Доступність посилання

ТОП новини

Публіцистика бачить далеко: всі біди України були передбачені. Влада не вміє читати?


Петро Вольвач, Сімферополь, 2012 рік

Книгу публіцистики академіка Петра Вольвача «Українська провесінь Криму», видану в Сімферополі у 2008 році, сьогодні боляче й прикро читати. І хоча ще не все втрачено, але читати її зараз ‒ це вже наздоганяти втрачений час. Її мала зробити настільною книгою і прочитати тодішня влада України. У ній передбачені практично всі біди, з якими Україна зіткнулася останнім часом. Але... не прочитали, не зрозуміли, махнули рукою, думали, що «самі з вусами», не звернули уваги. І ось маємо... А якби вміли дивитися далеко вперед, як українська публіцистика, то багатьох бід могли б уникнути.

Книга відкривається статтею-передбаченням «Країни втрачають свою державність не тільки тоді, коли їх окупують чужі війська...». Автор аналізує внутрішні та зовнішні загрози незалежності й територіальній цілісності України, у першу чергу, звичайно, військову експансію. З давніх-давен, особливо в епоху переділу світу, головною формою агресії була військова експансія.

Книга академіка Петра Вольвача «Українська провесінь Криму»
Книга академіка Петра Вольвача «Українська провесінь Криму»

Петро Вольвач пише: «Відомо, що з початку XV до кінця XIX століття невелике болотно-лісове Московське князівство (Московія) перетворилося на гіпертрофовану імперію, кордони якої на заході та сході простягалися від Варшави, Балтії та Скандинавії до Тихого океану, а на півночі та півдні від Північного океану до Афганістану, Монголії та Китаю. За цей час жертвами московської агресії стали не тільки невеликі сусідні слов'янські Новгородське та Псковське князівства, а й такі країни, як Україна, Польща, Литва, Білорусь та численні народи Уралу, Поволжя, Півночі, Сибіру, Алтаю та Далекого Сходу. Під натиском армади імперії Романових впали також Казанське і Кримське ханства й цивілізовані стародавні держави Кавказу та Середньої Азії...»

Багато хто серед публіцистів України часто вказував головну мету російської імперії, яка не змінилася і донині. Петро Вольвач пише про це так: «Заповітною мрією всіх без винятку власників Кремля було оволодіння стратегічними протоками Босфор і Дарданелли, контроль над Середземномор'ям, Малою Азією, Південним Причорномор'ям та Балканами. На щастя, ці далекосяжні плани не здійснилися. Однак серед російських войовничих політиків і досі вистачає тих, хто навіть у третьому тисячолітті мріє про миття солдатських кирзових чобіт та онуч у водах Індійського океану».

Розворот книги «Українська провесінь Криму» з фотопортретом автора
Розворот книги «Українська провесінь Криму» з фотопортретом автора
Ностальгія за втраченою «матінкою Україною», її природними та людськими ресурсами лунає не лише з вуст мандрівних естрадних співаків-зомбувальників, але й з думських та урядових трибун

Ослаблення російської імперії після розпаду СРСР спричинило самоліквідацію Варшавського договору, і те, що Кремлю довелося змиритися з втратою Польщі, Фінляндії, країн Балтії. «Однак, як свідчать останні войовничі заяви офіційних державних мужів і політиків Російської Федерації, вони навіть через 17 років після розпаду Радянського Союзу ніяк не можуть змиритися з існуванням незалежної України. Ностальгія за втраченою «матінкою Україною», її природними та людськими ресурсами лунає не лише з вуст мандрівних естрадних співаків-зомбувальників, але й з думських та урядових трибун. Своїх громадян, а більше за все сердечних, забудькуватих і довірливих українців вони з художньою сльозою на очах намагаються переконати в тому, що у «великої Росії» було два крила: Україна та Білорусь. Якщо ж білоруське крило відновника імперії ще якось вдається економічно пристебнути до російського імперського тіла, то з Україною ситуація виглядає дещо складнішою...», ‒ пише Петро Вольвач.

Росія не виключає можливості використання сили для збільшення території за рахунок українських земель

Зараз, як і тоді, пророчо читаються слова автора книги: «Від принципової позиції та рішучих об'єднавчих процесів президента України сьогодні безпосередньо залежить відповідь на одвічне українське запитання: чи збережеться Україна як суверенна держава, чи стане вона суб'єктом геополітики у третьому тисячолітті? Як свідчать нещодавні заяви російського президента Володимира Путіна в Бухаресті та войовничі спічі московського мера Юрія Лужкова в Севастополі і Москві щодо Криму й Севастополя, Росія не виключає можливості використання сили для збільшення території за рахунок українських земель. Адже навіть у суперечці про приналежність Україні невеликого піщаного острівця Тузла біля Керчі деякі російські мілітаристські яструби погрожували нашій державі використанням найсучаснішої зброї. Ця ж загроза прозвучала і з вуст президента Путіна на нинішньому саміті країн-учасниць євроатлантичної спільноти».

І вже у 2014 році сам Путін підтвердив ці слова у відомому фільмі про Крим, що під час анексії він був готовий застосувати навіть ядерну зброю. Тоді, здається, Андрій Ілларіонов висловив думку, що під час російської агресії український народ має спертися на російський народ, який тільки і в змозі змусити Кремль припинити агресію. Але Ілларіонов помилявся. А Вольвач бачив далі за нього: «Досить тривожно, що сучасне російське суспільство не чинить спротив войовничо-агресивним заявам своїх лідерів. Більше того, як показують авторитетні соціологічні дослідження, значна частина російських громадян солідарна зі своїми яструбами». Пізніше тих, хто підтримує агресію, налічувалося 83%. Виявилося, ніхто в Росії не здатний і не має наміру зупиняти агресію ядерного Кремля проти України.

Петро Вольвач писав уже тоді: «Територіальні претензії деяких наших сусідів переконливо доводять той незаперечний факт, що Україна, добровільно позбувшись ядерної стратегічної зброї, наражається на небезпеку втрати не тільки незалежності, а й власної території...»

Голова кримської філії Наукового товариства імені Тараса Шевченка академік Петро Вольвач зачитує протест проти мовного закону групи кримських вчених, докторів наук і професорів кримських вишів. Сімферополь, 7 липня 2012 року
Голова кримської філії Наукового товариства імені Тараса Шевченка академік Петро Вольвач зачитує протест проти мовного закону групи кримських вчених, докторів наук і професорів кримських вишів. Сімферополь, 7 липня 2012 року

Дуже багато думок публіцистів того часу і сьогодення, можливо, ще актуальніші, ніж тоді. Петро Вольвач застерігає: «Варто пам'ятати, що незалежність можна досить легко втратити при відсутності єдності та згоди всередині суспільства. Неконсолідована і не об'єднана національною ідеєю нація приречена бути бездержавною служницею для чужих країн-завойовників та інших народів. Стратегічна лінія Росії щодо України в усі часи вибудовувалася так, щоб територіально розчленувати нашу країну та роз'єднати її народ. Зазначена доктрина була й залишається головною домінантою її зовнішньої політики. Саме через відсутність єдності та згоди серед військово-політичної еліти у XVIII столітті не вдалося зберегти потужну козацьку республіку, вибудувану видатним державним і політичним діячем Богданом Хмельницьким. Тоді не без активної участі Москви сталося розчленування України на Лівобережну та Правобережну. Намірам гетьмана Івана Мазепи вирватися з московського рабства та збудувати самостійну державу теж не судилося збутися, тому що його не підтримала значна частина козацької старшини, обласкана московським царем, що і спричинило поразку України під Полтавою. Через відсутність національної єдності не тільки в суспільстві, але, перш за все, через нерішучість, внутрішні чвари і незгоди в середовищі тодішніх керівників УНР, чим дуже вміло скористалися самопроголошені кремлівські вожді, Україна також втратила унікальний історичний шанс на розбудову незалежної держави, що з'явився на початку XX століття».

Автономізація територій або федералізація українських земель ‒ це перший крок до втрати незалежності та розчленування України

Застереження публіциста початку століття звучать як сьогодні: «Щось подібне відбувається і зараз, коли приведена народом до влади демократична коаліція та президент спрямовують свої зусилля не на будівництво та зміцнення незалежної України, а на з'ясування стосунків та безглузду боротьбу між собою. На тлі розбрату в вищих ешелонах влади, стагнації економіки, зубожіння населення, «мудрі» закордонні політтехнологи та політичні авантюристи підкидають у розбурхане українське суспільство сепаратистські та федералізаційні прожекти, нав'язують Україні ідеї про другу державну та регіональні мови, про парламентську республіку. Майже двадцятирічний досвід існування кримської автономії переконливо доводить, що автономізація територій або федералізація українських земель ‒ це перший крок до втрати незалежності та розчленування України».

Петро Вольвач на пресконференції з приводу відновлення діяльності Крайової ради українців Криму. Київ, 28 вересня 2020 року
Петро Вольвач на пресконференції з приводу відновлення діяльності Крайової ради українців Криму. Київ, 28 вересня 2020 року

Велику увагу автор публіцистичного збірника приділяє аналізу регіональної безпеки як складової частини національної безпеки України. Він показує, як в умовах нехтування безпекою кримського регіону в ньому формувалися не тільки сепаратистські рухи, а й цілі партії, а також множилися завербовані російські агенти впливу і розвідки, що й призвело і до зради батьківщини, і до окупації частини України. Автор зазначає також, що загрози безпеці концентруються навколо базування Чорноморського флоту в Криму. Флот Росії, який не мав на той час жодного стратегічного значення, безумовно, робив Україну заручницею російської політики, був фактором тиску на Україну, а в дні окупації став «троянським конем», який постачав до Криму військові підрозділи, зброю та брав участь в окупації.

Значна частина збірки публіцистики академіка Петра Вольвача присвячена аналізу процесів русифікації, перетворенню навколишньої дійсності на «русскій мір». Такі нариси як «Українці в Криму: трагічне минуле, гірке сьогодення...», «Як українців перетворювали й перетворюють на «російськомовних» кримчан», «Чому ледь жевріє вогонь українства в Криму?», «Гордіїв вузол україномовної освіти в Криму та шляхи его розв'язання», «Утвердження державності через розвиток и повноцінне функціонування української мови...», «Фіговий лист панславізму як прикриття махрового шовінізму та великодержавництва...» та інші показують, як агресивна російська політика через погрози, підкуп, обман постійний тиск приводила до русифікації населення, як використовувала безграмотність, продажність, непатріотичність українських чиновників для здачі інтересів України та духовної, гуманітарної окупації України упродовж століть.

У матеріалі «Проблеми та шляхи інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство» публіцист розглядає цей процес як фактор національної безпеки, і ‒ скажімо заднім числом ‒ як фактор безпеки Криму та його стійкості проти російської окупації. Він засуджує російські злодіяння проти кримських татар, вбачає в них співучасників розбудови української держави, спільної роботи в національній та культурній сферах. Це було актуальне тоді, коли українська, а особливо кримська влада, йдучи на поводу в російських політтехнологів, фактично протидіяла успішній інтеграції кримських татар в українське суспільство. Це також актуальне й зараз, коли багато ідей інтеграції або не вирішуються, або вирішуються з великими труднощами. Історія вже показала, що не кримські татари є сепаратистами в Криму, як стверджували деякі соціологи, а російські колаборанти. Влада та суспільство України маєють зробити з цього факту конкретні висновки.

Наприкінці збірника публіцистики представлені документи 1992 року, коли в Криму діяли Кримське відділення Академії наук України та комітет «Крим з Україною», які створили «Комітет порятунку Криму». Тоді велика група вчених в умовах загрози відокремлення Криму від України звернулася з листом до Верховної Ради і поширила «Звернення вчених Криму до співгромадян». Тоді 38 вчених України, академіків, професорів, докторів і кандидатів різних галузей науки оголосили, що «спроби відокремлення Криму від України ставлять народи Криму під загрозу національних і соціальних потрясінь» і «будь-яка помилка може виявитися фатальною для нас, наших дітей та онуків», і вимагали дотримання Конституції України, «відмови від проведення референдуму, оскільки були переконані в згубних його наслідках».

У Зверненні «Комітету порятунку Криму», складеному вченими, до жителів півострова» говорилося, що «Крим потрібний Москві не заради збирання російських земель». Сьогодні і Сибір, і Урал, Поволжя готові відокремитися. Крим потрібний Москві тільки як привід для розв'язання війни з Україною. Але війна не потрібна нам, кримчанам. Крим ‒ наша батьківщина, і ми не хочемо перетворитися на біженців і жебраків у «гостинному», голодному Нечорнозем'ї».

Тоді вдалося запобігти катастрофі у Криму. Але Росія ніколи не залишає своїх агресивних планів, і через 22 роки вже використовувала референдум не як основний фактор, а тільки як прикриття для військової окупації. Але й цього разу їм допомагало безвладдя, відсутність патріотизму, недосвідченість і нерішучість українських чиновників. І прикро, що і в 90-х, і 2000-х багато публіцистів, як і академік Петро Вольвач, не втомлювалися попереджати суспільство і владу про небезпеку. Не почули, не прочитали. Можливо, хоч зараз суспільству і владі треба навчитися читати та слухати, сприймати пророцтва, попередження, і діяти?

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG