У зв'язку з проведеним на окупованих територіях Донбасу соцопитуванням згадалося, що подібна тактика збору інформації використовувалася після анексії півострова Росією вельми активно. Не пам'ятаю, щоб зупиняли на вулицях і розмовляли очі в очі, але домашній стаціонарний телефон у робочий час торохтів постійно.
Панночки з улесливими голосами цікавилися буквально всім: від біографії абонента до його думки щодо різних питань буття. Вони прискіпливо випитували, що турбує, чого не вистачає, чого б хотілося, чим допомогти. Люди, які не звикли до такої підвищеної уваги у будній день, коли одні вибори минули, а інші ще не скоро відбудуться, були буквально зачаровані російською «привітністю» і вивалювали все підряд. Обдзвони велися порайонно. Мабуть, використовувалися списки абонентів по домівках і набиралися всі номери поспіль. Пам'ятаю, якось увечері дзвонить наша сусідка та каже, що півтори години розповідала, як покращити якість медичного обслуговування у Керчі, які лікарі хороші, хто пацієнтам не подобається, що потрібно закупити з обладнання й куди.
Уявляю, як розпухло від теревенів нашої балакучої сусідки вухо співрозмовниці, якій усього лише було потрібно поставити «галочку» у звіті. Найприкріше, що момент обрали для скарг невдалий. Влітку 2014 року в Керчі російська охорона здоров'я проводила «показові виступи»: поголівна безкоштовність, новісінька лікарняна білизна, повноцінний набір медикаментів, обов'язкова госпіталізація людей з інвалідністю, видавання санаторних путівок мало не силою.
Щоправда, «показові виступи» тривали недовго, зате після них проблем у місцевій медицині тільки додалося. Мабуть, рекомендації нашої сусідки увійшли в потрібні вуха, бо лікарів у бюджетних лікувальних установах раптом стало катастрофічно не вистачати, масово почали відкриватися приватні медичні центри, які викачали з бюджетних установ основну масу фахівців. Управління охорони здоров'я у Керчі скасували, замість нього відкрили «гарячу лінію» російського Мінохоронздоров'я Криму, сучасне обладнання пацієнти з Керчі бачать у російських Краснодарі та Ростові-на-Дону, туди ж їдуть на проведення конвеєрним методом операцій з видалення катаракти, у клініки сусідньої Росії вибивають квоти для вирішення серйозних проблем зі здоров'ям, наприклад, тієї ж установки кардіостимуляторів.
Колообіг лікарів у керченській охороні здоров'я не припиняється
До телефонних соцопитувань, як і до всіх інших російських методик вивертання душі навиворіт, ставлюся вкрай негативно, але дуже б хотів повторення телефонного опитування тих абонентів, які, як наша сусідка, сповідалися перед соціологами, як перед батюшкою. Цікаво, щоб сьогодні вони говорили про стан місцевої медицини, яка набула в анексованому Криму нових і куди гостріших проблем, ніж давання хабаря лікарю за лікарняний або направлення до санаторію.
Колообіг лікарів у керченській охороні здоров'я не припиняється. Так, іноді з'являються й нові фахівці, мабуть, вони приїхали освоювати Крим, як колись цілину. Наприклад, в одній із лікувальних установ закрилися вакансії гастроентеролога, онколога, одна терапевтична та пару фельдшерських ставок.
Однак у місті як і раніше чимало вакансій вузьких фахівців, потрапити до яких керчани можуть тільки в платних медичних центрах. Постійна зміна лікарів погана не тільки сама собою як кадрова текучка ‒ вона негативно позначається на здоров'ї пацієнта, тому що він з постійного, про якого лікарю відомо все, включаючи алергію на препарати і приватні дрібниці, стає тимчасовим, минущим. А за такого разового пацієнта у лікаря немає ніякої відповідальності, тому що завтра або на майбутній рік його прийме і лікуватиме інший лікар.
Нещодавно родичці лікарка призначила повторний прийом. Вона приходить до реєстратури записатися, а їй там кажуть, що лікарка звільнилася і тепер працює тільки у приватному медцентрі. «Зарплата її не влаштувала, бідненьку», ‒ єхидно відповіли їй на запитання, чому немає колишнього фахівця.
А ще прибулі на керівні посади з сусідньої Росії фахівці, на кшталт головного лікаря третьої міськлікарні Костянтина Алейченка, які починають не з заповнення вільних лікарських ставок, а з реформ. Одна така нещодавно спіткала фізіотерапевтичне відділення цієї лікарні, співробітники якої одночасно з пацієнтами дізналися про його закриття.
Медичний персонал у Керчі, звичайно, у дефіциті, але не настільки, щоб брати у штат пенсіонерів і передпенсіонерів, які відпрацювали своє в інших медустановах. А таких у цьому відділенні виявилося більше ніж достатньо. Природно, люди захвилювалися, накрутили себе й пацієнтів і натовпом звернулися до депутатів, до місцевих ЗМІ, звідки і пішла хвиля містом. Це відділення обслуговує пульмонологічний стаціонар, дорослу та дитячу поліклініки, тому потрібне не сезонно, а постійно.
Дивно, звичайно, що про майбутні зміни співробітники дізналися не від головного лікаря, а прослухавши новини місцевого сарафанного радіо. Однак головлікар, ставши в позу сфінкса, на контакт з колективом не пішов. Довелося колективу брати ініціативу у свої руки.
Костянтин Алейченко був роздратований зайвою активністю підлеглих і дорікнув їм тим, що вони полізли, як то кажуть, на роги самі. Мовляв, треба було прийти до нього раніше, а не тягатися до всяких там депутатів. Виявляється, тепер у лікарні все робитимуть за протоколом. Відділення переформатують на реабілітаційний центр ‒ навіть із десятьма ліжками стаціонару, наберуть додатковий штат аж до психолога, нинішніх співробітників пересіють, відкриють для центру нові приміщення в дитячій та дорослій поліклініках, а поки триватиме ремонт, мабуть, закуповуватиметься додаткове й нове обладнання ‒ все залишається як і раніше.
Лікарів у бюджетних лікувальних установах у Криму раптом стало катастрофічно не вистачати, масово почали відкриватися приватні медичні центри, які викачали з бюджетних установ основну масу фахівців
І якщо так все милостиво та перспективно, то незрозуміло, навіщо потрібно було розганяти хвилю чуток, домислів, пересудів, відкривати фонтан скарг, заяв, звернень, хвилювати співробітників і пацієнтів, які напередодні очікуваного закриття фізіотерапевтичного відділення істерично підраховували, скільки коштуватиме той же масаж, УВЧ та інші процедури у приватних медцентрах. Але ж від керівника всього лише й треба було зустрітися з колективом і пояснити ситуацію на пальцях.
Мабуть, тріпання нервів ‒ і є той самий протокол, яким вихваляється російська охорона здоров'я в Криму, вимагаючи його жорсткого виконання. Інший раз доходить до ідіотизму. Повіз однокласника з хворою матір'ю в Сімферополь у кардіоцентр. Після огляду її треба було перевезти до «республіканської» лікарні. Везти її самостійно автомобілем нам не дозволили, і ми три з половиною години чекали «швидку», як годиться за протоколом, поки їй не стало зовсім зле. В результаті ‒ ледве довезли.
І ось тепер гублюся у здогадах, якби проводилося зараз соцопитування, як п'ять років тому, чи розповіла б моя сусідка та інші балакучі тітоньки про те, що відбувається в керченській та кримській медицині чи, навчені гірким російським досвідом, вважали б за краще помовчати. Адже у 2014-му звичка відкрито молоти язиком, нічого не боячись ‒ ні влади, ні переслідування, ні арештів із посадками ‒ ще жила в наших людях, а зараз вони стали обережніші, мовчазніші. Та що там ‒ обачнішими, боягузливішими. Це вони про Україну в повний голос, як у телевізорі, а про своє нинішнє життя воліють зайвого не базікати.
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
