачна ділянка була ідеально впорядкованою, як і все, до чого торкалися його геніальні руки. Помер Григорій Миколайович Петров у 1997 році у бідності, але не в забутті.
А наприкінці 70-х і у 80-х роках аналогічні дослідження та роботи велися вже медиками багатьох наукових установ, кожна у своїй галузі. Зокрема, Борис Вікторович Троценко, при безумовному пріоритеті кримських вчених, відзначав безсумнівні заслуги в розробці методів роботи з заморожуванням та зберіганням матеріалів для екстракорпорального запліднення академіка НАНУ, завідувача кафедри Харківського національного медичного університету, директора інституту кріобіології НАНУ Валентина Івановича Грищенка, багатьох інших вчених у різних інститутах та університетах України.
У 1984 році в московському видавництві «Знання» вийшла книга Аркадія Брусиловського «Життя до народження», в якій узагальнені історичні відомості про вивчення зародків і плодів людини з найдавніших часів, описані пріоритетні напрямки роботи кримських гістологів та ембріологів.
Кримчани випередили час на 20 років. І на понад півстоліття ‒ суспільне та наукове визнання створеного методу, який сьогодні став практично порятунком для бездітних сімей, які бажають мати власних дітей.
‒ Так починалася 70 років тому ця фантастична тоді тема. І в цьому початку назавжди вписаний пріоритет кримчан, у першу чергу Б.П. Хватова та Г.Н. Петрова, ‒ пишуть у статті «Внесок Кримської ембріологічної школи у створення ЕКЗ» Аркадій Брусиловський (Лос-Анджелес) і Борис Троценко (Сімферополь), опублікованій журналом «Асклепій» (№ 1, 2011). І тепер, 50 років по тому, метод отримав і суспільне, і наукове визнання. Підсумки роботи цілої наукової школи, створеної Хватовим, були підведені якраз у жовтні 2010 року на науковій конференції у Кримському державному медичному університеті ім. С.І.Георгіївського. Потенціал наукових ідей, закладений професором Борисом Хватовим, організація науки та свобода мислення на кафедрі привели до того, що навіть і в XXI столітті українські гістологи та ембріологи лідирували у провідних напрямах викладання та дослідницької діяльності...
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Погляди, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
