Доступність посилання

ТОП новини

Нездоланна Ока: малі кримські походи на Московію у XVI столітті. Частина 5


Московські та кримські війська на Оці, 1541 рік. Мініатюри Лицьового літописного склепіння XVI ст.
Московські та кримські війська на Оці, 1541 рік. Мініатюри Лицьового літописного склепіння XVI ст.

Спеціально для Крим.Реалії

Багато хто чув про Андрія Курбського – втікача до Литви від деспотизму Івана Грозного. Але він був не першим і не єдиним князем, який покинув Московію і став на бік її ворогів. Трьома десятиліттями раніше цей шлях пройшов Семен Бєльський – і як знаряддя своєї помсти він обрав Крим.

Похід 1541 року. Підготовка

Як це неодноразово бувало в російській історії, часто проблеми у зовнішній політиці були породжені проблемами у внутрішній. Смерть у грудні 1533 року великого князя Василя III призвела до протистояння боярських угруповань при дворі. Одним із переможених у цій боротьбі був князь Семен Бєльський – у першій половині 1530-х років не найголовніший, але помітний воєвода. Опинившись в опозиції до опікунської ради при малолітньому Іванові IV, у серпні 1534 року він утік у Литву, а потім брав участь у війні проти Московії.

Проблеми у зовнішній політиці були породжені проблемами у внутрішній

Пізніше Бєльський вирушив до Стамбула, а у 1537 році, заручившись підтримкою султана, прибув до Криму. Він мав намір організувати спільний кримсько-литовський похід на північ, щоб відродити незалежне Рязанське князівство, на престол якого мав права (як єдиний спадкоємець по лінії матері – колишньої тамтешньої князівни).

Облаштувавшись у Криму, Бєльський написав листа великому князю литовському і королю польському Сигізмунду I. У ньому князь повідомляв, що султан Сулейман I наказав хану Сахібу Гераю, а також сілістрійському і кефінському пашам виступити спільно в похід на Московію і що в одних тільки пашів тисяч військ, не рахуючи кримців. Бєльський пропонував Сигізмунду знову вторгнутися в Московію, а також просив охоронної грамоти для себе і права на від'їзд князівських слуг з Литви до Криму.

Проте ще 18 лютого 1537 року між Москвою та Вільно було підписано перемир'я, і знову починати бойові дії Сигізмунд не хотів. Тому він відповів князю так: «Коли сам до нас приїдеш і султанову грамоту до нас привезеш, тоді й зробимо, як буде пригоже… немає тобі жодної потреби у проїзній грамоті: всі наші княжата і панята вільно до нас приїжджають; а слуг твоїх ми негайно наказали до тебе відпустити».

Однак на заваді планів Бєльського стояла ще одна перешкода – «перекопський хан» Іслям Герай. Він повідомив Москву про наміри князя, підкресливши свою роль у їхньому зриві – начебто Сахіб Герай запевнив Сулеймана, що він, Іслям, повалений, і саме тому султан дав добро на похід. Коли ж Бєльський, ніби зібравши 100 тисяч війська та прибувши до Білгорода, дізнався, що Іслям живий, то написав Сулейману про це, і той скасував кампанію. Ба більше, за словами хана, Бєльський надіслав йому прохання пропустити кримсько-турецькі війська на Московію, але отримав відмову.

Бєльський був надто небезпечний, щоб дати йому спокій

При цьому Іслям як першопричину назвав жадібність Сулеймана: «І ти відай, що оттомани – люди лихі; султан починає цю справу зовсім не для князя Бєльського; він не думає про те, чи пригоже Бєльському князювання чи непригоже… аби йому при цьому щось до себе приволокти». Чи все так було насправді – ми вже не дізнаємося.

У будь-якому випадку, Бєльський був надто небезпечний, щоб дати йому спокій, тому Кремль надіслав Ісляму щедрий дар із проханням полонити або вбити князя. Паралельно був випробуваний й інший спосіб – через московського посла Бєльському було надано охоронну грамоту з прощенням усіх вин і обіцянкою великих пожалувань. Проте князь, підозрюючи у цьому хитрість, додому не повернувся.

Тоді московський уряд звернувся до Сахіба Герая. Ханському гінцю в Москві було сказано: «Бєльський – холоп наш, а не друг; і якщо брат наш захоче нам свою дружбу показати, то він би його до нас прислав або наказав би його там убити; це була б нам від нього перша дружба». Гонець відповів: «Приїхав Бєльський від турецького султана до хана, привіз грамоту і рать посуває на московську украйну; государю вашому другом і братом називає себе; і які люди бували на Москві та його знали, що він великого князя холоп, ті його лають і в очі йому плюють; а які люди молоді цього не знають, ті до нього чіпляються і йти з ним хочуть; адже це Орда, і в ній люди різні, один каже одне, а другий – інше, а государ наш для людей так мовив: а він і сам знає, що Бєльський – холоп».

До цього часу (весна-літо 1537 року) відносять і спроби Москви грати на протиріччях двох ханів – кримського і «перекопського»; зокрема, гінців від них приймали та відпускали одночасно. Посланці Ісляма скаржилися на це: «Деякі бояри кажуть, щоб князь великий був у дружбі та братерстві з Саїп-Гіреєм царем, а Ісляма покинув: відома справа, помириться князь великий з царем, то государю нашому Іслам-салтану погано буде, але й великому князю добра ніякого не прибуде, тож великий князь не потурав би цим промовам». Їх запевнили, що Москва від Ісляма не відвернеться.

Втім, це не мало значення, бо «перекопський хан» влітку був розбитий кримським, а згодом убитий мангитським беєм Баки. Бєльський, який на той момент перебував у таборі Ісляма, опинився в ногайському полоні. Сахіб Герай, читаючи гнівні закиди від Сулеймана, незабаром викупив князя, за якого торгувалися не лише московіти, а й Сигізмунд.

Завдяки посередництву Бєльського наприкінці 1539 року між Кримським ханством і Литовсько-Польською державою був підписаний союзний військово-політичний договір. Своїм вістрям він був спрямований проти Московії, що прямо випливає з тексту: «А які міста, волості, землі та води ворог господарський [великий князь] Московський у батька його милості Казимира та його милості брата, великих королів, і ті ж у його милості короля неправдою через присягу свою узяв, цар Сагіб-Гірей ті всі міста у того ворога його милості [великого князя] Московського забере та його милості королю віддасть».

Кримсько-литовське зближення викликало обґрунтовані побоювання у Москві, тому весна та осінь 1540 року пройшли у спробах зберегти мир із ханом. Так, 7 травня разом із кримським посланцем Єгупом на півострів вирушив козак Ямгурчі з листом. «А писав князь великий до Саїп-Гірея царя, щоб цар прислав грамоту таку, якою була з дідом його, з великим князем Іваном Васильовичем, його дідові й батькові, і князь великий по тому ж хоче бути з царем». А 18 липня Ямгурчі повернувся у супроводі кримського тлумача та з ханською обіцянкою швидкого приїзду «великого посла».

2 вересня до Криму поїхав московський посол князь Олександр Кашин-Оболенський, «царя до правди привести на тій шертній грамоті, що Сулеш-мурза у великого князя на Москві написав». Сулеш вирушив разом із ним, поклявшись перед тим всіляко сприяти тому, щоб «царю бути з великим князем у міцному братстві». З цього моменту протягом наступних 30 років Сулеш виступав вождем промосковської партії в Криму та неодноразово надавав різноманітні послуги Кремлю.

Десятьма днями пізніше до Москви прибув і кримський «великий посол» мурза Тагалдий. Від імені хана він запевнив, що «Саїп-Гірей цар хоче з тобою, з великим государем, бути в сердечній дружбі краще за Міньлі-Гірея, батька свого, і правду міцну дасть цар на шертній грамоті перед твоїм послом, перед князем Олександром сам у головах і з ним калга та інші царевичі».

Не особливо довіряючи цим обіцянкам, московський двір весь рік продовжував інтенсивні переговори з ногайцями, а також намагався залучити до орбіти своєї політики і Астраханське ханство. І в листопаді 1540 року тамтешній хан Абди-Рахман вустами свого посла Ян-Махмета запропонував «щоб схотів великий князь... бути в дружбі й в братстві... і другу нашому друг був, а недругу недругом, і на всіх недругів наших був із ними заодно».

Загалом у Москви були підстави сумніватися в щирості хана, тому що восени Бєльський писав Сигізмунду, що він встиг відвернути похід кримців на Литву, а Сахіб Герай «присягу вчинив, хоче навесні з усім своїм військом піти на Москву». Втім, 1 березня 1541 року хан «прислав свою людину Азіфергада з грамотою, а писав цар у грамоті, що хоче бути з великим князем у сердечній дружбі до своєї смерті».

Важко сказати, чи це був відволікаючий маневр перед уже вирішеною війною, чи Сахіб Герай і справді тоді шукав миру з Московією. Але перебіг подій на казансько-московському фронті робив зіткнення неминучим.

Казанський хан Сафа Герай регулярно нападав на російські міста, у тому числі Муром і Кострому («багато полонивши народу християнського і сіл спаливши»), і рано чи пізно Москва мала дати відповідь. Крім того, похитнулося і внутрішнє становище хана – спираючись виключно на свій кримський почет, він налаштував проти себе багатьох казанців. І в травні 1541 року невдоволені прислали до Москви гінців сказати: «А ми великому князю послужимо, царя вб'ємо або схопимо та воєводам видамо; від царя тепер казанським людям велика нужда: у багатьох князів ясаки відбирав та кримцям віддав; і земським людям велика нужда; копичить скарбницю та в Крим відсилає».

Війна з Московією стала питанням часу

Це була надто приваблива пропозиція, щоб її проігнорувати, тому Кремль відправив князя Івана Шуйського «та інших воєвод, і багатьох людей дворових, і міських 17 міст… стояти у Володимирі, а з Казанню зноситися». Сахіб Герай не міг допустити походу проти Сафи, тож війна з Московією стала питанням часу.

Вирішальним аргументом стала позиція Бєльського. На прийомі у Сахіба Герая князь заявив, що йому відомі броди на Оці, і він береться провести через них кримське військо. Як записав придворний хронікер Реммал-Ходжа, зібрані там беї та мурзи із захопленням прийняли слова Бєльського: «Якби той брід був нам відомий, то Московська держава давно була б наша; цьому тільки й перешкоджала річка Ока». Хан же наказав почати підготовку до походу, щоб «у три дні було зібрано військо», причому припасів було наказано брати з собою на три місяці.

Цікаво, що в цей час і Москва зробила останню спробу відвернути Семена Бєльського від його планів. Іван Бєльський, його брат і фактичний глава московського уряду при заступництві митрополита Йоасафа домігся помилування втікачеві. 8 травня 1541 року до Криму до хана вирушив гонець Остафій Андреєв із нагадуванням, що хан обіцяв «з великим князем тримати дружбу міцну та братерство любовне». З ним їхали кримський гонець Азіфергад і московський чоловік Іов Кайсаров – цей віз Бєльському жалувану грамоту з «немалими поминками» та проханням відмовити хана від війни.

Але «Остафій царя в Криму не заїхав, ні княжа людина Івана – брата його, князя Семена: цар його з собою взяв у Поле, а стоїть цар та царевичі з багатьма людьми кримськими і з ногаями на Дніпрі на Іслям-Кермені, а збирається з багатьма людьми, а кажуть у Криму, що цар хоче йти на великого князя».

Війна розпочалася.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
XS
SM
MD
LG