Доступність посилання

ТОП новини

Післямова до забутого ювілею: чому варто пам’ятати Першу світову війну


В Україні столітній ювілей Першої світової війни (1914–1918) залишився майже непоміченим. За незначними винятками ця грандіозна подія взагалі випала з національної історичної пам’яті. І це тим більше дивно, оскільки в українській історії ця війна відіграла визначну роль. Адже саме в горнилі Великої війни народилася модерна Україна.

Поштова листівка «Мапа України». Видавництво «Вісті з Запоріжжя». Львів, 1910-і роки
Поштова листівка «Мапа України». Видавництво «Вісті з Запоріжжя». Львів, 1910-і роки
До Першої світової про Україну як про державу взагалі не йшлося

До Першої світової про Україну як про державу взагалі не йшлося. Вона була розділена на підросійську і підавстрійську частини. І там, і там українські керманичі стояли на цілком поміркованих позиціях, не виступаючи далі прагнення доволі обмеженої автономії. На вкрай нечисленних самостійників – таких було заледве кількадесят осіб – дивилися чи то як на диваків, чи то як на небезпечних екстремістів. Але всерйоз їх не сприймав ніхто.

1903 року майже всі провідні діячі українського руху з обох частин України, які їхали до Полтави на відкриття пам’ятника Івану Котляревському, умістилися у двох залізничних вагонах. Як згадував один з них, Євген Чикаленко, під час подорожі вони жартували, що у випадку аварії потяга українському рухові прийшов би кінець.

Євген Чикаленко (1861–1929), один з ініціаторів створення Української Центральної Ради, меценат
Євген Чикаленко (1861–1929), один з ініціаторів створення Української Центральної Ради, меценат

За таких передумов навіть для багатьох істориків ґенеза українського національно-визвольного руху, який буквально вибухнув 1917 року після Лютневої революції в Петрограді, є доволі незрозумілою. Як наголошував визначний український історик Олександр Оглоблин, «українська національно-визвольна революція ХХ століття й відродження української державності з’являлися не як наслідок історичного розвитку України в XIX столітті, а як ніби щось припадкове, залежне від сторонніх обставин, подій і чинників».

Таким чинником якраз і стала Перша світова війна.

Націоґенез в окопах

Перша світова війна вкрай загострила національне питання майже в усіх державах-учасницях і стала каталізатором націоґенезу. Але в різних країнах цей процес відбувався дуже по-різному. Скажімо, провансальці чи бретонці в цей час остаточно відчули себе французами або, як узагальнив історик Юджин Вебер, «остаточно перейшли із провінційних селян до французької нації». Натомість із тодішніми русинами чи то малоросами здебільшого відбувалося дещо інше: в окопах і таборах полонених багато хто з них усвідомив себе українцем.

«Якщо творення новітніх націй складало результат розгортання модернізаційних процесів, то якраз війна виявилась найбільшим вторгненням модерного світу у традиційне селянське життя, – зазначає з цього приводу історик Ярослав Грицак. – Вона сильно зактивізувала національне питання. Одягнені у військові мундири селяни не цілком розуміли, заради чого їх покликано на фронт і кинуто в окопи. Від них очікувалося, що вони повинні віддати своє життя за батьківщину. Але що було їхньою батьківщиною?... Вияснення цього факту мало величезне значення для національного усвідомлення багатьох солдатів. Так, відомий український письменник 1920-х років Микола Куліш признавався пізніше, що став свідомим українцем, перебуваючи на австрійському фронті у Галичині».

Відтак за декілька років війни українська ідея набула широкої актуальності, що стало очевидним уже навесні 1917 року.

Зовнішньополітичний вимір Української революції

Перша світова запустила революційні процеси і поставила на порядок денний нові виклики. Попервах українські керманичі залишалися на своїх старих позиціях: навіть проголосивши Українську Народну Республіку, вони залишалися послідовними федералістами, щиро намагаючись перебудувати колишню Російську імперію в демократичну федерацію. І лише більшовики, з одного боку, а з іншого – німецькі генерали, підштовхнули очільників Центральної Ради до проголошення незалежності.

Ми звикли дивитися на події Української революції 1917-1921 років як на самодостатній процес. Між тим, їхній розвиток був у значній мірі зумовлений зовнішніми впливами. Власне, проголошення незалежності УНР, створення Української держави і ЗУНР стало можливим саме в контексті Першої світової та спричинених нею явищ і тенденцій. У значній мірі це була реакція на зовнішні виклики. Зокрема,події листопада-грудня 1919 року – встановлення української влади у Галичині, проголошення гетьманом федерації з небільшовицькою Росією, антигетьманське повстання і відновлення УНР – це все прямі наслідки завершення Першої світової.

Проте не варто думати, ніби вплив на розвиток подій був суто одностороннім. Україна, зі свого боку, також впливала на глобальний розвиток подій. Уклавши перший мирний договір Великої війни, Україна дала Німеччині та її союзникам примарну надію на перемогу (цього потім не могли пробачити переможці). Але в тому, що великий німецький наступ на Західному фронті навесні-влітку 1918-го виявився невдалим, зіграв свою роль і український чинник. Адже Україна не надала Німеччині й Австро-Угорщині необхідної кількості продовольства, які могли б стабілізувати ситуацію у знесилених війною імперіях.

Підписання Брестського мирного договору делегацією Української Народної Республіки. 1-й зліва – Микола Левітський, 2-й – Олександр Севрюк, 3-й – Микола Любинський. Берестя-Литовське, 9 лютого 1918 рік
Підписання Брестського мирного договору делегацією Української Народної Республіки. 1-й зліва – Микола Левітський, 2-й – Олександр Севрюк, 3-й – Микола Любинський. Берестя-Литовське, 9 лютого 1918 рік

​Причини забуття і необхідність згадати

Абсолютна більшість освічених співвітчизників уявляють Першу світову через призму зарубіжної літератури – веселих персонажів Ярослава Гашека чи трагічних героїв Еріха-Марії Ремарка. За незначними винятками, як, наприклад, січові стрільці в Галичині, ця грандіозна подія випала з української історичної пам’яті. Першу світову ніби затулили подальші революційні події, а потім – Друга світова війна. Серед іншого, це один із наслідків радянської історичної політики, яка послідовно ганьбила Першу світову як «війну імперіалістичну». Хоча її прямим наслідком став розвал або трансформація кількох імперій.

Тож, повернення Першої світової війни до українського історичного наративу мало би стати одним із наслідків політики декомунізації. Зрештою, йдеться не про суто науковий інтерес до історії, а про розуміння того, як відбувалося становлення модерного українства.

Якщо перед 1914-м про українську державність взагалі не йшлося, то після 1918-го вона стала доконаним фактом. Хай навіть у недолугому форматі УРСР, але не забуваймо, що 1991-го незалежність проголосила саме Верховна Рада УРСР.

Київ, 30 вересня 1990 року. Мітинг Народного руху України, на якому закликали до виходу України зі складу СРСР. Окрім синьо-жовтих прапорів майорять і червоно-чорні
Київ, 30 вересня 1990 року. Мітинг Народного руху України, на якому закликали до виходу України зі складу СРСР. Окрім синьо-жовтих прапорів майорять і червоно-чорні

Повертаючись від подій сторічної давнини до сьогодення треба зауважити, що війна – не лише величезна трагедія і важке випробування, а й час великих змін, яким можна скористатися або згаяти. Це треба розуміти всім, а насамперед сучасним політикам, які звикли списувати на війну проблеми та пояснювати невдачі, причому не лише воєнні, а будь-які.

Дмитро Шурхало, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Ориганіл публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG