Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Розвилка для Зеленського


Президент України Володимир Зеленський

Спеціально для Крим.Реалії

Через п'ять років після початку вторгнення нас знову перевіряють на міцність.

У Володимира Путіна є перевага. Він перебуває при владі вже два десятиліття і звик до того, що навколо змінюються президенти та парламенти ‒ а він залишається. До того ж він не залежить від громадської думки ‒ і не зобов'язаний узгоджувати зі своїми виборцями свої вчинки. Якщо з якимось конкретним президентом у російського лідера не складаються стосунки ‒ він може дозволити собі дочекатися наступного. Який може виявитися трохи більш поступливим. Або, просто, трохи слабшим.

Кремль може дозволити собі вичікувати. Він не залежить від ситуативних примх виборця. Не змінюється під впливом електорального запиту. Він може сидіти на березі й чекати, поки річка часу пронесе повз нього тіла його політичних суперників. Український виборець може втомитися і захотіти змін. Тільки чому нам здається, що ці зміни мають статися з російською політикою щодо нашої країни?

Чому нам здається, що ці зміни мають статися з російською політикою щодо нашої країни?

​Кремль не втомиться. Чи не передумає. Роль, яку він відводить Україні ‒ залишиться незмінною. Колонія. В усіх сенсах ‒ від економіки до промисловості. Від мови до власної версії історії.

Кількість провокацій з боку Росії буде лише зростати. Тому що це всього лише перевірка. Перевірка на міцність. Тим більше, що після виборів Україна виглядає вразливою ‒ через недосвідченість нової адміністрації. І немає жодної причини, чому Москва не має перевіряти нас на готовність до капітуляції. Тим більше, що це вікно можливостей для неї може відкритися навіть не завдяки злому умислу нових українських керівників. Воно може відкритися просто через відсутність у них політичного досвіду.

Це абсолютно безпрограшна стратегія. Тому що Москву цілком влаштує ситуація хаосу. Та сама, яка може виникнути всередині України, якщо активна частина суспільства запідозрить керівників країни в готовності поступитися національними інтересами.

​Будь-які провокації можуть спричинити два варіанти розвитку подій.

Перший ‒ коли українська влада сама припинятиме спроби реваншу. Коли будь-яка провокація стане натикатися на жорстку відповідь з кабінетів і не менш однозначну реакцію силових структур. Це може заспокоїти «протестоздатну» частину українського суспільства. І воно обмежиться лише ситуативними мітингами.

Другий варіант ‒ коли влада буде ігнорувати російські провокації. Коли вона буде «не помічати» скандальні заяви та ініціативи проросійських політиків. У цьому випадку «Україна Майдану» приречена буде на це реагувати ‒ і вуличний протест знову стане незмінним супутником нашого побуту. А якщо врахувати кількість зброї, яка накопичена в країні, то рано чи пізно такий протест може перестати бути мирним. І Україна зануриться в хаос.

А цей хаос знову буде вигідний лише Москві. Дозволить їй говорити про банкрутство сусідньої країни. Кремль зможе пропонувати світовим столицям переговори про долю України ‒ без участі самої України. Зрештою, п'ять років тому вторгнення в нашу країну спиралося на два фактори, які виникли після втечі Януковича. Управлінський хаос та кризу легітимності.

І вся ця ситуація заганяє нового президента та його адміністрацію у простір досить простого вибору. Можна не помічати російських спроб перевіряти Україну на міцність. Отримати звинувачення в зраді національних інтересів. І виявити барикади в центрі столиці. З усіма наслідками, що випливають для країни.

Або можна реагувати на виклики. Давати політичні оцінки провокаційним ідеям. Розвіяти підозри в безхребетності та беззубості. І захистити той політичний консенсус, який встиг сформуватися в країні після початку війни. В результаті президент позбудеться підтримки тієї частини виборців, яка голосувала за нього в надії на швидкий мир ‒ але збереже відносну легітимність в очах тих, хто пройшов через фронт. А разом з нею ‒ і монополію на насильство.

Ту саму, яку вже п'ять років заперечує Москва.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG