Українського режисера Олега Сенцова в Європейському парламенті нагородили премією «За свободу думки» імені Сахарова. За премією приїхала сестра ув'язненого в Росії режисера Наталя Каплан. Ми публікуємо звернення Олега Сенцова, яке вона зачитала перед врученням нагороди.
Шановні пані та панове! Я не можу зараз бути присутнім у цьому залі. Але ви можете почути мої слова, навіть якщо їх вимовить хтось інший. Слово – це головний інструмент людини, а часто – його єдиний. Особливо, коли у нього відібрали все інше. Словом можна вилікувати, а можна покалічити, можна врятувати, а можна вбити, скомандувавши «Вогонь».
Є люди, чиї слова можуть багато. Є люди, які мають владу і можливості, але використовують силу своїх слів по-різному. Можна закликати змиритися і здатися, а можна закликати чинити спротив і боротися –навіть коли немає шансів вижити. Не так важливо, скільки ти прожив, важливо – як. Неважливо, коли ти помреш, важливіше – як і за що.
Можна закликати змиритися і здатися, а можна – чинити спротив і боротися, навіть коли немає шансів вижити
Можна до 18 років бути простою селянкою, а потім своїми словами підняти на спротив цілу країну, прийняти приниження і мученицьку смерть, а потім залишитися жити вічно в історії під ім'ям Жанна. А можна до глибокої старості прожити сите життя кривавого правителя, невтомно промовляючи потік брехливих слів, якими нібито захоплюватиметься твій народ. І тобі навіть подаватимуть руки світові лідери, не бажаючи з тобою сваритися. Але після смерті твоє ім'я буде прокляте. Тут же і слово «бокасса» стане загальним, і не воно одне.
Сучасність часто несправедлива, історія справедлива завжди. З часом все завжди стає на свої місця і називається своїми іменами. І хтось падає вниз на купу сміття під прокляття звільненого народу разом з уламками пам'ятників самому собі, а хтось, колись гнаний і практично всіма зневажений, навпаки, після смерті посідає гідне місце у світовій історії. І його ім'ям починають називати вулиці, кораблі, премії. Наприклад, як ця.
Андрій Сахаров – безумовно, людина, на яку варто рівнятися. І стояти навіть десь трохи поруч з ним – це занадто велика честь для мене. Він дуже високо підняв планку освіченості й таланту, інтелігентності та вихованості, гідності й гуманізму. Але я сподіваюся, що ще зможу, встигну щось зробити для того, щоб відчути, що я заслужив цю нагороду. Дякую.
Олег Сенцов, кримчанин, український режисер, в'язень Кремля
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
