Доступність посилання

ТОП новини

Протести у США: Куди кінь із копитом, туди ж Йоффе з коментарем


Спеціально для Крим.Реалії

Дуже цікаво спостерігати, як синхронно російські та проросійські ЗМІ в Україні відпрацьовують інформаційні кампанії, використовуючи одні й ті ж підходи і трактування, часто примітивні й бездоказові, але одночасно і масово. Як це відбувається у ЗМІ, підвладних Віктору Медведчуку, проаналізував «Детектор Медіа» у статті «Чорний Майдан. Як проросійські канали дискредитують протести у США». Ще цікавіше спостерігати, як кримські колаборанти та їхні ЗМІ намагаються наслідувати проросійські тренди і вбивають у мізки кримчан одні й ті ж брехливі постулати, окреслюють одні й ті ж картини, і навіть використовують одні й ті ж ілюстрації, а також одні й ті ж методи фальсифікації суті подій.

Як тільки у російських ЗМІ з'явилися трактування протестів у США, так і в Сімферополі редактор «Крымских вестей» Ірина Іванченко активізувала свого позаштатного коментатора Григорія Йоффе. І разом вони видали «на-гора» текст під заголовком «Оазис демократії виявився колосом на глиняних ногах». Нічого нового: ще з часів Маяковського та «Одноповерхової Америки» Ільфа та Петрова Росія «ховає» цього «колоса», одночасно передрікаючи крах долара і розквіт рубля. Але колос так і залишається колосом, а долар, на відміну від рубля, – все міцнішає.

У новому коментарі однакові методи: як російські, так і медведчуківські ЗМІ вдаються до одних і тих же маніпуляцій ‒ підміняють вимоги мирних протестувальників агресією «радикалів», шукають вигодонабувачів серед політиків і теорії змови. На тлі подій у США вони намагаються переконати кримчан що «Протести ‒ це погано» і «Жорсткі дії поліції ‒ це правильно». Те ж стверджують і Григорій Йоффе з Іриною Іванченко. І за цим стоїть одне, але пристрасне відчуття російської і кримської влади: як у Росії, так і в Криму вони до жаху бояться будь-яких протестів, будь-яких «кольорових революцій», будь-якої опозиції, будь-яких незгодних. Розуміють: якщо до цього дійде ‒ ні російській, ні кримській владі не оминути лиха. Тому вони намагаються будь-якими, навіть найбільш непристойними методами, як можна довше утримати узурповану владу.

Перекласти з хворої голови на здорову

Масові протести у США Григорій Йоффе пояснює так: «Прорвався нарив, який визрів давно. Все, що відбувається на Заході руйнує архітектуру сучасного світоустрою. Відходить у небуття великий міф про США, який ця країна свого часу сама про себе створила. Основою його був постулат, що демократія, свобода підприємництва і приватна ініціатива можуть створити рай на землі».

Григорій Йоффе не дарма вживає метафору «рай на землі», адже читачі розуміють, що рай ‒ поняття відносне, і що за релігійними постулатами створити його на землі неможливо. Але в США будували не рай, а зручну для громадян, успішну, сильну, щасливу країну. А раєм на землі частіше зображали комунізм, який будували в СРСР, але так і не збудували. Ось де справжній міф. Так чому в Америці заплановане вдалося, а в СРСР не тільки не вдалося, але й сам він богові душу віддав?

Йоффе говорить штампами, не помічаючи, що те, що він прагне спростувати, насправді є істиною і не спростовується. По-перше, не можна не помітити, що «архітектуру сучасного світоустрою» руйнують не протести темношкірих американців, а порушення Кремлем Статуту ООН і міжнародного права з застосуванням військової сили для переділу кордонів. З цього почалася конфронтація у світі. По-друге, хіба не демократія, вільне підприємництво і приватна ініціатива створили найбільшу і найсильнішу у світі американську економіку? І це не міф, а реальність.

Причому, цій економіці поки нічого не загрожує. Пандемію коронавірусу самі співрозмовники в Сімферополі винесли за дужки. Нагадаємо, що економіка Росії, яка так полюбилася Йоффе шість років тому, відносно до економіки США становить лише кілька відсотків. І у цієї економіки набагато більше загроз ‒ не тільки коронавірус, але і втрата прибутків від сировинного експорту; санкції, що все більше посилюються; кризи на транспорті, в аграрному секторі, екології. У власному домі, тобто в Криму, куди більше приводів турбуватися, ніж у США. Америка і без коментарів Йоффе з Іванченко виживе, а ось Крим шкода.

Йоффе каже: «В історії було багато всяких-різних повстань. Але до пори до часу державні системи придушення з ними могли впоратися. А ось у 50-60-ті роки минулого століття сталася масштабна революція, пов'язана з деколонізацією пригноблених. У ХХ столітті неможливо було продовжувати колишню політику. Саме тоді піднялися європейські держави-колонізатори, які насаджували свій диктат на Чорному континенті й отримували багатства, ресурси, висмоктуючи кров із васалів, вдали, що звільнили пригноблених і стали непричетними, відмитим, білими, пухнастими, безневинними».

Термінологія у вченого, треба сказати, ще та: «повстання там всякі-різні». Але з ними впоралися. Що, і в 1917 році впоралися? А ось у середині ХХ століття вже ‒ «революція». Революція? У чому вона полягає? А ось ще: «вдали, що звільнили».

Колоніалізм на заході спричинив визнання за всіма права на свободу, забезпечення прав людини. Зовсім інша справа ‒ радянський колоніалізм

Уся ця термінологічна плутанина не витримує жодної критики. Хтось з істориків чув про революцію 50-60-х? Але справа тут в іншому. Антиамериканізм завжди підживлювався спогадами про колоніалізм. І ось Йоффе теж вирішив зіграти на цьому старому, старезному конику. Так ніхто ж і не заперечує, що колоніалізм був. Але річ у тім, що західна цивілізація пройшла тривалий шлях до визнання неправомірності колоніалізму і звільнила їх, і почала шлях саме до зниження поля для насильства і неповаги до закону. Тому в західному світі сьогодні існують безліч правових держав. Колоніалізм на заході спричинив визнання за всіма права на свободу, забезпечення прав людини. Зовсім інша справа ‒ радянський колоніалізм, який Михайло Горбачов зруйнував у 90-х роках ‒ пішли від Росії республіки СРСР, пішли від Росії «країни Східного табору». Але Росія зараз неправдою та військовою силою прагне повернути втрачені колонії ‒ що Україну, що Прибалтику, що Чехію.

Сьогодні кремлівська політична культура збільшує поле насильства навколо себе. Вчинок американського поліцейського став відомий світові тому, що його зняли на відео небайдужі перехожі. Й американські силовики їм за це нічого не зробили. Водночас у Криму, коли російські силовики вчиняють неправомірні силові дії, обшуки й облави, тих кримських татар і журналістів, які намагаються зняти це на телефон і стрімити це відео на сайти, ті ж силовики заарештовують і потім судять за «екстремізм». Щоб ніхто не довідався про порушення законів і прав людини в Росії та Криму.

У держави є сила, але має бути ще й розум

Йоффе згадує пропагандистські вірші Самуїла Маршака про расизм на Заході, але не бачить расизму у себе під носом, коли російські силовики масово фальсифікують «терористичні» справи проти релігійних течій кримських татар і проти ніде у світі не переслідуваних вірян Свідків Єгови. Але захід свій расизм уже здолав, а Москва його ще нарощує. Ось і показали б читачам «Крымских вестей» правду про це.

На думку Йоффе, все, що відбувається, свідчить про те, що «у США ослабли м'язи». А читачі «Крымских вестей» знають, що, наприклад, військовий бюджет США перевершує весь бюджет Росії? У кого м'язи ослабли? А вони знають, що загальне фінансування американської поліції також перевершує весь російський бюджет? Але річ у тім, що в США розуміють те, чого не розуміють у Росії ‒ у держави є сила, але має бути ще й розум. Саме тому у США не розбомбили повсталі міста, а в Росії свого часу розбомбили повсталий Грозний.

Григорій Йоффе нарікає про те, що під час протестів в Америці трапляються погроми, але світові ЗМІ давно відповіли на це питання. Там погроми здійснюють маргінали, які паразитують на тілі масового протесту, а не саме учасники протестів. Завжди так буває, і провина американців, звісно, у тому, що вони не змогли відокремити одне від іншого. Але річ у тім, що російські телеканали, як і сам Йоффе, в репортажах і коментарях показують саме погроми, і практично нічого не говорять про кваліфіковані протести.

Водночас усі кримчани ‒ свідки того, як відразу після анексії Криму російські бізнесмени за участі силовиків здійснювали погроми та віджимання комерційних підприємств бізнесменів-українців і бізнесменів-кримських татар не лише на Південному узбережжі, але в усіх курортних містах. Йоффе мовчить про те, як приїжджі з Росії віджимали та нищили підприємства неугодних, як підпалювали та зносили ринки, посилаючись на нібито «незаконність». Хто ж знав, що Росія принесе до Криму своє беззаконня.

Напевно, Йоффе забув історію 75-річного колишнього заступника мера Ялти Олександра Стрекаліна, який помер, після того як підпалив себе на знак протесту проти погрому його кафе «Хоттабич». Нагадаємо ‒ погрому, вчиненого не бандитами, а новою російською владою. Ось і нагадали б читачам про кримські погроми, це корисніше, ніж брехати про американські.

«Убивчий» аргумент

Йоффе думає, що він наводить «вбивчий» аргумент, коли говорить: «А хіба не бажання продовжити всі ці історії рухало керівництвом США, коли воно посилало солдат у Корею, В'єтнам? При цьому нам розповідали, що ми в Афганістані щось там не так робили, тримали Східний блок. А як же тоді вийшло, що ми пішли з НДР, а вони як були в ФРН, так донині там і залишаються?». Насправді, це зразок примітивного мислення. У країнах, де були США, і за їхньої присутності, і за їхньої відсутності також відбувся суспільний прогрес, зміцнилася і розвинулась економіка, зміцнилася демократія. Приклад ‒ все та ж Корея. У південній її частині, де були США, виросла Південна Корея ‒ зараз сильна і розвинена країна, а в Північній, якій допомагав СРСР, так і залишилася Північна Корея, карикатурне державне утворення.

І хіба не про прагнення СРСР (читай ‒ Росії) продовжити своє колоніальне правління в Угорщині свідчить 1956 рік, у Чехословаччині ‒ 1968 рік, та й Афганістан? Провина цих колоній – у тому, що вони «хотіли жити з людським обличчям», а СРСР силою продовжував колоніалізм. Різниця в положенні радянських військ у НДР та американських у ФРН полягає в тому, що США не вважали німецьку державу своєю колонією, їхня епоха колоніалізму вже минула, а СРСР вважав Східний блок своїми колоніями ‒ насаджував свої партії, свою політику, провальний соціалізм, приводив до влади угодних правителів. Тому й пішли. А там залишилися. Навіть більше ‒ повстали у Польщі, країнах Балтії та інших країнах Європи. Тому що окрім сили мають ще й розум. І, до речі, здогадалися, що рано чи пізно Росія знову виявить агресію щодо Європи, і потрібно буде її захищати.

Григорій Йоффе наче робить висновок: «Ми стали свідками краху стовпів, на яких ґрунтувалася будівля західної демократії. Ці стовпи виявилися глиняними ногами, на яких стояв цей колос. Попереду нас чекає ще багато великих і маленьких сенсацій. Не сумніваюся». Соромно читати. Коментатор так і не назвав жоден розтрощений стовп. Жодний прояв краху західної демократії. А колос так і залишився колосом. Загалом вийшла жалюгідна спроба Йоффе подати свої порожні балачки у вигляді аналітики. Бідні читачі!

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG