Доступність посилання

ТОП новини

Нова угода між ЄС та Китаєм може збурити трансатлантичні зв’язки


Зліва направо: президент КНР Сі Цзіньпін, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, президент Європейської ради Шарль Мішель, канцлерка Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Емманюель Макрон під час відеоконференції в Брюсселі, 30 грудня 2020 року

Вельми незвично бачити бурхливу активність у Брюсселі в різдвяно-новорічний період, а особливо з нинішніми карантинними обмеженнями в дії. Ці два останні тижні року мали бути дуже спокійними, як завжди.

Але не цього разу! По-перше, Європейська комісія нарешті уклала угоду про Брекзит у переддень католицького Різдва, що запобігло хаосу в низці галузей із початком 2021 року. Цей договір уклали в останній момент після тижнів переговорів на межі зриву, які потрапили в центр уваги тих, хто стежив за новинами між поїданням індички на День подяки в США та споживанням глінтвейну на Різдво в Європі.

Але ще одну важливу домовленість уклали в останні дні 2020 року – торговельно-інвестиційна угода між Європейським союзом та Китаєм була попередньо узгоджена 30 грудня. Вона зможе формувати відносини між Брюсселем та Пекіном на довгі роки, створити напругу всередині Європи та, можливо, розколоти трансатлантичні відносини лише за тиждень до приходу до влади нового президента США Джозефа Байдена.

Очевидно, що договір, укладений із Китаєм, отримав німецький підпис. Хоча саме Єврокомісія веде переговори про всі торгові угоди, як і цього разу працювала над документом не менше від семи років, саме Берлін підштовхнув її до цього рішення в останні моменти свого шестимісячного головування в Раді ЄС, за особистої участі канцлерки Анґели Меркель. За нею ж стояла німецька промисловість, особливо її потужний автомобільний сектор, що прагне вийти на один із найприбутковіших ринків як звичайних автомобілів, так і майбутніх електрокарів.

На папері це також має бути вигідною угодою для європейських компаній у Китаї: збільшення доступу до ринку, створення рівних умов і потенційний економічний поштовх після рецесії, спричиненої COVID-19. Насамперед угода дозволяє європейським інвесторам купувати компанії в низці секторів та обмежує бюрократичні вимоги до спільних підприємств. Вона також зобов’язує Пекін припинити примусовий трансфер технологій та збільшити прозорість субсидування компаній.

Насправді ж Китай нещодавно посилив свої правила щодо іноземних інвестицій та має інші види адміністративних бар’єрів для стримування іноземних компаній на ключових внутрішніх ринках. До прикладу, Австралія звинуватила Китай у порушенні угоди про вільну торгівлю з Пекіном, після чого відносини двох країн зіпсувалися протягом зими.

Критики також вказують на те, що тоді як узгоджений текст змушує Китай виконувати зобов’язання щодо екологічних стандартів та норм трудового права, ніде немає для цього чітких граничних термінів.

Як може ЄС укласти угоду з Китаєм так швидко після жорсткого придушення демократичних протестів у Гонконзі?


Також немає механізму захисту інвесторів, який би дозволяв європейським компаніям безпосередньо розглядати спори – тільки арбітражні комісії, що можуть виносити штрафи, обов’язкові до сплати. І хоча існує загроза обмеження доступу Китаю до ринків ЄС, якщо той не реалізує домовленості, багато європейських дипломатів нервуватимуть щодо перспектив збільшення можливостей для Пекіну інвестувати в прибутковий сектор енергетики та відновлюваної енергії в ЄС.

Але йдеться далеко не лише про економіку. У плані політичному вибір часу викликає запитання. Як може ЄС укласти угоду з Китаєм так швидко після жорсткого придушення демократичних протестів у Гонконзі? Тоді, коли з’являється все більше повідомлень про важке становище тюркської етнічної групи уйгурів у північно-західному Китаї? Та коли журналісти, які висвітлюють походження коронавірусу, стають мішенями комуністичної партії Китаю?

Зростають побоювання, що Берлін почне домінувати ще більше після виходу з ЄС Великої Британії


Зараз угоду мають ратифікувати всі 27 країн-членів ЄС та Європейський парламент – очікується, що цей процес завершиться у 2022 році. Усе може бути не так легко, тому що процес має шанс стати заручником внутрішньої політики країн-членів.

Але одне можна сказати точно: ця угода матиме наслідки як всередині ЄС, так і за його межами. Багато держав-членів, зокрема Польща, а також і менші країни, висловили занепокоєння щодо того, як Німеччина проторувала свій шлях до цього. Ніхто не сумнівається, що найбільша держава-член є також економічним локомотивом союзу. Але зростають побоювання, що Берлін почне домінувати ще більше після виходу з ЄС Великої Британії, і що це є сигналом того, яким буде стан справ після Брекзиту. Німеччина давно прагне применшити наростаюче європейське розчарування Китаєм із багатьох питань і залишається відкритою для того, щоби китайський телекомунікаційний гігант Huawei отримав дозвіл на побудову німецької мережі 5G, що суперечить європейським настроям.

Однак варто звернути увагу на те, як це вплине на відносини між ЄС та США. Прийдешня адміністрація Байдена застерегла Брюссель не поспішати з домовленістю, тоді як Брюссель відповів, що США мають власну «першу фазу» торговельної угоди з Китаєм, що набула чинності рік тому, і що ЄС просто хоче подібних умов доступу до ринку.

Однак видається дивним, що ЄС не прислухався до новообраного американського президента, який поставив політичні ідеї відновлення єдності Заходу високо на своєму порядку денному. А поки важко побачити, хто справді виграє від угоди, крім Пекіну.

Рікард Юзвяк, редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG