Відкриваю вранці пошту, а там привітання з відкриттям залізничної частини мосту від друга дитинства, який живе в Калінінграді, з припискою в кінці, яка викликала у мене острах: все це страшно. Це ж треба! Значить, не все втрачене в цьому житті, коли від великих російських будівництв робиться моторошно молодим людям, які живуть по сусідству з Європою, відірвано від задушливої дійсності батьківщини.
Але й у Керчі, до якої доєднався цей самий міст, не всі городяни виявляють нестримну радість з цього приводу й не біжать стрімголов купувати квитки на перший потяг, щоб проїхатися від Тамані до дому. Чому, власне кажучи, радіти, коли, незадовго до відкриття мосту в районах міста встановили генератори через можливу нестачу електричної потужності, навіть до ялинки біля Палацу культури кораблів його підігнали спочатку. Але залізницею, як і автомобільною дорогою, Керч знову обійшли стороною.
Урочистий проїзд Путіна з Керчі до Тамані пройшов напрочуд тихо, непомітно навіть: ні тобі високих гостей місцевого розливу, ні гучних юрб задоволеного народу
Влітку знову влаштують набіг цікаві російські родичі, відігнати яких здатна одна лише ціна на залізничні квитки. Щоправда, є суттєвіші проблеми, ніж неждані гості. Багато керчан, залучених до будівництва мосту залишилися без роботи, хтось знайшов її на «Тавриді», але це, як усі розуміють, тимчасово. Російські контори мостобудівників повернулися до місця основної дислокації, на залізничну станцію взяли переважно професіоналів цієї галузі, а в охорону мосту активний набір кадрів закінчився ще влітку. Так що після свята хтось із керчан прокинеться з головним болем не від випитого, а від майбутніх проблем з працевлаштуванням.
Урочистий проїзд президента Росії Володимира Путіна з Керчі до Тамані відбувся напрочуд тихо, непомітно навіть: ні тобі високих гостей місцевого розливу, ні гучних юрб задоволеного народу. Випендрюватися й справді була нічого, тому що сам Путін, який на словах вважає кримчан своїми підданими, не виявив бажання навіть словом перекинутися з ними, а вважав за краще спілкування з кубанцями. Однак керчанам навіть такий непафосний захід завдав чималих незручностей: рибалкам був заборонений вихід на промисел поблизу мосту, навіть до гаражів, які розташовані біля залізничних колій, їх власники проходили в день відкриття тільки в супроводі співробітників ФСБ Росії.
Немає ні краплі сумніву в тому, що в Криму відкриття залізничного руху назвуть головною подією року, що минає. І тут керівництво Керчі підметушиться, щоб вклинитися в рейтингову лінійку справ своїми трудовими успіхами у вигляді реконструкції Комсомольського парку зі зведеною копією мосту, який і без того стирчить на очах у всього міста. А ще ‒ створенням дитячого скверу «Оленка». За два тижні до настання нового року в присутності кримських чиновників здали черговий облаштований шматочок двору на вулиці Бувіна. Просто біля двох будинків накатали новий асфальт, встановили лавочки біля під'їздів і спортивний майданчик, огородили пішохідні доріжки від проїжджої частини й обізвали цей довгобуд, що планували відкрити на пару місяців раніше, «комфортним середовищем».
А що, власне кажучи, керчани очікували побачити від призначених їм у керівники Маї Хужиної в ролі голови російської міської ради та Сергія Бороздіна на посаді голови російської адміністрації Керчі? Ці люди отримали свої пости, як всюди нині в Криму, за правильну партійну приналежність і, як водиться в «російській» Керчі, за дружні зв'язки з наглядачем міста від Володимира Константинова Ларисою Щербулою. Як кажуть колишні апаратники місцевої мерії, тепер у місцевому Білому домі «усі Ларисині родичі та свояки». Напевно, це найстрашніше, що може відбуватися в місті, до управління яким прийшли люди, які жодним чином нічого не мислять у господарстві Керчі, натомість мають надійний дах Аксенова-Константинова та знають, куди, як і кому заносити з надійних потоків російської федеральної цільової програми та інших фінансових джерел.
Не можна сказати, що в Керчі не робиться нічого, але чомусь все виконується так, щоб була фінансова можливість постійно повертатися до вже завершених робіт. Причини усі поважні: то тендер уклали з криворукими виконавцями, як було з фірмою «Меганом», яка прокладала новий водогін, то роботи виконують поетапно стільки разів, що за цим не встежити, як у Молодіжному парку, то зробили до якоїсь дати, а потім переробляють до нової, як сталося з Алеєю закоханих на Набережній. І за все це платить не Бороздін, не Хужина, не їхня підлеглі, а «щедра» Росія, яку ця компанія разом з високими покровителями розводить на великі гроші з такою енергією, немов завтра для них вже не настане.
У Керчі усі дивуються сумі у сто п'ятдесят сім тисяч рублів, запланованій на вуличні ліхтарі, які мають намір встановити у кримськотатарському районі Джаникой. Невже до копії мосту додадуться дублікати кремлівської зірки?
Чого не прощаю ні я, ні переважна більшість керчан, так це втрати історичної спадщини. При всіх нових пам'ятниках, цінність яких вельми сумнівна, старі втрачають своє обличчя
Чесно сказати, і це розпихання грошей у кишені я готовий пробачити аксенівським призначенцям, тим більше що це російські гроші. Але от чого не прощаю ні я, ні переважна більшість керчан, так це втрати історичної спадщини. При всіх нових пам'ятниках, цінність яких вельми сумнівна, старі втрачають своє обличчя. Затиснули нахабними новобудами унікальну і всесвітньо відому церкву Іоанна Предтечі, на очах усього міста руйнується історична будівля гімназії, спорудженої ще позаминулого століття, там збираються відкрити музей військової історії, у зв'язку з чим учнів розселили в інші школи міста, але все ніяк не розпочнуть будівництво нової будівлі для них. Триває реконструкція Мітридатських сходів, яка цілком може не збігтися з історичним виглядом, зняті встановлені у 1944-му гармати з Обеліска слави на горі Мітридат, залишили свої місця знамениті керченські грифони. Без Мітридатських сходів центр Керчі виглядає голим, а з занепалою будівлею колишньої гімназії ‒ убогим.
Фініш року «ознаменований» у Керчі кричущим випадком, що стався в елітній керченській школі імені Володі Дубініна, де у школяра виявили туберкульоз, факт якого безсовісно довго замовчувався. І це в «російській» Керчі, де Росспоживнагляд нібито пильнує за кожним дитячим чханням, вакцинує та диспансеризує мало не все населення. Так, такого не бувало в найголодніші дев'яності роки, коли діти задовольнялися хлібом, макаронами та хамсою, коли в пологовий будинок молодим мамам несли не яблука, а каструлі з пісним борщем і котлетами з піщанки! Щоправда, тоді працював у Керчі дитячий протитуберкульозний санаторій, який ціною свого життя зуміла відстояти його головний лікар Ірина Жигалова і який двома помахами прикрила Росія, прийшовши до Криму. Раніше зуміли утримати ситуацію під контролем, не допустити в місті епідемії туберкульозу серед дітей. А нині в такій багатій Росії, в елітній школі від туберкульозу помер педагог, при тому що медичний допуск до роботи вчителі отримують щорічно. Одному з випускників поставлений аналогічний діагноз, п'ятеро його однокласників знаходяться в зоні ризику за результатами медобстеження. У батьків, які переважно своїми грошима та посадами домоглися зарахування дітей до цієї школи, панічні настрої... Чи подарує новий рік життя, у якому Керчі пощастить?
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
