Доступність посилання

ТОП новини

Віталій Портников: «Пулітцерівський» розмах Кремля


Спеціально для Крим.Реалії

Пулітцерівська премія, яку журналісти провідної американської газети New York Times отримали за висвітлення дестабілізаційної діяльності російського керівництва ‒ це не просто свідчення професійної майстерності. Це, я впевнений, ще й доказ розмаху та амбіцій Володимира Путіна.

Україна, Болгарія, Центральноафриканська республіка, Лівія, Сирія... І це не доповідь якої-небудь розвідувальної служби. Це просто добірка журналістських робіт. Але, думаю, насправді кількість країн, в яких діє російська агентура ‒ або перебувають російські війська, або орудують російські найманці з різних «приватних військових компаній» ‒ набагато більша.

Навіть більше, кожне таке втручання ‒ це не просто окрема акція з дестабілізації. Це пастка, в яку мають потрапити, у першу чергу, керівники країн цивілізованого світу.

Крим? Перше в післявоєнній історії приєднання частини однієї держави до іншої без згоди країни, частиною якої є анексована територія. Пастка приблизно з того ж матеріалу, який використовував для своїх ігор зі світом у 30-і роки минулого століття Адольф Гітлер, коли після «не поміченого» світом аншлюсу Австрії та «схваленої» анексії чехословацьких Судет фюрер розпочав повноцінне поглинання європейських країн. Результат відомий ‒ Друга світова війна. Однак Володимир Путін, як бачимо, сконструював свою пастку в епоху ядерної зброї. І ніхто не знає, якими будуть довготривалі наслідки «кримської авантюри» для міжнародного права.

Це класичний кремлівський підхід до політики ‒ якщо не виходить збудувати цивілізовану благополучну державу, потрібно дестабілізувати ситуацію вздовж периметра кордонів, а краще ‒ в усьому світі

Втручання у вибори в США? Ця історія надовго отруїла американське політичне життя, створила атмосферу недовіри в самій політичній та управлінській структурі країни. Навіть зараз, на порозі нових виборів, тінь цього втручання все ще відчувається, все ще генерує взаємну недовіру.

Центральноафриканська республіка? Тут Путін ніби ненав'язливо пропонує свої послуги французькому президентові Еммануелю Макрону. Якщо Париж хоче, щоб Москва не плуталася у нього під ногами там, де завжди був сильний французький політичний та економічний вплив, французький президент, схоже, має з великим розумінням ставитися до проблем російського.

Сирія? Тут, думаю, Путін грає на кількох дошках відразу. Намагається довести безпорадність Сполучених Штатів на Близькому Сході. Змушує рахуватися з собою лідерів Ізраїлю та Туреччини. Демонструє свою незамінність іранським аятолам...

Це, впевнений, класичний кремлівський підхід до політики ‒ якщо не виходить (та й не хочеться) збудувати цивілізовану благополучну державу, потрібно дестабілізувати ситуацію вздовж периметра кордонів, а краще ‒ в усьому світі. Потрібно заганяти в пастки тих, хто вміє будувати. Потрібно влаштовувати світовий безлад ‒ щоб про твій бедлам говорили менше і в самій країні, і за її межами.

Сталін діяв так у Кореї. Хрущов ‒ на Кубі. Брежнєв ‒ в Афганістані.

Путін, як бачимо, просто є природним послідовником комуністичних бонз.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG