У ніч на 25 березня Україна перейшла на літній час. О 3:00 за київським часом стрілки годинників були переведені на одну годину вперед.
Переведення годинників регламентується постановою Кабінету міністрів від 1996 року.
Зміна часу в Україні відбувається разом із усім Європейським союзом і більшістю країн Європи двічі на рік: останньої неділі березня країна переходить на літній час, а кожної останньої неділі жовтня повертається на зимовий, тобто свій поясний час.
2011 року Верховна Рада намагалася скасувати переведення годинників на зимовий час, щоб повторити схожий крок Росії, але ця постанова була скасована.
В Україні літній час уперше формально з’явився 1916 року – його запровадила Австро-Угорщина, до якої входила західна частина України. 1917 року його запровадив і Тимчасовий уряд Російської республіки, до якої тоді належала інша, більша частина України.
Після низки радянських експериментів із часом літній час стали знову регулярно застосовувати в Україні як на той час частині СРСР із 1981 року.
На початку 1990-х років Україна експериментувала з відмовою від сезонного переходу на літній час, але потім відновила його 1992 року «з урахуванням порядку обчислення часу, що діє в країнах Європи», і «згідно з рекомендаціями Європейської економічної комісії ООН».
Уперше перехід на літній час здійснили в кількох європейських країнах 1916 року. Ідея полягає у кращому використанні світлого часу дня, а відтак в економії – в часи Першої світової війни йшлося про заощадження вугілля, в пізніші часи – про електроенергію. Водночас такої економії практично немає в місцевостях, розташованих ближче до екватора, та у приполярних регіонах, де сезонний час не має економічного сенсу.
Практика щорічного переходу на літній час і повернення на поясний застосовується зараз у майже 75 країнах чи територіях світу, на всій їхній площі чи частково. При цьому приблизно 180 країн чи територій не користуються сезонним часом.
