165 років тому, 25 лютого 1856 року, відкрився Паризький конгрес – багатосторонні міжнародні переговори з метою завершення Кримської війни, після закінчення яких були підписані Паризькі трактати. У конгресі взяли участь представники Росії, Франції, Англії, Австрії, Сардинії, Османської імперії, а також Пруссії.
Паризький мирний договір повністю змінив міжнародну ситуацію в Європі, він став стрижнем європейської дипломатії аж до франко-пруської війни 1870-1871 років.
Дев'ята за рахунком російсько-турецька війна почалася в жовтні 1853 року, вважає севастопольський історик Костянтин Колонтаєв. Однак, на відміну від попередніх війн, на стороні Османської імперії проти Росії виступили Англія і Франція, до яких незабаром приєдналося північноіталійське королівство, яке в Російській імперії називали Королівство Сардинія.
Війна набула практично світового характеру: бойові дії йшли в Тихому океані (місто Петропавловськ-Камчатський), на півночі (Соловецький монастир), в Балтиці (Кронштадт, Свеаборг, фортеця Бомарзунд на Аландських островах) і на Кавказі (Карс), але оскільки основні сили протиборчих сторін знаходилися в Криму під Севастополем, війна отримала назву «Кримська».
Причини та перебіг Кримської війни мали складний геополітичний характер. З одного боку, було невдоволення в правлячих колах тодішніх великих європейських держав (Англії, Австрії і Франції), посилення позицій Російської імперії в Європі після Європейських революцій 1848-1849 років, які потрясли Європу, але абсолютно не торкнулися Росії, а з іншого – боязнь того, що набираюча міць Російська імперія знищить Османську і, захопивши протоки між Чорним і Середземним морями, створить загрозу будівництва найважливішого міжнародного транспортного морського шляху в вигляді Суецького каналу.
Історик і журналіст Сергій Громенко вважає, що наслідки Кримської війни можна оцінити так: «По-перше, вперше після Наполеонівських воєн Британія і Франція виступили на одній стороні у військовому конфлікті і заклали основи подальшого співробітництва. По-друге, зазнавши поразки, Росія не тільки перестала бути «жандармом Європи», а й була змушена приступити до кардинальних внутрішніх реформ. Але головне – битва за Севастополь породила в російському суспільстві міф про «героїчну оборону» і «місто російської слави», наслідки якого відчуваються донині».
Паризький мирний договір повністю змінив міжнародну ситуацію в Європі, він став стрижнем європейської дипломатії аж до франко-пруської війни 1870-1871 років.
Дев'ята за рахунком російсько-турецька війна почалася в жовтні 1853 року, вважає севастопольський історик Костянтин Колонтаєв. Однак, на відміну від попередніх війн, на стороні Османської імперії проти Росії виступили Англія і Франція, до яких незабаром приєдналося північноіталійське королівство, яке в Російській імперії називали Королівство Сардинія.
Війна набула практично світового характеру: бойові дії йшли в Тихому океані (місто Петропавловськ-Камчатський), на півночі (Соловецький монастир), в Балтиці (Кронштадт, Свеаборг, фортеця Бомарзунд на Аландських островах) і на Кавказі (Карс), але оскільки основні сили протиборчих сторін знаходилися в Криму під Севастополем, війна отримала назву «Кримська».
Причини та перебіг Кримської війни мали складний геополітичний характер. З одного боку, було невдоволення в правлячих колах тодішніх великих європейських держав (Англії, Австрії і Франції), посилення позицій Російської імперії в Європі після Європейських революцій 1848-1849 років, які потрясли Європу, але абсолютно не торкнулися Росії, а з іншого – боязнь того, що набираюча міць Російська імперія знищить Османську і, захопивши протоки між Чорним і Середземним морями, створить загрозу будівництва найважливішого міжнародного транспортного морського шляху в вигляді Суецького каналу.
Історик і журналіст Сергій Громенко вважає, що наслідки Кримської війни можна оцінити так: «По-перше, вперше після Наполеонівських воєн Британія і Франція виступили на одній стороні у військовому конфлікті і заклали основи подальшого співробітництва. По-друге, зазнавши поразки, Росія не тільки перестала бути «жандармом Європи», а й була змушена приступити до кардинальних внутрішніх реформ. Але головне – битва за Севастополь породила в російському суспільстві міф про «героїчну оборону» і «місто російської слави», наслідки якого відчуваються донині».
КОМЕНТАРІ: