Доступність посилання

ТОП новини

«Ця країна живе в нашому серці, у сонячному сплетінні...»


Книга Олекси Гайворонського «Країна Крим» – нариси про пам'ятки Кримського ханства

Я знаю лише дві книги, які вважаються у Криму найціннішими подарунками. Це чотиритомник Валерія Возгріна «Історія кримських татар» та розкішне видання «Країна Крим» відомого кримського історика, фахівця з Кримського ханства, колишнього заступника гендиректора з наукової роботи Бахчисарайського державного історико-культурного заповідника та колишнього телеведучого Олекси Гайворонського. «Країна Крим», яка виходила раніше російською, тепер видана й українською. Ні, звісно, кримчани дарують й інші книги, але ці вважаються найціннішими і найпам'ятнішими. Я сам подарував кілька книжок «Країна Крим» людям, яких поважаю, і бачив, наскільки цінними для себе вони вважають такі подарунки...

Основою для цієї видатної книги послужили власні дослідження Олекси Гайворонського, його глибокі знання першоджерел, порівняння безлічі історичних свідчень одне з одним і реальними пам'ятками історії, аналіз історичних документів багатьох століть. Автор випробував сюжети цих нарисів ще на сторінках газети «Авдет», а також у величезній серії телепрограм «Прогулянки Кримом з Олексою Гайворонським», які виходили на кримськотатарському телеканалі ATR упродовж трьох років. Передачі користувалися великою популярністю, зокрема, у кримськотатарських селищах люди, а також і любителі історії Криму в містах та селах намагалися не пропустити жодної. Дехто записував їх на відео, а вчителі потім демонстрували на уроках краєзнавства. Серія презентацій книги в декількох місцях, як пише автор у передмові, зустріли з теплом і великим інтересом. А про рівень науковості цієї книги свідчить той факт, що для підготовки її матеріалів автор використовував понад 530 джерел.

Продюсер проєкту з видання цієї книги, відома кримська журналістка Наджиє Фемі в передмові пише, що «Для кримських татар словосполучення «Країна Крим» звучить природно, як знайома мелодія народної пісні. Це неможливо пояснити в логічній термінології, але ця країна живе у нас в серці, у сонячному сплетінні... Кожна скеля в нашому ландшафті, кожен камінь у стінах наших історичних пам'яток є свідками щастя та відчаю, трагедій і перемог. Вони є свідками багатовікового життя наших предків на цій землі. І виживання на ній, незважаючи ні на що...».

Історична цінність книги, як пише сам Олекса Гайворонський, полягає в тому, що описані в ній пам'ятки історії належать до періоду Кримського ханства, коли Крим був не чиєюсь околицею, а сам претендував на роль регіонального центру... Тому й особливість культури цього періоду полягає в тому, що вона була діаспорною версією культури жодної закордонної «метрополії», а формувалася тільки на території півострова.

Кримськотатарська культура ханського періоду не була варіантом ні ординської, ні турецької, ні тим більше поволзько-татарської, але з'єднувала та синтезувала впливи, занесені до Криму з різних кінців Євразії. Серед них, звісно, помітні й османські, й ординські віяння, проте, з ними тісно переплетені також візантійські, сельджуцькі, середземноморські; а деякі нюанси одразу можна інтерпретувати тільки як відображення ще давніших нашарувань.

Вичерпне пояснення цьому феномену дає сама етнічна історія кримськотатарського народу, який об'єднав у своєму складі далеких спадкоємців історичного населення півострова з численними хвилями прибульців різних часів.

Інакше кажучи ‒ особливості кримської культури періоду Кримського ханства – ще один, можливо, найголовніший доказ автохтонного походження кримських татар, свідок їхньої багатовікової духовної творчості, що зростала та формувалася разом із ростом і формуванням самого народу.

Кримські свідки історії

Звісно, античний період Криму залишив після себе пам'ятки Пантикапея в Керчі, візантійську імперію в Херсонесі, середньовічну Геную ‒ в Судаку, кримське ханство в Бахчисараї. Але опис пам'яток історії Золотої Орди Олекса Гайворонський починає зі Старого Криму, тобто Солхата, Ескі-Криму, – найдавнішої столиці Кримського улусу Золотої Орди. Цей період залишив не так багато матеріальних слідів ‒ дві мечеті під Сімферополем, п'ять мавзолеїв у Бахчисараї, та руїни пам'яток у Старому Криму. Перш за все це мечеть хана Узбека, мечеть Бейбарса, Мускусна мечеть, караван-сарай Таш-хан, медресе Інджи-Бек-Хатун та Свинцева мечеть.

Середньостатистичні туристи в Криму зазвичай вважають, що Бахчисарайський палац – це єдина резиденція ханів. Насправді в Бахчисараї та його околицях існувало понад 10 всіляких резиденцій, які не вціліли до наших днів.

Заслуга автора книги не тільки в тому, що він склав приблизну схему їхнього розміщення, а й в тому, що він досліджував та описав суперечне досі питання про існування палацу Девлет-Сарай.

Цей факт спростовує наявну раніше версію, що столиця Криму починалася з будівництва Бахчисарайського палацу. Олекса Гайворонський порівняв відомості, описані польським послом Броневським і турецьким мандрівником Евлія Челебі, з гравюрою «Татарська резиденція», виданою в Німеччині у 1687 році, а також той факт, що відомий портал Демір-Капи (що означає Залізні ворота, інша назва Портал Алевіза) у Бахчисарайському палаці явно перенесений із давнішої споруди, та дійшов висновку, що це і є зображення досить таємного досі найпершого палацу ханів у передмісті Бахчисараю Салачику.

Ця споруда дуже схожа за стилем на Палац дожів у Венеції, що свідчить про те, за версією Олекси Гайворонського, що італійський майстер Алевіз, який був вимушений перебувати в Криму досить тривалий час (переказ цієї події зайняв би надто багато місця, тому я раджу читачам звернутися безпосереднього до книги «Країна Крим». Ви знайдете там ще багато цікавих відомостей!), не тільки створив відомий нам портал, а й спроєктував сам палац, в італійському стилі. Сьогодні Портал Алевіза залишається єдиною у світі пам'яткою, в якій поєднуються стилі італійського ренесансу та сельджуцьких декоративних традицій.

Зникнення руїн палацу Девлет-Сарай Олекса Гайворонський пов'язує з підпалом Бахчисарая військами фельдмаршала Мініха у 1736 році, тому у 1760-му році кримський хан Кирим-Герай почав будувати новий заміський палац Ашлама-Сарай. Закінчення його будівництва збіглося з першою анексією Криму у 1783 році. Незабаром князі Потьомкін і Дашков, які розпоряджалися життям у Криму, почали готувати два бахчисарайських палаци до візиту Катерини II, і спочатку палац Ашлама-Сарай хотіли також використовувати для цього, однак незабаром їхні плани змінилися, і вони розібрали Ашлама-Сарай дощенту, а з цих будматеріалів звели дорожній палац для імператриці в Сімферополі, на місці якого на вулиці Рози Люксембург зараз стоїть колишній залізничний технікум.

Експонати-фейки

Дуже важливо, що Олекса Гайворонський приділяє багато уваги не тільки викладу відомих фактів, легенд, версій, але і спростовує відомі фейки, широко розповсюджені серед туристів, а часто і серед простих любителів кримської історії. Один із них ‒ історія ліжка Катерини II.

Імператриця російська провела в Бахчисарайському палаці кілька діб у 1787 році. Вона приймала відвідувачів, писала листи, навіть вірші французькою мовою. Ось переклад одного незакінченого її вірша:

Sur le sofa du khan, (На ложе ханському),

Sur les coussins bourrées, (на подушках набивних),

Dans un kiosque d'or, (В кіоску золотому),

De grilles entourée ... (серед вікон різьблених)...

Звісно, вона десь мала і спати. Палац як до візиту, так і після нього кілька разів перебудовувався. Речі переносилися, перевозилися, з'являлися нові. У палаці бували багато російських імператорів, але вони не наважувалися оселитися в кімнаті Катерини, яку багато хто сприймав як сакральну, а селилися в інших кімнатах.

Але за радянських часів концепція музею змінилася, в його експозиції такого експоната, як кімната та ліжко Катерини II, не було. Ліжко мігрувало багатьма музеями, поки знову не повернулося до Бахчисарая.

Через якийсь час його знову виставили, і цей експонат став викликати багато глузувань, по-перше, через відоме всім нескромне життя Катерини II, по-друге, через те, що цей експонат був типовим елементом французьких меблів, який називали «кушетка мадам Реком'є», і призначалася вона для того, щоб на ній розвалившись сидіти, а не лежати. Причому стиль таких меблів з'явився вже значно пізніше за візит імператриці до Бахчисарая, і ліжко тоді не могло мати такої форми.

Олекса Гайворонський наводить слова відомого знавця Криму Євгена Маркова, який побачивши це творіння в 1860 році сказав: «Ліжко, цілком ймовірно, зроблене в Сімферополі, і йому не більше десяти років».

Цілком можливо, що тепер, після чергової некомпетентної реставрації палацу «ліжко імператриці» знову повернеться в експозицію, тому ставитися туристам до нього треба дуже критично. Адже таких неймовірних експонатів у Бахчисарайському палаці іноді з'являлося дуже багато, і краще спочатку прочитати про них, а потім вже їхати дивитися.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Автор висловлює подяку за сприяння в підготовці цього огляду та серії подальших оглядів літератури з теми Криму громадській організації «Кримський дім» та її керівнику Аліму Алієву.

Погляди, висловлені в рубриці «Блоги», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG