Доступність посилання

ТОП новини

Росія втретє не може впоратися з «освоєнням» Криму


Колаж
Колаж

Спеціально для Крим.Реалії​

З давніх-давен є загальна вимога для політиків: щоб їх слова не розходилися зі справами. На жаль, саме це правило найчастіше і порушується окремими представниками влади. І справді: Володимир Ленін у безлічі статей щодо національного питання вчив членів своєї партії, що «не може бути вільним народ, який пригнічує інші народи». Микола Бухарін, виступаючи на XII з'їзді партії у 1923 році, говорив про те, що «російський народ необхідно штучно поставити в положення нижче в порівнянні з іншими народами й цією ціною «купити собі справжню довіру раніше пригноблених націй». А що насправді?​

Виявляється, ці установки втілювалися в життя доти, поки створювався СРСР. Потім кудись поділися всі розмови про рівність і поступливість. Так, вже під час обговорення союзного бюджету наприкінці 1920-х років, Олексій Риков заперечував проти значно швидшого зростання бюджетів національних республік у порівнянні з ростом бюджету РРФСР і говорив, що вважає «абсолютно неприпустимим», що туркмени, узбеки, білоруси й усі інші народи «живуть за рахунок російського мужика».

16 квітня 1919 року Володимир Ленін, виступаючи перед московськими залізничниками, сказав: «Тепер, після завоювання України та зміцнення Радянської влади на Дону, наша сила міцніє. Ми говоримо тепер, що джерела хліба та продовольства, можливість отримати паливо з Донецького басейну в нас є... В Україні є величезні запаси, надлишки хліба...» Наче й не він говорив про повагу до України!

Лев Троцький в «інструкції агітаторам-комуністам», які збираються в Україну, пояснював, як потрібно чинити: «Пам'ятайте також, що так чи інакше, а нам необхідно повернути Україну Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами». Але замість декларованих поступок, республіки стали зонами нещадної економічної та політичної експлуатації.

А що зараз?

Під час візиту до Японії у травні 2009 року Володимир Путін, який був тоді прем'єр-міністром Росії, сказав: «За цей час ми субсидували економіки цих республік на десятки мільярдів доларів. Ми вважаємо, що цей період закінчився». На скільки Україна субсидувала Росію упродовж 70 років, Путін навіть не намагався підрахувати.

Президент Росії Володимир Путін
Президент Росії Володимир Путін
На скільки Україна субсидувала Росію упродовж 70 років, Путін навіть не намагався підрахувати

В'ячеслав Володін сказав: «Економіка у минулому столітті прийшла в занепад через те, що Росія «годувала» республіки Радянського Союзу... Тут все-таки потрібно брати відповідальність і за ті 70 років, коли ми, регіони Росії, годували Прибалтику, Україну, інші республіки й вичищали з російських областей все, створюючи там промисловість, навчаючи мови й багато чому іншому».

Сьогодні у російських політиків Криму в ходу «аргумент» про те, що Росія, мовляв, не експлуатувала інші народи, а приєднувала їх до себе і допомагала в їх розвитку, освоювала їх території. Але чи так це? Що ж це таке ‒ освоєння завойованих територій? І як з цим впоралася Росія? Завойований ще у 1783 році Крим вже освоєний чи ні? Аналіз показує, що відповідь на це запитання далека від очевидності. Можна приєднати, але це ще не означає ‒ освоїти.

Навіщо домінантна нація захоплює територію іншої нації? Вона прагне зробити краще? Кому ‒ завойованій нації чи собі?

Питається: навіщо домінантна нація захоплює територію іншої нації? Вона прагне зробити краще? Кому ‒ завойованій нації чи собі? Тобто освоїти ‒ це не просто пограбувати, вивезти цінності, експлуатувати людей і землю, а зробити краще з усіх боків: по-перше, щоб всі люди на цій території почувалися краще, були успішнішими, стали здоровішими та багатшими, щоб розвивалися економіка, мова, освіта та культура, по-друге, щоб завойована територія, її потенціал давав велику ефективність і в економіці, і в культурі, і в міжнародних справах. Якщо буде не так, пригноблена нація підніметься на протести й рано чи пізно звільниться. Так сталося з СРСР ‒ пригноблені нації, яких нібито «годували», поголівно оголосили про свій суверенітет і вийшли з СРСР.

Подивимося на підсумки завоювання Криму Росією у 1783 році. Колись сильна держава Кримське ханство стерта з лиця землі. Почитайте літературу: ні Катерина II, ні Потьомкін, ні Суворов, ні Василь Долгоруков-Кримський не були носіями жодної високої гуманітарної ідеї, цілі, ними рухало бажання війни, жага «побити турків і татар», бажання винагород, звань, почестей і слави. А навіщо? Мало того, що «підкорення Криму» принесло сотням тисяч жертв горе і страждання, воно тим самим не принесло жодних вигод Росії. Вихід до Чорного моря? Так про це можна було домовитися дипломатам, до того ж Росія і до цього не страждала без моря. Та й Чорноморський флот у Севастополі був збудований не для дружби й торгівлі, а для війни.

Памятник Екатерине II в Симферополе, август 2016 года
Памятник Екатерине II в Симферополе, август 2016 года
Мало того, что «покорение Крыма» принесло сотням тысяч жертв горе и страдания, оно тем самым не принесло никаких выгод России

У результаті завоювання територія Криму розорена, сотні тисяч її жителів вигнані зі свого житла, Росія втратила, а Туреччина придбала (!) сотні тисяч украй працьовитих, дисциплінованих, слухняних, богобоязливих мешканців, які всю історію, зокрема й під час Кримської війни, лояльно ставилися до Росії і допомагали їй у всьому. Досі за інформацією журналу «Ємель» у Туреччині живе 5-6 мільйонів нащадків вихідців з Криму, які є гордістю країни ‒ вони багаті, працьовиті, кмітливі, ініціативні. Росія ж віддала кримську землю своїм вельможам, не здатним вести раціональне господарство. Більше того, Катерина віддала землю, завойовану життями своїх солдатів, німецьким, шведським, естонським та іншим колоністам. Для них вона її завойовувала?

У 1917 році Крим оголосив про створення Кримської Народної Республіки. Російські більшовики вбили або вигнали її лідерів, захопили владу. Для чого? Як вони нею розпорядилися? Налагодили виробництво? Ні, вже у 1921-23 роках Крим охопив страшний голод, від якого загинули сотні тисяч жителів. Замість добробуту Росія принесла в Крим голодну смерть. Для видимості в Криму була створена КримАРСР, однак і вона не врятувала від репресій тисячі татар, від смерті ‒ лідерів національного відродження. Цвіт кримськотатарської інтелігенції був знищений у таборах і в'язницях.

Друга світова війна: провина за нездатність Мокроусова та командувачів арміями організувати відсіч німецьким загарбникам, за невдачі в партизанському русі, за провали в ідеологічній роботі покладається на... кримськотатарський народ і діаспори вірменів, греків, болгар, німців, які проживали в Криму. Крим піддається депортації близько 400 тисяч людей різних народностей, він знелюднюється, стає розореним і занедбаним. Переселення в Крим за оргнабором не приносить результатів, половина не дуже працьовитих переселенців з обуренням повертаються назад.

У 1953-54 роках Хрущов жахнувся станом півострова і знайшов реальний вихід із ситуації. Крим поступово відроджується руками українців, у 60-70-80-х роках Крим ‒ це Всесоюзна оздоровниця, яка має потужні на той час промисловість та аграрне господарство, яке годує і сам Крим, і вивозить продовольство до Росії.

1991 рік. Радянський Союз розпадається. Політики Росії, які відчули труднощі не тільки в промисловості, але й з продовольством, зрозуміли, що без союзних республік їм прожити набагато складніше, ніж з ними, і поставили завдання усунути наслідки «найбільшої геополітичної катастрофи» і повернути все назад. Навіщо? Щоб знову «годувати національні республіки»? Смішно ж! Але назад, під авторитарне начало Москви, ніхто не хоче. Росія створює шість точок воєнної напруженості й у 2014 році знову захоплює Крим. І як вона його освоїла цього разу?

З Криму знову ‒ під тиском і самостійно ‒ виїжджає близько 50 тисяч осіб різних національностей. Замість них до Криму завозяться переселенці з небагатих регіонів Росії, не дуже працьовиті й не дуже культурні, переважно для того, щоб на виборах голосували правильно. Росія завжди і всюди використовувала переселенців.

В Україні згадали, що за всю історію це вже двадцять четверта війна Росії проти України. Росія захопила Крим і Донбас, але втратила одну з найближчих і найлояльніших до неї колишніх республік ‒ Україну. Російське керівництво й сам президент стають вигнанцями в усьому світі, Росію виключають з G-8 та Європарламенту. ООН, Європарламент і міжнародні суди ухвалюють щодо Росії осудливі документи. Повна русифікація, українська та кримськотатарська мови, як і активісти цих народів, вигнані. На півострові, як колись у Чечні, безслідно зникають активісти, фальсифікуються кримінальні справи, встановлюється терор влади щодо інакомислячих.

Росія захопила Крим і Донбас, але втратила Україну

Крим має запущене господарство, бюджет власними силами наповнюється ледве на 25%, живе за кошти Москви, ввозить масу третьосортного російського продовольства, вже сім років намагається вирішити проблему забезпечення водою, але безрезультатно. Курорт і туризм як галузі господарства втрачені. Для будівництва Керченського мосту зупиняються декілька важливих будівництв по всій Росії. Усі області скидаються, щоб утримувати Крим. Крим втратив зв'язок зі світом, для всіх це «сіра» невизнана територія, що живе під важкими санкціями. Порти закриті й служать тільки для зв'язку з Сирією та Лівією, аеропорт перевантажений. Півострів перенасичений військами, ракети, які дістають до Середземномор'я, і Чорноморський флот стають загрозою для всього світу. Під час будівництва траси «Таврида» та Керченського мосту нищиться екологія півострова, Чорного та Азовського морів.

Питається: навіщо все це? Яку вигоду отримали пересічні росіяни, які й Крим не придбали, і перспективи розвитку втратили?

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG