Попри те, що Москва зберігає фактичний контроль над кримським півостровом, вплив Росії в Криму вже не такий сильний, як у попередні роки. Таку думку в інтерв'ю Крим.Реалії висловив експерт з питань Євразії та колишній аналітик Державного департаменту США Пол Гобл.
На думку експерта, на ослаблення позицій Росії вплинули три фактори, один з яких мав місце в самому Криму, другий ‒ у Москві, а третій пов'язаний зі змінами на міжнародному рівні.
«Це не означає, що Кремль стане діяти відповідно до міжнародного права й поверне Крим під контроль Києва. Більш того, тенденції, які спостерігаються, навіть можуть провіщати посилення російської агресії. Однак це не змінює того факту, що навіть ті, хто святкував аншлюс у 2014 році, переосмислюють сьогодні його наслідки. А це означає, що постійні вимоги України щодо повернення півострова є набагато менш «донкіхотськими», ніж може здатися», ‒ впевнений Пол Гобл.
Як перший чинник американський аналітик називає проблемні тенденції в самому Криму, зокрема, загострення водної кризи, яка, за його словами, загрожує перерости в економічну та гуманітарну катастрофу.
Російські окупанти не змогли забезпечити воду в достатній кількості
«Втративши доступ до постачання води з материкової частини України, російські окупанти не змогли забезпечити її в достатній кількості для сільськогосподарських потреб, промисловості та побутового використання населенням. Вирощування рису припинилося, та й загалом галузь сільського господарства перебуває в занепаді. Промислові підприємства також змушені скорочувати витрати, оскільки їм не вистачає необхідної для роботи води. Пересічним кримчанам вода подається лише на чотири години на день, до того ж на її чистоту розраховувати не доводиться», ‒ перераховує наслідки вододефіциту Гобл.
За словами експерта, у 2021 році ситуація лише погіршиться і вимагатиме ще більших витрат на її розв'язання.
«Навіть зараз, згідно з офіційними відомостями, російській владі довелося витратити 50 мільярдів рублів (700 мільйонів доларів США) на буріння додаткових свердловин і проведення робіт з очищення води, а також на запуск нещодавнього гігантського, виконаного в радянському стилі проєкту Володимира Путіна з видобутку прісної води з-під Азовського моря. Це колосальні гроші, а фактичні витрати на реалізацію цього проєкту напевно будуть ще вищими», ‒ припускає він.
Другим фактором, що впливає на майбутнє Криму, американський аналітик називає економічні проблеми в самій Росії, під впливом яких усе більше чиновників починають сумніватися в доцільності витрат на утримання півострова.
Влада ніколи не повідомляла росіянам, скільки саме грошей їм доведеться витратити на Крим і в які терміни
«Під впливом ейфорії, яка супроводжувала анексію Криму шість років тому, більшість росіян щиро готові були вкласти гроші в інтеграцію цього регіону в Російську Федерацію. Але вони й гадки не мали, скільки цей процес буде коштувати насправді. У результаті це агресивне порушення міжнародного права спричинило запровадження західних санкцій проти Росії, які дорого коштували простому народу. Окрім цього, влада ніколи не повідомляла росіянам, скільки саме грошей їм доведеться витратити на Крим і в які терміни. Якби російська економіка успішно розвивалася, це могло б не мати значення. Але вона перебуває в занепаді, а субсидії, що надходять до Криму з Москви, зараз зросли до такої міри, що перевищують дотації, які виділяються будь-якому іншому суб'єкту федерації. Тим часом інші регіони вже не в змозі задовольнити потреби росіян, які відчувають усе більші труднощі», ‒ перераховує Гобл.
По-третє, за словами Пола Гобла, симпатії міжнародного товариства явно не на боці Москви.
«Окрім того, що в грудні 2020 року Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів підтримала резолюцію, яка вимагає від Москви припинити окупацію Криму, російська делегація не змогла заручитися підтримкою навіть своїх найближчих союзників у СНД. На бік Москви стали тільки авторитарні й знедолені держави на кшталт Північної Кореї. Що ще важливіше, Захід усе більше консолідується проти російської агресії як такої. Зміна адміністрації Білого дому в США є найяскравішим свідченням цього. Зміни, що відбуваються в Європі, також означають, що Москва опиняється у все більшій ізоляції і зіштовхується з великим тиском і необхідністю змін, як відзначають навіть російські аналітики», ‒ розмірковує Гобл.
Американський експерт наголошує: все перераховане не означає, що Кремль готовий припинити окупацію зараз чи в найближчому майбутньому.
«Путін перетворив захоплення Криму на символ відновлення величі Росії, і зрозуміло, що він упевнений: так само як відновлення фактичної незалежності країн Балтії в серпні 1991 року спричинило крах СРСР, повернення Криму до складу України також спричинить розпад Росії. Але якщо навіть він дійсно так думає, багато хто в Москві вже не поділяє цієї аргументації і, ймовірно, незабаром вони стануть відкритішими для інших можливостей», ‒ пояснює він.
Все більше людей в Росії, швидше за все, дійдуть висновку, що Крим став для Росії «валізою без ручки»
При цьому Пол Гобл попереджає: поки Путін залишається при владі, він, ймовірно, навіть подвоїть свої ставки в Криму аж до готовності розпочати нову військову кампанію проти України, щоб отримати доступ до джерел прісної води.
«Деяким на Заході такий крок може здатися виправданим. Однак якщо кремлівський лідер продовжить вливати в Крим більше грошей або почне нову агресію, Захід виступить проти нього рішучіше, ніж будь-коли раніше. У підсумку все більше людей в Росії, швидше за все, дійдуть висновку, що Крим став для Росії «валізою без ручки» ‒ занадто цінним, щоб від нього відмовитися, але при цьому не підйомним. І оскільки й Україна, і Захід продовжують тиснути на Москву, саме вони, а не Путін, у результаті стануть визначати майбутнє, а Крим врешті-решт зможе повернутися в Україну», ‒ підсумував американський експерт.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
Мілітаризація Криму
Після анексії Криму в 2014 році Росія проводить регулярні військові навчання на півострові та в акваторії Чорного моря, а також завозить військову техніку, зокрема, системи протиповітряної оборони.
У січні 2018 року в районі мису Фіолент на бойове чергування заступили російські зенітно-ракетні комплекси С-400 «Тріумф». У вересні 2018 року такі ж комплекси розмістили і в Євпаторії, а наприкінці року – в Джанкої.
У Генштабі України дії російських військових в Криму називають незаконними.
Заступник постійного представника України в ООН Юрій Вітренко висловив побоювання щодо можливого розміщення Росією ядерної зброї на півострові. Заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України Сергій Кривонос повідомив, що в Криму є кілька об'єктів, де може бути ядерна зброя. Він вважає, що можливість її розміщення на півострові «досить велика».
У 2016 році представник Кремля Дмитро Пєсков заявляв, що Росія не має наміру ні з ким обговорювати розміщення ядерної та неядерної зброї в Криму.
Генасамблея ООН у грудні 2019 року ухвалила резолюцію, що закликає Росію вивести свої війська з анексованого Криму і припинити тимчасову окупацію території України.
