Вручення Вселенським патріархом Варфоломієм томосу про автокефалію Православній церкві України (ПЦУ) та внесення її до диптиху православних церков є не фіналом, а необхідною умовою для початку процесу становлення українського православ’я, вже як рівноправної і невід’ємної частини православ’я світового.
На 3 лютого призначено інтронізацію, обраного митрополитом Київським і всієї України Епіфанія.
Після цього відбудеться перше засідання Священного Синоду, почнеться формування церковних установ та інституцій, повноцінно почнуть працювати церковні ЗМІ, перед усім сайт.
Питання переходу парафій РПЦ в Україні до ПЦУ, якому так багато уваги приділяють сьогодні ЗМІ, має здебільшого статистичне, а не духовне значення. Насправді, в усьому процесі набуття автокефалії головним питанням є не сан предстоятеля церкви – патріарх чи митрополит, не її місце у всеправославному диптиху, так само – і не стартова кількість її парафій та монастирів. Вселенський патріарх і Синод, визнали не чинними московські анафеми, яким безпідставно було піддано патріарха Філарета, а відтак – усіх, хто з ним співслужив. Ті анафеми давали підстави для тверджень щодо «неканонічності таїнств», здійснених у Київському патріархаті та УАПЦ, породжуючи сумніви у вірян щодо можливості взагалі належати до цих церков. Скасування анафем ті сумніви цілковито розвіяло – українське православ’я було і є канонічним, спасительним, а відтепер і єдиним з усіма православними в світі. Саме у цьому і полягає головний духовний підсумок набуття нашою церквою помісного статусу.
«Кесарю кесареве»
Роль державної влади – президента і парламенту у досягненні цього переможного результату є безумовно значущою, хоча перед усім слід віддати належне Київському патріархату і особисто патріарху Філарету. У ХІХ і ХХ сторіччях усі церкви, які отримували автокефалію, мали змогу це зробити лише за участі держави. Такою є міцна традиція і Константинопольський престол не вбачав підстав робити виняток для України. Відтак президент і парламент офіційно підтримали звернення до патріарха Варфоломія єпископів Київського патріархату, УАПЦ і окремих представників УПЦ (МП) про визнання об’єднаної церкви в Україні помісною.
Це правильно з точки зору морального клімату в країні, яким держава має всі підстави опікуватися.
Водночас, президентом України було підписано Договір зі Вселенським патріархом. Для сучасної церковно-політичної практики це річ безпрецедентна. Низка фахівців-конституціоналістів висловлюють сумніви у праві глави держави брати зобов’язання від імені України перед якою б то не було закордонною церквою, адже Конституція наділяє його правом виступати у зовнішніх зносинах лише з іншими державами, а не конфесіями. Тексту цього Договору досі не було оприлюднено, що давно вже час зробити, аби спростувати чутки та інсинуації довкола нього.
Вододіл
У ХХІ сторіччі радикально міняється як місія держави щодо країни, так і суспільна місія церкви. Сьогодні Україною проходить зримий поділ самого способу взаємодії держави і церкви. У Росії, її православна церква є частиною суто державного механізму. В Україні – перед усім частиною суспільства, а з огляду на роль УПЦ КП, УАПЦ і УГКЦ у волонтерському, добровольчому та капеланському рухах, можна сміливо стверджувати, що в нас церква – частина саме прогресивного громадянського суспільства.
Позаяк лише в Україні діють дві співставні за чисельністю і впливовістю православні церкви – Київської і Московської юрисдикцій, то саме тут і можна буде бачити принципову ментальну різницю між ними.
Київська церква вступає в процес свого становлення тоді, коли і в українському суспільстві загалом відбуваються величезні соціальні зрушення, прискорюється суспільний час. Виклики, які постануть у цьому процесі перед церквою, можуть стати у нагоді при формуванні порядку денного для світового християнства. Наша церква постає для світу у слушний час.
Костянтин Матвієнко, експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
