Доступність посилання

ТОП новини

Припинити грати у військову таємницю: радянська хімічна зброя як і раніше загрожує всім причорноморським країнам


Солдати проводять перевірку металевих контейнерів з отруйними речовинами на складі хімічної зброї в Горному, Росія, 20 травня 2000 року

Спеціально для Крим.Реалії

Катастрофа з отруєнням морського середовища в Авачинській бухті на Камчатці змусила засоби масової інформації знову звернутися до теми все ще небезпечних захоронень хімічної зброї в Чорному, а також у Балтійському морях. Зокрема, у Криму про загрозу природному та водному середовищам нагадав севастопольський сайт ForPost.

Як журналіст, я, можливо, знаю історію питання трохи глибше за інших колег. Річ у тім, що ще в 1993-96 роках я, працюючи в Криму власним кореспондентом тодішніх російських «Известий», керованих іще Ігорем Голембіовським, а пізніше в «Дзеркалі тижня» та «Дні», одним із перших серед ЗМІ публікував матеріали про захоронення хімічної зброї в Чорному морі під час Другої світової війни.

Офіцер Радянської армії представляє боєприпаси, оснащені хімічними речовинами, під час візиту західних дипломатів і журналістів на хімічний завод
Офіцер Радянської армії представляє боєприпаси, оснащені хімічними речовинами, під час візиту західних дипломатів і журналістів на хімічний завод

Тема виявилася дуже важливою, надцікавою для аудиторії. З того часу, без перебільшення, тисячі ЗМІ публікували і кваліфіковані, і не дуже матеріали про хімічну загрозу морському середовищу в Чорному, Азовському, Балтійському морях і в усьому світі. Сьогодні, з одного боку, матеріали про хімічну зброю в бухтах Севастополя, на траверзі Лукулл, на пляжах Криму ‒ це вже своєрідне дежавю, до нього ставляться вже не як до сенсації та реальної загрози, а майже як до міфу, як до цікавої історичної теми, що викликає інтерес, але не загрозу, і вже не актуальна. Це небезпечна помилка.

По-перше, тому, що ці захоронення ‒ не міф, а давно доведена, реальна і дуже масштабна небезпека, яка може спрацювати в будь-який, найневідповідніший момент, і тоді доведеться «гасити пожежу» при зовсім інших втратах і витратах.

Ці захоронення ‒ не міф, а давно доведена, реальна і дуже масштабна небезпека, яка може спрацювати в будь-який, найневідповідніший момент

По-друге, з переходом Криму під фактичну окупацію Росією, країною, яка вважає себе спадкоємицею СРСР, винуватця цієї загрози, і завжди ставилася до ідеї підйому та утилізації хімічної зброї в Чорному морі як-небудь, ця загроза набуває нових додаткових аспектів.

Якщо в радянські роки ця проблема просто замовчувалася, то Росія з 90-х і до 2014 року використовувала наявність цієї проблеми у пропагандистських цілях, щоб відлякувати курортників від поїздки до українського Криму та створювати конкурентні переваги для Сочі. Тепер же у Росії з'являється спокуса знову приховати наявність, або хоча б гостроту та актуальність цієї проблеми, щоб тепер уже не відлякувати курортників від Криму, тому що реальний курортний потенціал півострова для Росії і так уже втрачений через інші фактори.

Російські військові можуть спробувати самотужки, без нових ефективних технологій, секретно підняти контейнери з отрутою, які вже втратили герметичність

По-третє, у зв'язку з цим російські військові та вчені, які, без сумніву, всі ці роки окупації Криму найактивнішим чином у секретному порядку досліджують стан Чорного моря, періодично підіймають затонулі раніше кораблі та літаки, боєприпаси, розкопують поглинені водою античні міста, не могли пропустити повз свою увагу колишні захоронення хімічної зброї. Російські військові можуть спробувати самотужки, без нових ефективних технологій, секретно підняти контейнери з отрутою, які вже втратили герметичність, і спробувати її утилізувати поки невідомим нам способом. Це не може гарантувати безпеку ні для населення Криму, ні для водного середовища Чорного та Азовського морів, а відповідно і для населення всіх Причорноморських країн.

Тут слід розповісти про одну, поки ніким не підтверджену версію. У Криму про це ходять не дуже активні чутки, і це, повторюю ‒ всього лише версія, перевірити яку сьогодні немає можливості, але вона може бути перевірена після деокупації. Деякі люди говорять про те, що причиною декількох викидів сірчистого ангідриду в атмосферу в Армянську в серпні 2018 року був зовсім не дефіцит води та висохле кислотосховище, а спроба російських військових випробувати метод утилізації піднятої з дна Чорного моря хімічної зброї часів Другої світової війни шляхом нейтралізації її великою кількістю сірчаної кислоти та подальшим спалюванням у потужних топках титанового комбінату. Експеримент виявився не тільки не ефективним, але й дуже небезпечним для навколишнього середовища. У регіоні сталася екологічна НС.

Діти у виразках. Армянськ сьогодні (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:05:52 0:00
Завантажити на комп'ютер

Після викиду кислоти з заводу «Кримський Титан» відкрита кримінальна справа про порушення правил поводження з екологічно небезпечними речовинами

Після чергового викиду 7 вересня з Армянська почали евакуювати дітей. Також через хімічний викид в Армянську влада України почала евакуацію в Скадовськ дітей із семи прикордонних сіл Херсонської області. 37 українських прикордонників, які стояли на контрольних пунктах Чаплинка та Каланчак, отримали отруєння через хімічні викиди й теж були евакуйовані. Після викиду кислоти з заводу «Кримський Титан» відкрита кримінальна справа про порушення правил поводження з екологічно небезпечними речовинами.

Головне управління МНС Росії в Криму поінформувало жителів і гостей півострова Крим про те, що ситуація, яка склалася в результаті поширення хімічної речовини на місто Армянськ, чотири села Красноперекопського району (Філатовка, П'ятихатка, Перекоп, Волошине) та село Суворове міського округу Армянськ, має локальний характер. З 31 серпня до 6 вересня стала проводитися щоденна санітарна обробка водою автодоріг, конструкцій і зелених насаджень. З 1 вересня для зниження концентрації відходів виробництва стали наповнювати водою висохлий кислотонакопичувач.

У ніч на 4 вересня була зупинена робота заводу «Кримський Титан» на два тижні. Остання з восьми печей була зупинена 9 вересня. 14 вересня 2018 року фахівці кримського управління Роспотребнадзору зареєстрували новий викид концентрації шкідливих речовин в атмосферу на півночі Криму. В Армянську був запроваджений режим надзвичайної ситуації. У водойму-кислотонакопичувач заводу «Кримський Титан» закачали 1,25 млн кубометрів води та 918 тонн вапняного молока. А 20 жовтня 2018 року на заводі почався поетапний запуск обладнання.

Сьогодні ніхто, окрім причетних до цього невдалого експерименту російських хіміків, не може сказати, чи так це. Однак імовірність того, що це так, – дуже велика. Хоча б виходячи з того, що ніколи раніше в історії заводу, навіть у найнесприятливіших водних умовах, які періодично повторюються в Криму, нічого подібного не спостерігалося. Але й після цієї НС завод також працює в ще жорсткіших водних умовах, ніж у 2018 році, але й тепер НС не повторюється. Отже, причиною її був не повторюваний дефіцит води, а якісь інші умови. Які?

Тому поки Крим – у руках чиновників і військових Росії, які зневажливо ставляться до безпеки та життя людей, хімічна зброя в Чорному морі залишається подвійно небезпечною.

Колеги з видання ForPost, проте, збагатили історію з хімічною зброєю новими відомостями й розширили проблему. Досі ми говорили про хімічну зброю часів Другої світової війни. Але, за їхньою інформацією, «смертоносні цистерни лежать на дні Чорного моря поблизу Криму майже 100 років».

«На початку XX століття просто скинути в море отруйні діжки було вельми популярним методом утилізації небезпечних відходів. Так вчинило командування кораблів, які прийшли до Криму з Петрограда. Напевно тоді, при похованні боєприпасів на морському дні, не замислювалися про екологічну безпеку, повідомив ForPost директор медичного музею Севастопольського морського госпіталю Чорноморського флоту Олександр Зубарєв. Іприт був дуже популярний за часів Першої світової війни, тому й залишилися великі його запаси. У 1923-1925 роках він опинився на морському дні Чорного моря. Зубарєв наголосив, що отрутохімікати викидалися в море і в наступні декілька десятиліть».

Досі невідомо, чи існують взагалі карти поховань періоду Першої світової війни

Дійсно, колеги з ForPost праві, відтоді робилося декілька спроб убезпечити акваторію Чорного моря. Коли про цю тему після наших публікацій на початку 90-х роках заговорили в усьому світі, а тема була віддана гласності, українські вчені, хіміки, військові намагалися вирішити проблему, проте зіткнулися з безліччю труднощів. По-перше, досі невідомо, чи існують взагалі карти поховань періоду Першої світової війни. А карти поховань хімічної зброї у 40-х роках, як тоді з'ясували, існували тільки у Військово-Морському архіві Росії. Але коли Україна звернулася до російського керівництва, воно відмовилося надати їх. Тоді як цілковите обстеження всієї акваторії Чорного моря та Керченської протоки виявилося непідйомним завданням. Твердження про те, що сьогодні «карти втрачені», звісно, не відповідає дійсності, оскільки малоймовірно, щоб у Військово-Морському архіві Росії щось було «втрачено». Швидше за все, вони існують, і ними вже активно користуються російські військові в Криму.

Проте, в 90-х і двохтисячних роках цією проблемою займалося екологічне підприємство «Сіталл». Як розповів журналістам президент Кримської академії наук, керівник громадської організації «Екологія та світ» Віктор Тарасенко, фахівці фірми готували комплексну програму з вирішення проблеми отруйних бочок. Вони планували повністю очистити дно Чорного моря до 2025 року.

«Вчені пропонували виявити всі затонулі об'єкти, що мають техногенну загрозу. Програма передбачала виявлення та нейтралізацію об'єктів. Чи була вона реалізована, невідомо. Програма була засекречена», ‒ сказав Віктор Тарасенко. Скільки бочок вдалося знищити і чи вдалося зробити це взагалі, напевно невідомо, пише видання. Швидше за все, припускають журналісти, роботи були згорнуті, так і не розпочавшись. Швидше за все тому, що «в передбачуваних районах морських «кладовищ» фіксується високий вміст миш'яку. Це означає, що іприт проникає з бочок у морську воду», і це становить небезпеку для дослідників і для навколишнього середовища.

За словами Віктора Тарасенка, який, як можна припустити, бачив якусь карту поховань, «контейнери розкидані уздовж усього Кримського узбережжя

За словами Віктора Тарасенка, який, як можна припустити, бачив якусь карту поховань, «контейнери розкидані уздовж усього Кримського узбережжя. Найбільші їхні скупчення відзначені поблизу Керченської протоки, Ялти, а також уздовж всього західного узбережжя півострова. У Керченській протоці було приблизно 40 саркофагів. У кожному з яких перебуває від чотирьох до шести контейнерів з отрутою. Тоді їх поховали поспіхом, на мілководді, звісно, ні про які заходи безпеки не йшлося... У районах Сатера, Лукулл та в акваторії Севастополя також свого часу чекають бомби уповільненої дії».

ForPost пише: «Віктор Тарасенко наголошує, що якщо поставити собі за мету нейтралізацію бочок зараз, то підходити до цієї операції треба з максимальною відповідальністю. Не можна використовувати незграбні методи й просто підіймати контейнери з дна ‒ швидше за все, агресивне морське середовище вже пошкодило їх. Необхідне спеціальне обладнання, підводні апарати».

Щоб убезпечити Азово-Чорноморський регіон, потрібні дії зовсім інших масштабів

На момент публікації матеріалу ForPost надіслав офіційний запит у Міністерство екології та природних ресурсів Криму з метою з'ясувати, яка кількість цистерн з іпритом лежить біля узбережжя півострова і які заходи вживаються для їхньої ліквідації.

Але цього недостатньо, до того ж навряд чи відомості про хімічну зброю за останні 100 років зберігаються в Мінекології Криму. Щоб убезпечити Азово-Чорноморський регіон, потрібні дії зовсім інших масштабів. Спробуємо назвати основні з них.

По-перше, процес пошуку поховань та утилізації хімічної зброї в Чорному, Балтійському морях та Керченській протоці, а також випробування надійності й ефективності методів її утилізації, оскільки це вже надбання історії, необхідно розсекретити, опублікувати карти, що зберігаються в Росії, і поставити під громадський контроль. Варто припинити грати в військову таємницю.

Чорне море біля узбережжя Алушти, жовтень 2020 року
Чорне море біля узбережжя Алушти, жовтень 2020 року

По-друге, проблема небезпеки хімічної зброї в Чорному морі, без сумнівів, має міжнародний характер. Тому слід створити міжнародний консорціум із досліджень, пошуку та утилізації хімічної зброї. До нього мають увійти всі країни Причорномор'я, Україна, Росія, Болгарія, Румунія, Грузія, Туреччина, можлива участь й інших країн, наприклад, Балтійського або Прикаспійського регіону, а також міжнародні організації, які займаються проблемами хімічної зброї.

Потрібно розробити технології виявлення, підйому та утилізації контейнерів із хімічною зброєю, оскільки багато з них вже зруйновані

По-третє, потрібно розробити технології виявлення, підйому та утилізації контейнерів із хімічною зброєю, оскільки багато з них вже зруйновані. У зв'язку з цим необхідно розробити надійніші способи захоронення вже зруйнованих контейнерів на морському дні, з метою убезпечити їх для всього живого в морському середовищі, а також нанесення цих місць на морські карти для інформування служб контролю та користувачів морями.

По-четверте, поставити під контроль відповідних міжнародних організацій наявність хімічної, бактеріологічної, а також ядерної зброї в усіх країнах Чорноморського басейну з метою убезпечити цей важливий світовий регіон Європи від загрози її використання.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG