Спеціально для Крим.Реалії
Перші роки свого правління Газі ІІ Герай планував присвятити внутрішньому примиренню в Криму після десятиліття міжусобиць. Але питання про його племінника Мурада, який залишався в Астрахані під контролем московських воєвод, все одно змусило хана зайнятися активною зовнішньою політикою.
Воцаріння Газі ІІ Герая
«Сварка велика в Кримському юрті», що почалася зі смертю Девлета Герая 1577 року, закінчилася зі сходженням на престол 1588 року його сина Газі ІІ. Ще у 1578 році Газі вирушив на Південний Кавказ для участі в турецько-перській війні, на третій рік потрапив в іранський полон, провів там майже п'ять років, а 1586 року втік до Османської імперії. На той момент він уже був відомий як сміливий воєначальник на прізвисько Бора («Буран») і як витончений поет під псевдонімом Газаї. У Стамбулі Газі був прийнятий султаном Мурадом ІІІ, який в обхід традицій старшинства пообіцяв йому кримський трон.
Газі ІІ Герай був відомий як сміливий воєначальник на прізвисько Бора («Буран») і як витончений поет під псевдонімом Газаї
Восени 1586 року князь Федір Лобанов-Ростовський передав у Москву відомості з Запоріжжя від кримських полонених: «І ті язики та всі полоняники сказали, що турський султан посилає на кизилбаші Кази-Гірея царевича, який був у кизилбашах, а з ним турських людей вісімдесят тисяч, а йти їм на Крим, та з ним разом Алп-Гирею царевичу».
Однак насильницька зміна влади не знадобилася. Після смерті Ісляма ІІ в березні 1588 року беї проголосили ханом Алпа. Але коли наприкінці квітня до Бахчисарая з Балаклави прибув Газі ІІ, кримська знать прийняла нового правителя (лише Алп утік до Туреччини, а ще один брат Мубарек сховався у Черкесії). Вирішивши покласти край ворожнечі в Криму, Газі закликав усіх представників дому Гераїв повертатися на півострів. На його заклик відгукнувся Сафа, з ним у травні прибуло чимало кримських і ногайських аристократів.
«Астраханська проблема»
Однак без вирішення проблеми «астраханця» Мурада, котрий претендував за московської підтримки на кримський престол, майбутнє самого Газі ІІ не було гарантовано. Алп перебував у Туреччині, і до 1591 року зберігалася можливість його проголошення ханом; допустити наявності ще одного кандидата Газі просто не міг.
Тому вже в червні 1588 року посланцю Івану Судакову-М'яснову була дана аудієнція, після чого той вирушив до Москви. З ним поїхав кримський гонець Апсолом Молла, а загалом хан спорядив п'ять дипломатичних місій. Крім Молли, це були Казан-ага (грудень 1588 р.), Аллаш Богатир (жовтень 1589 р.), Аллабердей-мурза (липень 1590 р.) і бей Іссей (січень 1591 р.). Влітку 1589 року до Москви приїхав Абдулла Кипчакський, але помер ще до прийому у царя Федора Івановича. У відповідь до Криму приїжджали Іван Мішулін (листопад 1588 р.), Петро Зінов'єв (квітень 1589 р.), Іван Грязнов (листопад 1589 р.) та Іван Бібіков (жовтень 1590 р.).
Газі ІІ передавав послання не лише цареві, а й главі уряду Борису Годунову, і надалі прямі відносини з фактичним правителем Росії стали «візитною карткою» хана.
Прямі відносини з фактичним правителем Росії стали «візитною карткою» хана
Вже у першому листі Газі ІІ дипломатично, але наполегливо запропонував завершити «астраханський експеримент»: «Мурад Гірей-султан прибув до вашого государя, і ми, будучи за морем, чули, що брат наш, цар і великий князь, виявив йому милість, напував і годував його, всіляко йому чинив добро і тримав у себе як власного сина, за що передаю йому глибокий уклін. І якщо захоче Мурад Гірей-султан поїхати до нас, то нехай ваш государ дозволить йому це».
Паралельно ханське посольство прибуло в Астрахань до Мурада. Дядько прощав своєму племіннику службу Москві і кликав його до Криму бути калгою. Це було значно реальніше, ніж намагатися самому стати ханом, тому Мурад висловив попередню згоду і став чекати на дозвіл від царя покинути Астрахань.
У подальшому Газі ІІ неодноразово викладав Кремлю своє бачення основ добросусідства: проблема Мурада є головною у московсько-кримських відносинах, її рішення дозволить укласти повноцінний мирний договір, атаки кримців на кордони припиняться, при отриманні «запитних грошей» можлива організація нападів на Річ Посполиту; і навпаки, упертість Москви не лише позбавить її всього цього, а й призведе до повторення османського походу в Поволжя. До речі, саме у вересні зі Стамбула в Кефе надійшло розпорядження про остаточне скасування підготовки до такого походу – вже зібрані війська були перекинуті на іранський «фронт», а свинцева обшивка куполів лазень, призначена для переплавлення на кулі, була повернута власникам.
16 вересня 1588 року Апсалом був прийнятий Федором Івановичем. Крім викладу згаданих вище тез, посол передав вибачення хана через те, що «за Іслам-Кірея царя ходили війною на край брата мого багато мурз». Потім аналогічну аудієнцію Апсалом отримав у Годунова.
Візит кримської місії був затьмарений нападом у тому ж вересні «багатьох кримських та азовських людей до десяти тисяч» на околиці Новосиля. Найімовірніше, атака була здійснена ногайцями з Малої орди, що ставило перед Газі ІІ питання про якнайшвидше наведення там ладу.
15 жовтня у Кремлі вирішили відправити до Криму гінця Мішуліна із посланням до хана. Традиційно в ньому висловлювалася згода на встановлення миру: «З тобою братом нашим у дружбі та братерстві бути хочемо непорушно», «на своєму слові між себе в братній любові стояти міцно», «на всіх своїх недругів стояти заодно», а також на посольський обмін і підписання відповідного договору.
Головне містилося наприкінці: «А що, ти, брат наш, писав до нас у своїй грамоті про Мурат-Кірея царевича, щоб нам йому дати на волю, чи в нас захоче бути, чи до тебе їхати. І Мурат-Кірей царевич у нашій вотчині в Астрахані, був відпущений для наших справ». Далі Газі ІІ відверто сповіщали, що Мурада активно готували до вторгнення в Крим за підтримки дніпровських і донських козаків під керівництвом Федора Хрущова (нібито в помсту за напад Алпа на Кропивну, хоча насправді все було навпаки), але після смерті Ісляма ІІ підготовку скасували. «Перш як був на кримському юрті Іслям-Гірей, то ми послали рать свою велику на Дон і Волгу з багатьма воєводами, а йти було їм з Мурат-Кіреєм царевичем на Іслям-Гірея царя за його неправди… І ми, схотівши з тобою, братом нашим, бути в любові й в дружбі, всі свої раті з українних міст і козаків з Дону розпустили, і похід царевичів Мурат-Кірєїв зупинили». У такий нехитрий спосіб Москва натякала на можливі наслідки нападу кримців на її територію.
На «кримську сторону» відкочували понад сто тисяч ногайців
Поки велося листування, Газі ІІ взявся за ногайців. Уже на початку осені 1588 року мурза Арсанай, син Дівея, за ханської підтримки «утвердився на батьківському місці» як бей роду Мангит. Потім у жовтні-листопаді Газі сам здійснив похід у Малу Ногайську орду, змусивши її мурз присягнути собі на вірність. Як повідомляв про це Казан-ага Федору Івановичу 26 грудня, «ходили ми на Казиїв улус і Казиїв улус взяли під свою руку і ногайських багато улусів на кримській стороні». У листі на ім'я царя хан стверджував, що йому підкорилися також і багато мурзів Великої Ногайської орди, і що всього на «кримську сторону» відкочували понад сто тисяч ногайців – достатньо, щоб «над спільним недругом над литовським королем промишляти». І хан, і його гонець не забули вкотре попросити «відпустити» Мурада до Криму.
Насправді підпорядкованих ногайців було набагато менше, та й на Волзі все пройшло не дуже гладко. Спроба підкорити Велику Ногайську орду закінчилася кровопролиттям і спровокувала зіткнення між двома ногайськими ордами, які тривали до кінця 1590 року.
Прибуття у квітні 1589 року московського гінця Зінов'єва виявило протилежні погляди царя і хана на умови укладання угоди. Москва передавала, що вирішення проблеми з Мурадом можливе лише після підписання договору з Кримом, для чого слід обмінятися «великими послами». Водночас, Бахчисарай наполягав, що повернення Мурада має передувати «посольському розміну».
На засіданнях Дивана йшли дебати про відносини з Москвою, в суспільстві поступово зростали антимосковські настрої (ще у попереднього гінця Мішуліна поминки вилучили силою). Згодом ханша Хан-Тутай писала до Кремля, що на той момент «вороги» Газі ІІ «вигадали йти на государеву украйну» і лише її втручання запобігло конфлікту.
Можливо, остаточний кримсько-московський розрив стався б раніше, але ханству довелося відволіктися на війну з Річчю Посполитою.
Кримсько-польський конфлікт
Газі ІІ, як уже говорилося, задумував велику війну з Річчю Посполитою вже в перший рік свого правління та передбачав залучити до її фінансування Московію. Не в останню чергу це було пов’язано з наміром зруйнувати польсько-московські зв'язки. У грудні 1586 року помер король Стефан Баторій, серед претендентів на польський трон опинився і цар Федір.
У квітні 1587 року московські бояри так спокушали польських послів перспективою з'єднання двох держав: «У нашого ж государя у самого багатства незліченні, і, скарбниці своєї не шкодуючи, хоче він захищати як Московську державу, так і Польську та Литовську від татар і турків: від Криму по Дону, Донцю та Дніпру поставлять своїх людей, міста поробить і на Крим наступить своєю скарбницею… Молдова, Валахія, Боснія, Сербія та Угорщина, яка за турками дісталася б Польщі та Литви, а що ближче до нас Крим, Азов, Кафа, Черкаси та інші орди дісталися б Москві, бо й тепер троє кримських царевичів із багатьма людьми вже на боці нашого государя готові в Астрахані. А тільки буде обрано шведського королевича, то цих татар, яким було з Астрахані й через Волгу йти на Крим, завернуть на Литовську землю».
На липневий сейм до Варшави були відправлені московські посли з письмовими пропозиціями, серед яких була й така: «Государю російському воювати особисто, і всіма силами, Оттоманську імперію, повалити хана кримського, посадити на його місце Сайдет-Гірея, слугу Росії».
Втім, у грудні 1587 року новим королем все ж таки обрали шведа Сигізмунда ІІІ, тож антикримська унія не відбулася, але Бахчисараю завжди слід було мати таку можливість на увазі.
Але значно вагомішою була інша причина – дії українських козаків, які у попередні роки набули загрозливого розмаху. Так, в одному лише 1575 році від їхніх нападів постраждали Кефе і Гьозлєв, наступного року – Іслам-Кермен. 1577 року козаки ненадовго захопили трон Молдавії – османського васала. І це не рахуючи майже щорічних нападів на турецькі кораблі, а також походів на Очаків, останній з яких стався взимку 1584/5 року. Ну а сутички у пониззі Дніпра давно стали рутиною.
Коронування Сигізмунда ІІІ дало надію на припинення малої козацької війни у Причорномор'ї, але тривало це недовго. Вже у 1588 році 1,5 тисячі запорожців розгромили 17 сіл між Гьозлєвом і Перекопом, а 1589 року 800 козаків уночі вдерлися до самого Гьозлєва, де саме проходив ярмарок. Триста міських крамниць були спустошені, частина купців із турків та євреїв взята в полон. На світанку калга Фетх напав на запорожців, у бою загинув отаман Захар Кулага, тридцять його соратників були полонені. Того ж року козаки спалили передмістя Ак-Кермена (Білгорода), а в передмісті Азова взяли в полон 300 людей.
Це було останньою краплею. Мурад ІІІ відправив три галери з 1,5 тисячами яничарів та 12 гарматами у гирло Дніпра, а за ними – ще п'ять галер, кримському ж хану наказав негайно напасти на Річ Посполиту. На відміну від обох своїх попередників, Газі ІІ любив військову справу та й обставини не залишали йому вибору. Проігнорувати напади на Крим означало показати своє безсилля, а це могло призвести до втрати влади. Тому Газі відклав убік розбіжності з Московією та взявся за реалізацію давньої ідеї.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
