Чотири роки тому, 12 лютого 2015 року, контактна група, яка складалася з представників України, Росії та угруповань «ЛНР» та «ДНР», підписала комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу. Згодом його називатимуть «Мінськ-2». Впродовж наступних чотирьох років конфлікт так і не вдалося врегулювати, а реалізація Мінських угод залишається недосяжним завданням. Чи актуальний сьогодні підписаний 2015 року комплекс заходів? Про це Радіо Донбас.Реалії дізналося у заступника директора центру «Нова Європа» Сергія Солодкого.
– Сергію, якщо згадати, підписанню «Мінська-2» передували криваві жорстокі бої у Дебальцевому та околицях. На вашу думку, чи можна сказати, що тодішні домовленості були нав’язані Україні силою і в цьому була мета?
– Можна погодитись із таким припущенням і скепсис щодо Мінських домовленостей існував під час самого переговорного процесу. Був скепсис і щодо «Мінська-1», і щодо «Мінська-2» через те, що Росія не демонструвала своєї готовності виконувати будь-які домовленості. Вона не просто їх інакше інтерпретувала, вона нахабно їх порушувала. Якщо пригадати «Мінськ-1», який, зокрема, передбачав не лише припинення бойових дій і режим тиші, але й проведення місцевих виборів.
Україна від початку демонструвала свою прихильність до дипломатичного вирішення. Росія не готова до цього підходу вже п’ятий рікСергій Солодкий
Тоді Росія організувала на окупованих територіях вибори, всупереч передбачених планом термінів. Те саме стосується й «Мінська-2», який укладався на тлі продовження агресивних дій Росії. Тому так, це був вимушений крок. Але Україна від самого початку демонструвала свою прихильність до дипломатичного вирішення й зараз його демонструє. Ніхто не заперечуватиме, що це правильний підхід.
Інша справа, що Росія не готова до цього підходу вже п’ятий рік і доводиться досі думати над тим, яких вжити заходів, які віднайти важелі впливу для того, щоб все ж таки примусити Росію сісти за стіл переговорів та домовитися про дієвий мирний план.
– Якби «Мінськ-2» не був підписаний, наскільки далеко міг зайти Володимир Путін та підтримувані Росією угруповання «ЛНР» та «ДНР» чотири роки тому?
– На початку в Росії були масштабніші плани. Після анексії Криму Росія запустила сценарій із відчуження половини країни під умовною назвою «Новоросія», йдеться про велику територію, що включає південні та східні області України. Запускалася така ж модель, як і в Криму. Спершу місцеві жителі мали брати участь у захоплені органів місцевої влади під координацією «засланих козачків», а потім через маріонеток мали перебиратися під контроль цих територій.
Єдине, що тут, напевно, не йшлося б про анексію, а, швидше за все, Придністровський сценарій, коли територія була б контрольована з Москви, не підлягала б суверенітету України, але не йшлося про приєднання до Росії.
Цього не вдалося зробити, оскільки громадяни України та влада вчасно змобілізували свої сили для того, щоб зупинити агресивні плани Москви. Тому невипадково, що найгостріший бій випав саме на суміжні з Росією райони й було локалізовано конфлікт, хоча не можна вважати, що ця операція була цілковито вдалою.
– Наразі ці Мінські домовленості продовжують де-факто діяти, при цьому ні у Росії, ні у Заходу, ні в України немає надій на його реалізацію. На ваш погляд, чи є ще у ньому сенс?
Будь-який Мінський, постмінський договір приречений на крах
– Доки не буде нічого нового, сенс є. Будь-які нові домовленості, які будуть досягнуті в майбутньому, за великим рахунком повторюватимуть базові принципи – це припинення вогню, встановлення режиму тиші, розведення озброєння. Тобто домовленості можуть отримати нову назву, але по суті це буде те саме. І по суті це вимагатиме готовності Росії дотримуватися базових фундаментальних позицій.
Як би зараз цей план не був переформатований, Росія не демонструє жодної готовності його імплементувати. Відтак будь-який Мінський, постмінський договір приречений на крах.
Потрібні нові механізми. Такі є, наприклад, обговорюється ідея відкритого списку майбутніх обмежувальних заходів, санкцій, які Євросоюз чи США можуть запровадити щодо Росії у випадку наступного порушення міжнародного права, невиконання Мінських домовленостей. Щоб був лавинний принцип запровадження санкцій. А сьогодні маємо лотерейний підхід, коли Росія йде на порушення. І це як із лотерейним білетом. Потрібно змінювати підходи з примусу Росії до миру.
