Доступність посилання

ТОП новини

Шляхетний герой, оспіваний у кримськотатарських легендах та літературі


Пам'ятник Аліму Айдамак'у в Криму

Я пам'ятаю, як мене вразив пам'ятник Аліму Айдамак'у на трасі Білогірськ-Сімферополь. Я бачив пам'ятники Олексі Довбушу, Робіну Гуду, Устимові Кармелюку, уявляв образи інших народних месників, але в цьому пам'ятнику поєдналося непоєднуване – ось він є, і в той же час його немає, просунеш руку, а там повітря, отвір, він є, але вловити і втримати його не можна! Геніально!

Пам'ятник Аліму Айдамак'у | Tugra (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:53 0:00
Завантажити на комп'ютер

Кажуть, що наявність у фольклорі та в літературі образів і творів про благородного народного героя – ознака давнини, зрілості, сюжетної повноти і літератури, історії самого народу. По всьому світу всі народи прагнуть мати свого народного захисника і месника. Тому чимало літератур, у яких такого прототипу не було, намагалися створити його штучно. Навіть іспанці створили збірний образ Зорро (Лиса), дворянина і вправного фехтувальника. Персонаж із часом зазнав змін, проте незмінним залишається образ благородного розбійника, одягненого в усе чорне, який приховує обличчя під чорною маскою, захищає людей землі від свавілля влади та інших лиходіїв, всюди трьома рухами шпаги залишаючи фірмовий знак «Z». А, наприклад, у Росії на роль благородного героя претендують не тільки фольклорний Кудеяр, реальні Омелян Пугачов, Стенька Разін, а й повністю вигаданий Володимир Дубровський, як і Юрій Дєточкін, і, що особливо смішно, Данила Багров.

У кримських татар століття фольклорної творчості не тільки викристалізували образ Аліма Азамат-оглу, але і всі ці оповіді спираються на реального героя з реальною біографією. Алім Айдамак, який народився в 1816 році в бідній селянській родині та перетворився в сміливого і справедливого розбійника, який розпочав боротьбу з свавіллям панів і поліції. Тому не дивно, що другий в серії «Кримськотатарська проза українською мовою» стала книга про Аліма.

Це час витіснення кримських татар із Криму, коли під гнітом несправедливості та розбою сотні тисяч людей залишали Крим

Його історія має свої особливості. По-перше, історичний контекст формування образу народного героя у кримських татар на початку – середині XIX століття збігається з першими десятиліттями існування півострова під пануванням Росії. А це час пов'язаний зі злочинним відбиранням землі у кримських татар, із багатьма іншими нещастями, викликаними російським пануванням. Тільки за перших 12 років Росія відібрала у кримських татар і передала російським дворянам 288 тисяч десятин землі. Це час витіснення кримських татар із Криму, коли під гнітом несправедливості та розбою сотні тисяч людей залишали Крим і шукали притулку за морем. Укладачка цієї серії книг Надія Гончаренко детально описує історичний контекст цього феномена – формування у народу образу захисника і героя, який відстоює справедливість.

Алім Айдамак у виконанні кримськотатарського артиста Хайри Емір-заде в фільмі «Алім»
Алім Айдамак у виконанні кримськотатарського артиста Хайри Емір-заде в фільмі «Алім»

Про Аліма пишуть книги, ставлять п'єси, знімають кіно, публікують спогади. Про Аліма народ склав багато пісень, легенд, йому присвятили свої твори не тільки Юсуф Болат, а й ще більше десятка авторів. За мотивами легенд та переказів про Аліма поставлено п'ять кінофільмів.

Фільми з часом забуваються. Так, раніше популярне кіно про Аліма, зняте в Ялті, було продане в прокат навіть у Парижі та в Берліні, але в 1930-ті роки було заборонене. Проте найбільш значущим серед цих всіх творів залишається художній твір відомого кримськотатарського письменника Юсуфа Болата в двох книгах – «Алім Азамат-оглу» (в перекладі українською «Алім син Азамата») і «Алім сів на коня». Саме ця книга українською мовою в перекладі Таміли Сейтяг'яєвої, кандидата філологічних наук, доцента Таврійського національного університету ім. В. Вернадського, і вийшла у видавництві «Майстер книг». Готується третя книга з творами Шаміля Алядіна.

Книга Юсуфа Болата «Алім»
Книга Юсуфа Болата «Алім»

Юсуф Болат, журналіст і письменник, відповідальний секретар Спілки письменників Кримської АРСР, багато зробив для розвитку національної літератури, в 1944 році був депортований разом із народом в Узбекистан. Книга про Аліма написана ним у 1939-40 роках і опублікована в журналі «Совет эдебияты» (Радянська література »). Друга частина роману була надрукована вже в Ташкенті в 1980-81 роках.

Сторінка з книги Юсуфа Болата «Алім»
Сторінка з книги Юсуфа Болата «Алім»

Аліма називають кримськотатарським Робін Гудом, а його історію – першим кримськотатарським блокбастером

По-друге, Аліма називають кримськотатарським Робін Гудом, а його історію – першим кримськотатарським блокбастером. Це підіймає кримський сюжет на найвищі щаблі світової культури. Але насправді, як пише Таміла Сейтяг'яєва, в центрі всієї цієї історії – доля людини, яка силою обставин опинилася по той бік закону, однак у такому місці, де порушення закону було домінантним явищем. Тобто, не він сам по своїй волі стає розбійником, а несправедливість життя змушують його боротися проти зла і образ, які не тільки не були попереджені законом, але часто і породжені саме ним.

Образ Аліма в кримськотатарському фольклорі та в мистецтві – це образ спротиву кримськотатарського народного героя не тільки проти своїх поміщиків, мурз, але значною мірою проти царських чиновників. Алім неодноразово заарештовувався царською владою, але щоразу втікав і знову продовжував свою місію народного заступника.

Це був останній із низки джигітів, з якими російській владі довелося рахуватися після приєднання Криму до Росії
Михайло Шевляков

В історико-літературному журналі «Історичний вісник» (травень, 1912) Михайлом Шевляковим була опублікована розповідь «Гордість Криму – розбійник Алім», в якій йдеться: «Це був останній із низки джигітів, з якими російській владі довелося рахуватися після приєднання Криму до Росії. Він користувався величезною популярністю і безсумнівною підтримкою серед татарського населення краю. До божевілля сміливий і зухвалий Алім, кажуть, наважувався вступати у відкриту боротьбу з невеликими загонами військ, був не раз оточений і схоплений, але щоразу втікав із в'язниці, поки, нарешті, в 1850 році, після покаранні шістьма тисячами ударів різок, був засланий на каторгу...». Але і там він не змирився. Про останні роки життя Аліма точних даних немає. Багато дослідників вважають, що після заслання в Сибір він поїхав до Туреччини або на Кавказ.

Кадр із фільму «Алім» (1926 рік)
Кадр із фільму «Алім» (1926 рік)

Автор нарису розповідає, що під час його однієї із зустрічей із відомим художником-мариністом Іваном Айвазовським, він розповів йому, як допоміг французькій художниці зустрітися з Алімом у камері й вона намалювала тоді єдиний прижиттєвий портрет Аліма, що зберігся.

Прижиттєвий портрет Аліма Айдамак'а
Прижиттєвий портрет Аліма Айдамак'а

Ось розповідь Івана Айвазовського: «Уявіть собі, була тут у Криму, наприкінці 40-х років, одна француженка, і їй вдалося, за моєю протекцією, в Сімферопольському тюремному замку змалювати олівцем із натури ескіз Аліма...».

Цю ж історію переказує в книзі Таміла Сейтяг'яєва, її ж повторювали багато інших оповідачів. І вона перетворилася майже в легенду.

У той час у Криму перебувала сім'я Лелоррен із Франції, дві сестри і мати. Молодша сестра Леоне була художницею-портретисткою. Її представили Айвазовському.

«...І тут, як побратими по професії, вони розговорилися. Від області живопису, слово за слово, бесіда перейшла до злоби дня, до Аліма.

– Чи не можна, – запитала Лелоррен, – змалювати його портрет?

– Для цього, пані, – заперечив Айвазовський, – доведеться подолати багато перешкод. Якщо, завдяки вашому таланту, ви друга Шехерезада, то, мабуть, постараюся бути вам другим Аладіном і розкрити перед вами ті двері, за якими чутно дике гарчання звірів і характерний дзвін арештантських кайданів.

– Знаю, що ви великий чарівник.

– Кажуть, що для жінок закон завжди поблажливий, але коли жінка така, як ви, з божим вогнем, то які ж можуть бути для неї перешкоди? Мистецтво не має меж, і перед ним, сподіваюся, схилиться і строгість пана прокурора».

І Феміда, дійсно, схилилася перед мистецтвом. На другий день Леоні Лелоррен змалювала портрет кримського Фра Даволо. У зображенні бандита відчувається поспіх виконання. Але удари олівця накреслені влучно, твердо, мистецькою рукою. Навпаки, головне, риси обличчя розбійника схоплені досвідченим оком. Видно, що Лелоррен була портретисткою не на жарт, і ми повинні бути вдячні чарівникові Айвазовському, що, завдяки його протекції прихильно розкрилися перед художницею двері в'язниці.

Що стосується автентичності портрета Аліма, дозволяю собі додати, що в архіві Феодосійського музею зберігається лист вельмишановної Марії Дмитрівни Де-Вальден, у якому засвідчується, що «малюнок був подарований Леоні Лелоррен пані Кушніковій у Керчі на знак вдячності, на пам'ять, за сердечне її ставлення до сестри – співачки в артистичній подорожі останньої Кримом». Крім цього прошу звернути увагу на справжній підпис: «Leonit Lelorrain, 11 december 1849» і на «посвячення»...

Закінчивши малюнок, Леоні готувалася вже йти з тюремної камери, як Алім висловив бажання поглянути на її роботу. Схваливши виконання портрета, Алім звернувся до художниці нібито з наступними словами: «Йдучи звідси, ти несеш із собою цю річ як пам'ять, спогад про побіжну появу твою переді мною. Спасибі тобі за благословенну увагу до мене. Я цього не заслужив. Твої риси назавжди залишаться відображеними в душі моїй!». На це Леоні нервово зняла золоту шпильку, що закріплювала хустинку на шиї, тремтячою від хвилювання рукою приколола її до відвороту халата засудженого і попрямувала до виходу. «Ні, – крикнув розбійник, – в такому разі не так слід чинити, а ось як!» І, широко розкривши халат і сорочку і розкривши груди, встромив він собі в грудну кістку вістрі шпильки, переламав її навпіл і вручив кінець із головкою художниці, твердо вимовивши: «Це тобі, а це, – вказуючи на груди, – залишиться мені!»

Передаю розповідь про цю драматичну сцену без подальшого коментаря. Легенда тут очевидна, але вона занадто характерна, щоб я про неї не сказав, тим більше, що мені її передавав сам «Рафаель морів».

Українські читачі тепер зможуть ознайомитися з цією чудовою історією і значною частиною фольклору кримських татар рідною мовою.

Автор висловлює подяку за сприяння в підготовці цього огляду і серії подальших оглядів літератури на тему Криму громадській організації «Кримський дім» і її керівнику Аліму Алієву.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG