Доступність посилання

ТОП новини

Російська шпигуноманія та кримські майстри маніпуляцій


Микита Михалков

Спеціально для Крим.Реалії

Журналісти ‒ це люди, які в інтересах всього суспільства підтримують усе прогресивне, розвинене, ефективніше, які борються з відсталим, вчорашнім, рутинним. Це люди, які ведуть пошук шляхів розвитку і політики, й економіки, і культури. Коли навпаки ‒ це не просто дивно. Тоді постає запитання про соціальну відповідальність цих журналістів. Якщо вони не сприяють прогресу в суспільстві, спеціально гальмують його, вони перетворюються на придаток найретроградніших сил. Засоби масової інформації, які чесно виконують свою соціальну роль, апріорі не можуть бути гальмом для розвитку суспільства, інакше вони втрачають своє призначення, перетворюються зі ЗМІ та засобів комунікації на органи ворожнечі й деструкції.

Для «Крымской правды», наприклад, публікувати стенограми програми Микити Михалкова на «БесогонТВ» не вперше. Виникає запитання: навіщо? Її дивляться мало глядачів? Так дивитися таке часто не під силу. Автор висловлює якісь передові ідеї? Хто знає позицію Михалкова, той на це навіть не сподівається. Це цікаво дивитися? Так знайти запис програми можна в інтернеті, якщо це комусь треба.

Але цього разу, публікуючи практично стенограму програми «І сміх, і Греф», показаної на «БесогонТВ», газета думає, що вона вбиває відразу три мети: підтримує і популяризує точку зору Микити Михалкова, бере участь у суспільній дискусії та бореться з американськими шпигунами.

Чи так це?

Не можна сказати, що газета бере участь у суспільній дискусії. Хіба це дискусія, якщо газета відверто милується образом одного учасника ‒ Микити Михалкова, а на адресу іншого учасника дискусії відпускає висловлювання на кшталт «провокатор або брехун», і повторює все, у чому його звинувачує Михалков.

Та й сама передача ‒ це не дискусія. Герман Греф жодним чином у ній не бере участі. Михалков на самому початку висунув спотворений, вирваний із контексту шматок висловлювання Грефа і потім повторив цей маневр ще декілька разів, намагаючись довести, що Герман Греф неправий, накручуючи навколо цих тез різні тлумачення то ролі банків, то освітніх програм, весь час підбиваючи до думки, що Герман Греф і його декілька колег є американськими шпигунами. «Крымская правда» ж акцентувала увагу читачів саме на цій тезі і винесла її у заголовок. Дуже вже хотілося підтримати точку зору офіційних осіб, висунуту на голосуванні щодо зміни Конституції Росії, про те, що чиновникам не можна мати майно та громадянство інших держав. Хоча і з питанням громадянства все не зовсім так, та й сам факт громадянства іншої країни не є свідченням шпигунства. Дуже вже хитро Михалков підвів усе під «політику партії» і звинувачення цих «америкосів», щоб не скористатися нагодою і не налякати кримчан, все одно сільський читач у Криму не розбереться.

Річ у тім, що Герман Греф ‒ переконаний демократ, і сперечатися з ним на цьому ґрунті не може навіть такий дока, як Микита Михалков, тому він маніпулює, вириває з контексту і неправильно коментує. Для цього він звернувся до слів Грефа на Петербурзькому міжнародному економічному форумі ще восьмирічної давності, коли Греф був модератором однієї з дискусій.

Герман Греф
Герман Греф

Герман Греф пояснив: «Я зрозумів, що у нас зривається панель ‒ дискусії немає. Як модератор я, звісно, почав провокувати ситуацію. Тоді й сказав: «Як можна підтримувати демократію?». Цей «шматочок» був вирваний із контексту і поданий як моя точка зору, хоча дискусія йшла у зворотну сторону. На завершення панелі, коли я виступав від свого імені, сказав, що у нас немає ніякого іншого шляху, окрім як змінювати модель і залучати наших громадян до управління та чути їх».

Ось ця теза: «Ви пропонуєте передати владу в руки населенню. Якщо кожна людина зможе брати участь безпосередньо в управлінні, що ж ми накеруємо? Як тільки усі люди зрозуміють основу свого «я», самоідентифікуються, управляти, тобто маніпулювати ними буде надзвичайно важко. Люди не хочуть бути маніпульованими, коли вони мають знання. Як жити, як управляти таким суспільством, де всі мають рівний доступ до інформації, можливість судити безпосередньо, отримувати непрепаровану інформацію через навчених урядами аналітиків, політологів, засоби масової інформації і величезну машину, яка спущена на голови?». Але хіба міг Микита Михалков не сперечатися з демократами, якщо в Росії встановилася крайній ступінь авторитаризму?

Ця точка зору зрозуміла: «Суспільству потрібно, щоб його чули, щоб влада була зрозуміла і передбачувана, відповідала на ті запитання, які ставлять сьогодні люди, які власне і зробили цю владу такою, що дали ці повноваження в руки уряду, муніципальної влади, губернаторів». Але саме це дуже вже не сподобалося російській владі, а також її глашатаю Микиті Михалкову, і він став звинувачувати Грефа в запереченні демократії. Але, якщо чесно, це старий прийом: перекрутити думку опонента і звинуватити його в тому, що він сам заперечує. Тут же він пропонує «судити не за словами, а за справами» і підкидає нову тезу ‒ «банкіри наживаються на людях». Далі діє логіка: Греф ‒ банкір, значить, він «наживається на людях». Він ще й оточив себе іноземними громадянами? Значить, Росія годує Америку...

Далі Микита Михалков звинувачує Германа Грефа в тому, що «Сбербанк» видає книги іноземних мислителів, зокрема, у галузі педагогіки. Насправді він намагається закрити шлях російському читачеві до здобутків світової соціальної аналітики, зокрема, у галузі історії: «Ми вирішили подивитися, що є в бібліотеці цієї кредитної установи. Ось її автори: Клаудіо Фернандес-Араос, Нассім Талеб, Стівен Кові, Гевін Кеннеді, Маршалл Голдсміт, Марк Рейтер, Чад-Мень Тан, Іцхак Адізес, Мітіо Каку ‒ жодного прізвища нашого співвітчизника. Ці люди, далеко стоять від російської культури, політики, історії...». Так річ у тім, що книги російських співвітчизників уже багато разів видані й перевидані, ними заповнені російські бібліотеки і приватні зібрання, їхні теорії давно відомі, зокрема, концепція Миколи Данилевського «Росія та Європа», про вічну нібито ворожнечу між ними, яка зіграла велику роль у відчуженні росіян і «радянських громадян» від прогресивної європейської думки.

Михалков стверджує: «Але механічно не можна перенести з одного ґрунту на інший, тим більше на російський. Це ж ломка, насильство, ми вже на цьому обпеклися. У списку авторів програми «Освіта-2030» ‒ теж суцільні іноземні прізвища. У ньому немає нікого, хто створював і російський університет, і педагогіку взагалі. Подивимося, на кого посилається Греф в інтерв'ю: Ніцше, Ллойд Демос, Дейв Логан...». Наче штучна ширма проти книг світових авторів ‒ не насильство і не ломка? І скільки разів уже Росія обпеклася на тому, що ігнорувала прогресивні тенденції?

Михалков прагне обмежити коло читання росіян тільки вірнопідданськими творами, хоча помилки, маніпуляції, навмисні спотворення, які містяться в них, вже давно доведені. А газета, публікуючи це «бісогонство», тим самим прагне захистити від прогресу і кримчан.

Микита Михалков
Микита Михалков

Германа Грефа учасники передачі критикують за те, що він вдумливо й аналітично ставиться до вивчення історії, і засуджують його шукання істини: «За словами Германа Грефа, він «перевідкривав для себе історію, коли читав Ключевського. Акунін ‒ останнє його відкриття». «Історію Російської держави» Бориса Акуніна голова «Сбербанка» вважає «однією з найсильніших історичних робіт». Тобто Греф, який збирається переробляти російську освіту на новий лад, вважає нецікавим Карамзіна, але захопився історією Росії у виконанні Акуніна. А ось російський філософ, політолог Олег Матвейчев вважає книгу Бориса Акуніна «брехливою, ненауковою, маніпулятивною». Звісно, Микиті Михалкову та всій владі хочеться, щоб всі розуміли історію тільки так, як вони самі, тобто за Карамзіним, а не шукали істину. Адже в Росії давно відомо ‒ є одна точка зору влади, а всі інші – невірні. Тому цим передруком кримська газета говорить кримчанам ‒ вченим, професорам, студентам, інтелігентам, любителям історії: читати тільки Карамзіна і, не дай боже, когось іншого.

Є в програмі Микити Михалкова смішний пасаж зі звинуваченням Германа Грефа у спотворенні ролі освіти. «Освіта ‒ фабрика, на якій створюється людина майбутнього, ‒ вважає Герман Греф. ‒ Конкурентоздатна людина, дитина, яка повністю адаптована до швидкоплинного невідомого середовища, швидко ухвалює рішення в умовах нестачі інформації і володіє високим рівнем «м'яких» навичок, соціального спілкування, когнітивною гнучкістю. Чи буде традиційна школа, в якій ми всі навчалися, фабрикою, де діти майбутнього зможуть пройти таку адаптацію?».

Але «Бесогон» не звертає уваги на суть цих слів, на те, що випускники школи мають бути конкурентоспроможними, адаптованими до мінливої дійсності, гнучкими, багатими знаннями, але чіпляється за одне його слово «фабрика» і перекручує все висловлювання, звинувачує в тому, чого Греф не говорив: «Тобто кредо цієї людини ‒ перетворити нашу освіту на фабрику. А що вона робить? Фабрика випускає машини, каструлі. І цінність фабрики полягає в тому, що вона виробляє якісні предмети, абсолютно схожі один на одного, без вад. Фабрика штампує. І чим краще підприємство, тим надійніші штампи. Це означає, що ми збираємося отримати людей-функції без можливості міркувати, сперечатися, сумніватися, мати особисту точку зору, відстоювати її...». Вибачте, але це брехня, Герман Греф говорив щось зовсім протилежне!

І далі Греф говорить про необхідність реформування школи, привнесення в неї нових методів, про відмову від зубріння і начитування, але «Бесогон» трактує його так: «Суть і зміст (змін в освіті ‒ авт.) полягає в тому, щоб зруйнувати середню, вищу школи як системотвірний державний інститут, який є певною скріпою для всієї країни, ‒ переконаний російський історик, педагог, публіцист Євген Спіцин. ‒ Друге важливе завдання ‒ вирішення суто фінансових проблем і розпил величезних бюджетних коштів, які будуть спрямовані на реалізацію цієї програми. Всі реформи, інновації, перш за все, мають на увазі виділення колосальних грошових ресурсів і їхній розпил серед зацікавлених. Ось тепер все стало зрозуміло. Але від цього не легше».

Що зрозуміло? Що Герман Греф відстоює необхідність реформування та оновлення школи, а його ні з того, ні з сього звинувачують у «розпилі» якихось коштів? Що «Бесогон» гальмує ці реформи, називаючи стару, а не реформовану школу «скріпами», і протистоїть всьому новому і прогресивному, але при нагоді сам не проти взяти участь уже саме в «розпилі», а не в освоєнні коштів, виділених саме на реформи, а не на відмову від них...

Для Криму, котрий пережив підроблений референдум, ця телепрограма ‒ особлива наука. Не можна не бачити, як у Росії ретроградні сили давно консолідуються проти демократії, самих демократів, і під гаслом «більше прав народу» насправді поступово забирають усі права ‒ вже не можна виходити на протести, вже не можна публікувати свою думку, відмінну від думки влади, не можна в органи влади обрати найкращих, а не затверджені тією ж владою кандидатури, не можна дискутувати про історію, не можна вимагати поновлення і реформування школи, і багато іншого «не можна». Чим більше «Бесогона» ‒ тим більше не можна...

Нарешті ‒ головний удар. Газета публікує портрети декількох керівників «Сбербанка», забезпечуючи їх жирним підписом із вигуком: «Ось вони, вороги російського народу!» Серед них, окрім російського громадянства, один ‒ громадянин США, друга ‒ громадянка Іспанії, третій ‒ громадянин Ізраїлю та США, четвертий ‒ громадянин Великої Британії. Чому тоді в заголовку «Невже ж терпітимемо американських шпигунів у владі?» йдеться тільки про американських? А британських, іспанських, ізраїльських «шпигунів» терпітимемо? І чому вони вороги тільки російського народу? Скільки там у Росії народностей, понад 170? Для інших не вороги?

Усе це не смішно, на жаль, а підло. А якщо через роки виявиться, що, як і під час сталінських репресій, «шпигуни» і «вороги російського народу» зовсім не ті, на яких написали анонімку, які вже навіть зізналися на допитах під тортурами, а ті, хто голослівно звинувачує і показує пальцем на телебаченні і в газетах за принципом «лови шпигуна», а насправді шапку саме вони вкрали? Поки справи йдуть саме так.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG