Доступність посилання

ТОП новини

Віталій Портников: Примушування до миру, Україна та Росія


Володимир Зеленський і Володимир Путін. Колаж

Спеціально для Крим.Реалії

Новий український президент Володимир Зеленський під час свого першого візиту в Брюссель говорив про необхідність примушення Росії до миру. Цей термін, коли його вживає український президент, впевнений, значно відрізняється за змістом від російського розуміння «примушення до миру».

Росія «примушувала до миру» Грузію, коли вводила свої регулярні війська на територію Південної Осетії та створювала умови для етнічних чисток у грузинських селах цієї самопроголошеної республіки. І «примушувала до миру» Україну, коли «кримська самооборона» блокувала українські військові частини, коли посилала «добровольців» на Донбас і вводила регулярні війська, щоб врятувати від поразки лімітрофи «народних республік» окупованого Донбасу.

Коли Зеленський говорить про примушення Росії до миру, він, думаю, перш за все, має на увазі загальний санкційний тиск Заходу та України, готовність до спільних дій, які дійсно змусять Кремль відмовитися від свого агресивного курсу, задуматися про згубні наслідки порушення міжнародного права та ескалації ситуації в сусідній країні.

Найголовніше запитання тут ‒ чи готові до такого «примушення до миру» Україна та Захід? У військовій операції, яку Кремль називає «примушенням до миру», ніяких особливих проблем немає ‒ ти вводиш війська на чужу територію, обстрілюєш, руйнуєш, вбиваєш. А потім прихильно вислуховуєш, на що готова влада знищуваної тобою держави та їхні західні посередники ‒ тільки щоб ти прибрав свої війська й перестав стріляти. Так було з Грузією, коли тодішній президент Франції Ніколя Саркозі взявся зупинити війну. Так було і з Україною, коли в Мінську Анґела Меркель та Франсуа Олланд намагалися знайти компроміс разом із Петром Порошенком та Володимиром Путіним. Так буде й надалі, коли Росія захоче напасти на когось зі своїх сусідів.

«Примушення», про яке говорить Володимир Зеленський ‒ це терпіння. Це дуже велике терпіння й дуже велика самопожертва

Але мирне «примушення», про яке говорить Володимир Зеленський ‒ це терпіння. Це дуже велике терпіння й дуже велика самопожертва. Це не місяці, а роки великого терпіння та великої самопожертви. Це готовність не відступати, оборонятися, обкопуватися ‒ але й не нападати.

Чи є таке терпіння в українського суспільства, від імені якого виступає в Брюсселі новий президент? Судячи з настроїв багатьох українських громадян, які вважають продовження війни одним з головних недоліків правління Петра Порошенка, про таке терпіння говорити не доводиться. І Володимир Зеленський з його програмою примушення Росії до миру вже через кілька місяців може опинитися в меншості серед своїх співвітчизників.

Чим менше терпіння в українців, тим менше терпіння у жителів західних країн. Захід не терпітиме за Україну

Чи є таке терпіння у Заходу? Судячи з того, що багато західних політиків просто-таки намагаються знайти будь-який привід для відновлення зв'язків із Москвою ‒ і драма, яка зараз розігрується навколо ПАРЄ, гарний тому доказ ‒ терпіння у західних еліт, та й у багатьох громадян країн цивілізованого світу, теж не так багато. І, звичайно, чим менше терпіння в українців, тим менше терпіння у жителів західних країн. Захід не терпітиме за Україну.

Що ж з усього цього випливає? А випливає саме те, про що говорить президент Володимир Зеленський ‒ потрібно примушувати Росію до миру спільними діями.

Необхідно, бо якщо ми не будемо примушувати Росію до миру, вона «примушуватиме до миру» всіх інших.

Причому, думаю, аж ніяк не мирно.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG