У Варшаві відкрили виставку, що об’єднала фотографів із Німеччини, Італії, Польщі та України. Упродовж 2022-2023 років вони робили світлини на Київщині, Чернігівщині, Херсонщині, Миколаївщині та Донеччині. У їхні об’єктиви потрапили опір військових на передовій, життя цивільних в укриттях, зруйнована інфраструктура, а також акції протести та життя воєнних біженців за кордоном.
«Востаннє в Україні я була минулого грудня, працювала у Херсонській області, робила портрети людей і збирала їхні історії. Я не фотограф передової, я переважно працюю з мирним населенням. Я зробила такий вибір, бо вірю, що вони найбільше страждають на усіх війнах. Важливо їх підтримати, зібравши їхні історії. Міжнародні репортери і медіа дедалі рідше приїжджають працювати в Україну. Тому я вірю, важливо продовжувати цю ініціативу і намагатися привертати увагу до війни в Україні. Я хочу присвятити цю виставку мирним людям, які відкрилися мені, розповіли свої історії і дозволяли зробити фотографії, а також усім українцям, за те, що продовжують воювати з таким опором», – каже фотографиня з Італії Аріанна Аркара.
Виставку приурочили до другої річниці повномасштабного російського вторгнення і 10 річниці від початку війни на Донбасі. За словами польського фотографа Рафала Мілаха мета експозиції – нагадати про війну, що вона триває, що гинуть люди, і ця тема не може відходити на задній план, не можна відчувати втому від війни в Україні.
«Я не фотографую війну, не їжджу на фронт, натомість у перші тижні великої війни працював на польсько-українському кордоні, потім поїхав до Львова, де на початку було ще доволі безпечно. Утім коли я приїхав почалися обстріли околиць Львова. І, власне, тоді була зроблена ця фотографія у дитячій онкологічній лікарні. Там у басейні зробили укриття для пацієнтів. Під час мого фотографування почалася повітряна тривога і пацієнти почали сходитися до укриття. На це було важко дивитися, бо ці діти і так щодня страждали, щодня боролися з важкою хворобою, зі смертю і мусили ще й годинами сидіти у цьому укритті, аби сховатися від нальотів. Це образ залишиться зі мною назавжди. У своїх роботах я більше акцентував увагу на цивільний архітектурі, яку адаптували до військових потреб, щоб служили укриттями для людей. Цей аспект для мене найцікавіший, як цивільні люди долають наслідки воєнних дій», – сказав у коментарі Радіо Свобода Рафал Мілах.
Крім фото, на стінах виставкової зали транслювали відео протестів, які українці влаштовували за кордоном, а також свідчення воєнних біженців.
«Я народилася і виросла в Криму, в Ялті. Поїхала на навчання у 2012 році, а через два роки вже не мала куди повертатися, Крим окупували. Там залишилися батьки, бабуся, дідусь, мій дім. А повномасштабне вторгнення мене застало у Києві, на третій день війни я поїхала до Львова, а потім до Варшави. Мені були потрібні ліки, які важко було дістати в Україні. Я маю кухарську спеціальність і як тільки приїхала до Варшави – волонтерила, готувала їжу для земляків, які прибували на залізничний вокзал. Нині на серці біль, нерозуміння – чи вдасться мені повернутися додому. За тиждень я повертаюся до Києва, а чи повернуся я до Криму – не знаю. Дуже мрію про вільний Крим і зустріч із рідними», – ділиться біженка Олександра Рудова.
Виставку «Україна. Історія опору» вдалося організувати за підтримки Інституту фотографії Форт та Посольства США у Польщі.
«Погляньте на обличчя людей на фотографіях, на їхні очі, на їхній сум, вони говорять про людяність у наш час. Не обов’язково щось хороше, але важливо це бачити і визнавати: тут страх і втрати, але також мужність і супротив. Ви побачите рішучість, бажання боротися, жагу до перемоги, а відтак – майбутнє України», – сказав на відкритті виставки посол США у Польщі Марек Бжезінський.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
