Доступність посилання

ТОП новини

Українці судяться із Росією за Крим та Донбас: сотні людей уже виграли суди, а тисячі чекають розгляду


Окупація українського Криму. Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне біля Сімферополя, 5 березня 2014 року

Загальна сума претензій до Російської Федерації може перевищити 100 мільярдів євро

Сотням постраждалих українських громадян міжнародні суди вже присудили компенсації за нанесення моральної та матеріальної шкоди через окупацію Криму та війну на Донбасі. Росія вже виплатила за рішенням судів кілька мільйонів євро. Однак, ця сума може значно зрости, так як в судах ще перебувають декілька тисяч подібних позовів. Усього через дії Росії в Україні – понад півтора мільйона вимушених переселенців. Усі ці люди можуть вимагати компенсації у Росії за моральні та матеріальні втрати.

Улітку 2020 року перший позов до Росії виграла кримська журналістка Анна Андрієвська. Їй присудили в якості компенсації 1 мільйон гривень – це приблизно 30 тисяч євро. Після анексії вона втратила роботу і змушена була виїхати з рідного міста: її публікації стали приводом для порушення кримінальної справи підконтрольною Росії владою Криму.

Анна Андрієвська на мітингу під посольством Росії у Києві. Листопад 2016 року
Анна Андрієвська на мітингу під посольством Росії у Києві. Листопад 2016 року
  • Поки жоден із постраждалих через дії Росії в Україні не отримав компенсації, тому що українські юристи чекають рішення лондонського суду, який розглядає справу про арешт російських активів.
  • Постраждалі сподіваються, що компенсації їм виплатять з кредиту, який Росія надала Україні під час Майдану на прохання президента-утікача Віктора Януковича.
  • Якщо ж позовів буде багато, то у юристів з України є можливість заарештувати, наприклад, акції російських державних компаній у проекті «Північний потік».

Позовами постраждалих через анексії і війни в Донбасі займається Всеукраїнський громадський рух «Сила права». Його очолює Андрій Сенченко, який змушений був виїхати з Криму після анексії півострова.

Андрій Сенченко
Андрій Сенченко

За словами Сенченка, юристи організації допомагають громадянам України безкоштовно, що стало можливим завдяки фінансуванню, яке надходить від декількох приватних українських компаній.

Люди, які постраждали через війни або анексії Криму, змушені пройти складний шлях:

  • спочатку суди виносять рішення про те, що людина або родичі загиблого на Донбасі дійсно постраждали внаслідок дій Росії
  • потім вже визначається розмір завданих збитків
  • спочатку свої рішення мають ухвалити українські суди
  • а виконання їх Росією треба буде добиватися у міжнародних судах

«У нас подібних рішень для постраждалих громадян є вже сотні, а рішень першого етапу - встановлення факту – кілька тисяч, аж до Верховного суду України. Рішень про стягнення шкоди винесено кілька сотень для сімей загиблих, вимушених переселенців і інших категорій постраждалих», – розповідає Сенченко.

Усі позови постраждалі подають до українських судів, а ось виконувати їх рішення, тобто домагатися від Росії виплати компенсації, доводиться уже в судах міжнародних.

– Як можна примусити Росію виплатити компенсації, якщо вона не визнає себе стороною конфлікту?

– Ми вже наклали судовим рішенням арешт на вимоги Росії по кредиту, який Україна отримала в грудні 2013 роки (кредит, наданий Росією на прохання Віктора Януковича під час Євромайдану – ред.). На той момент це було 3 мільярди доларів, зараз, з урахуванням відсотків, Москва вважає, що мова йде про суму більше 4 мільярдів доларів. Так ось ми судовим рішенням наклали арешт, і цей арешт діє.

У лондонському суді судяться держава Росія із державою Україна

Він стосується кількох людей, яким вже була присуджена українськими судами компенсація за завдані Росією збитки. Серед них і журналістка Анна Андрієвська, судове рішення за позовом якої стало першим в Україні. Але, на жаль, ці гроші поки недоступні для виплати постраждалим, бо йде паралельний процес у лондонському суді, де судяться інші суб'єкти – судяться держава Росія з державою Україна.

Я не хочу прогнозувати яким буде рішення лондонського суду, але можливі два варіанти. Варіант перший: Росія програє і рішенням суду визначається, що Україна не винна Росії ці гроші. Тоді наш арешт анулюється, і ми йдемо по шляху арешту інших російських активів.

Якщо ж в силу якихось міркувань виграє Росія, тобто виникне ситуація, коли за рішенням лондонського суду держава Україна повинна повернути Росії приблизно 4 мільярди доларів, то ці гроші виявляться заарештованими за позовами українських громадян, які постраждали через дії Росії.

Росія не зможе стягнути цю суму, тому що вона буде доступна для виплати постраждалим.

Нам важливо зібрати якомога більше виграних судових рішень, щоб вийти на арешт великих російських активів,

Ми також досліджували наявність російського майна на території України. Воно приховане, але воно є. Для того щоб це майно заарештувати, потрібна хоча б мінімальна підтримка української держави. На превеликий жаль, поки що, окрім нашої громадської організації, ніхто постраждалими не займається. І ми паралельно розглядаємо можливість легалізації рішень українських судів, і така правова процедура існує на території інших держав, щоб перейти до арешту російських активів за межами України.

Але тут, на жаль, не можна взяти, наприклад, суму позову однієї людини і заарештувати якийсь російський актив, тому що це непорівнянні суми. Тому нам дуже важливо зібрати якомога більше виграних судових рішень, щоб вийти на арешт великих російських активів, наприклад, частки в «Північному потоці».

Будівництво газогону «Північний потік-2» у Ленінградській області Росії
Будівництво газогону «Північний потік-2» у Ленінградській області Росії

– Про яку суму йдеться у виграних позовах, скільки компенсації потрібно стягнути?

– Різним категоріям постраждалих присуджують різні суми за завдані збитки. Анна Андрієвська, як вимушений переселенець, має право за рішенням суду на компенсацію у розмірі 35 тисяч євро. Ми в даному випадку знайшли аналогічні рішення ЄСПЛ.

Що стосується сімей загиблих – це 60 тисяч євро компенсації морального збитку плюс матеріальні збитки, плюс, якщо є малолітні діти, додаткові виплати.

Якщо мова йде про поранення, то самі легкі поранення – від 20 тисяч євро, а в найважчих випадках мова може йти про сотні тисяч євро компенсації.

Загальна сума претензій до Російської Федерації перевищить 100 мільярдів євро

Яка загальна сума? На території України від російської агресії постраждали приблизно 2 мільйони людей: близько 1,5 мільйона –вимушені переселенці, півмільйона – інші категорії.

Якщо кожен з цих людей подасть в суд і сума збитку буде розрахована виходячи з практики Європейського суду, то загальна сума претензій до Російської Федерації перевищить 100 мільярдів євро.

Звичайно, сьогодні такої кількості рішень немає, і загальна сума претензій вимірюється по винесеним рішенням декількома мільйонами євро. Але ми продовжуємо працювати.

Вже є кілька тисяч рішень про шкоду, і далі буде визначено розмір виплат. Але найголовніше, що вже є рішення Верховного суду, на яке опираються місцеві суди, і весь процес трохи прискорився. Адже в першому випадку, коли розглядалася справа Анни Андрієвської, ми в суді дуже довго доводили, на мій погляд, очевидні речі. Зараз це відбувається швидше.

Учасник бойових дій, який втратив обидві ноги, захищаючи Україну від агресії Росії, під час «Маршу захисників». Київ, 24 серпня 2020 року
Учасник бойових дій, який втратив обидві ноги, захищаючи Україну від агресії Росії, під час «Маршу захисників». Київ, 24 серпня 2020 року

– Чому деякі справи розглядає Верховний суд України, а деякі рішення приймають відразу суди нижчої інстанції?

– До Верховного суду потрапляють тільки ті справи, по яким відмовили нижчі інстанції, а це не кожне рішення

– Крим і Донбас – це дві різні ситуації. У першому випадку мова йде про анексію, у другому – про бойові дії. Чи важлива ця різниця для суду?

– Мова про окупацію і спробі анексії. Україна не погодилася з цією спробою, тому розглядає те, що відбувається в Криму як режим військової окупації. І тут все доведено і визнано Росією, і навіть Путіним.

Ми в сотнях судових рішень довели, що починаючи з 2015 року в Донбасі діє режим військової окупації такий же, як і в Криму

Що стосується Донбасу, то ми з самого початку вирішили доводити наявність ознак ефективного контролю.

Таким чином, ми в сотнях судових рішень довели, що починаючи з 2015 року в Донбасі діє режим військової окупації такий же, як і в Криму.

Про які ознаки йдеться:

  • яка валюта ходить на цій території? Там рублева зона. Це підтвердження режиму окупації.
  • звідки чиновники на цій території? Там є місцеві і є ті, хто приїжджає вахтовим методом з Росії. Це підтверджує режим окупації. Т
  • де друкуються підручники, за якими діти вчаться в школах? І вони теж друкуються в РФ, російська програма і так далі. Це підтвердження режиму військової окупації.

Насправді відмінності ніякого немає, просто в Криму в більшій мірі діють сьогодні російські спецслужби і влаштовують терор щодо українського населення, а на Донбасі – військові.

– Ви згадали суд у Лондоні, в якому Україна і Росія судяться як дві держави. На якому етапі перебуває ця судова тяганина? Чи скоро буде рішення?

– Я не можу робити ставки на рішення лондонського суду, хоча наші юристи уважно відстежують цей процес і брали участь в якості спостерігачів у судових засіданнях в Лондоні.

Ситуація наступна. Держава Україна отримала в кредит 3 мільярди доларів в грудні 2013 року. Цей кредит надійшов у казначейство, його називають «кредитом Януковича». По-моєму, в 2016 році ухвалили рішення цей кредит не повертати, посилаючись на російську збройну агресію.

Росія подала позов до лондонського суду. Далі була перша інстанція – Україна наполягала на повній процедурі розгляду. На жаль, суд прийняв рішення розглядати в скороченому режимі, тому частина аргументів суду неможливо було б в цьому режимі довести, і Україна в зв'язку з цим звернулася до апеляційної інстанції. Рішення, яке було ухвалене, я б сказав, частково на користь України, частково на користь Росії, але поки це рішення процесуального характеру і не стосується сум.

Складно прогнозувати, як швидко з'явиться рішення лондонського суду. Але ми не стоїмо на місці, ми постійно підштовхуємо українську владу, щоб спільно з чиновниками почати більш глибокий аналіз наявних в Україні російських активів, щоб можна було накладати арешт і на них.

У будь-якому випадку, у нас динаміка судових процесів вище, ніж в Європейському суді з прав людини: там справи по Північному Кіпру або з карабаського конфлікту розглядаються досі.

– Які активи Росії на території України можна було б використовувати для того, щоб відшкодувати збиток потерпілим?

– Я не хочу бути конкретним, оскільки такі активи відразу можуть бути заховані, але є, наприклад, банки з російським капіталом. Чому я кажу, що нам потрібно робити цю роботу разом з державою?

Тому що ми, звичайно, можемо піти в суд і спробувати накласти арешт на майно банку з російським капіталом, але наслідки прорахувати самостійно без участі Національного банку ми не можемо. Тому що в російських банках є в тому числі українські вкладники, які можуть постраждати.

Друга категорія російських активів – різного роду майно. Але на сьогодні немає такого, щоб конкретно ця будівля або це споруда належала державі Російська Федерація, окрім будівлі посольства, яке має імунітет. Але є підприємства, в яких є частка російської держави.

Ці російські підприємства мають в свою чергу частку в деяких українських підприємствах. І існує методика розрахунку участі кінцевого бенефіціара, тобто держава через дві інстанції опосередковано володіє якимись активами, але його кінцеву долю можна розрахувати. І для цього існує методика, яку використовують усі національні банки.

Перемоги в судах стали можливими завдяки тому, що влітку цього року перший подібний позов виграла кримська журналістка Анна Андрієвська. Вона розповідає, що подавала позов проти Росії не з метою отримати якісь гроші, а тому що хотіла показати іншим українцям, що вони можуть захистити себе в суді:

– Анексія Росією Криму зруйнувала моє життя, а в Криму я народилася і прожила більшу частину життя, я там працювала, там живе вся моя сім'я. У 2014 році мене спочатку позбавили права на професію, а слідом за цим і права перебувати на своїй землі.

Перші проблеми почалися незабаром після цього. У нашій редакції, де я працювала, з'явилася цензура. Нам забороняли відкрито говорити про те, що Крим захопили російські військові, потім нам забороняли говорити про те, що російські військові блокують українські військові частини. Так я втратила роботу, мені довелося звільнитися, тому що я ці правила не прийняла. Також я зіткнулася з прямими погрозами представників незаконних парамілітарних формувань.

Представники так званої «кримської самооборони» лякали, що я «повинна думати, що я говорю, тому що мені ще ходити по своїй землі», і вони мене знають.

Це сталося в березні 2014 року, коли журналісти з Польщі, які тоді висвітлювали відбувалося, попросили розповісти про ситуацію в Криму. Ми з ними домовилися зустрітися через півгодини в кафе. Коли ми прийшли туди, менше ніж через півгодини там виявився невідомий чоловік, який сів навпроти нас і демонстративно слухав, про що ми говоримо. Коли мова зайшла про Сергія Аксьонова та його вплив на кримську політику, ця людина піднялася і почав кричати, що я провокатор зі Львова.

Я запитала: «А чому ви так кричите? Хто ви такий?». Він сказав: «Я – самооборона».

Він так представився. Після цих погроз я зрозуміла, що жити в Криму буде непросто, і вже тоді у мене з'явилися думки про те, що доведеться виїхати, поки не закінчиться окупація.

У травні 2014 роки я покинула Крим і з тих пір туди не поверталася. Після того, як я поїхала, російська влада почала переслідувати мене за професійну діяльність через одну з моїх публікацій, в якій говорилося про те, що Крим є частиною України і повинен бути повернений під її контроль.

У кримському ФСБ це розцінили як порушення російського законодавства, порушили кримінальну справу за статтею 280.1 - публічні заклики до порушення територіальної цілісності РФ. Ця стаття передбачає до 5 років позбавлення волі. Після цього у мене вдома, де живуть мої батьки і де я в Криму зареєстрована, пройшов обшук. Вилучили в тому числі речі, які належали не мені, а моїм батькам. Мого батька двічі допитували в ФСБ, розпитуючи про мене, про мою діяльність на материковій частині України. Так російська влада закрили мені доступ до будинку. Сьогодні, якби я захотіла поїхати на свою рідну землю, мені буде це коштувати 5 років позбавлення волі. Ось ці всі причини і пояснюють, чому я погодилася подати позов.

Книжка Анни Андрієвської «Люди «сірої зони»
Книжка Анни Андрієвської «Люди «сірої зони»

– На якій стадії знаходиться ваша справа в Криму? Ви можете захищати себе?

– Невідомо. Справа в тому, що я і колектив Центру журналістських розслідувань (бо публікація, по якій було порушено кримінальну справу, вийшла в Центрі журналістських розслідувань) вирішили, що ми не будемо захищатися на території Криму, тому що ми не визнаємо там юрисдикцію Росії.

Ми не визнаємо суди, які ухвалюють там рішення, ми не визнаємо правоохоронні органи, які там діють, і, відповідно, ми не будемо їх легітимізувати, подаючи позови з метою захистити себе.

Тому пропозиція «Сили і права» захищати себе на території України було те, що відповідало моїм поглядам.

  • 16x9 Image

    Олександра Вагнер

    Редактор інформаційної служби Російської редакції Радіо Свобода, кореспондентка в Чеській Республіці. Із Російською редакцією Радіо Свобода співпрацюю з 2006 року. Народилася в Києві в 1979 році, закінчила магістратуру київського Інституту журналістики. Вчила англійську мову в City College Brighton and Hove (Велика Британія). Працювала в українських газетах, публікувалася в аналітичному тижневику «Дзеркало тижня» (Київ) і декількох європейських виданнях. Була співробітником служби іномовлення чеського радіо – «Радіо Прага».

XS
SM
MD
LG