П’ять помилок у стратегічних комунікаціях Офісу президента щодо війни з Росією:
1. Приховування планів і намірів.
Розведення військ на Донбасі для чого? Що відбудеться після цього? Яка вірогідність захоплення «сірої зони» окупаційними військами після розведення? Зустріч у нормандському форматі для чого? Що там планується підписувати і узгоджувати хоча б у загальних рисах? Занадто багато важливих запитань без відповідей з боку влади. Таємничість породжує хвилювання і стурбованість у суспільстві, особливо серед небайдужих і патріотичних громадян.
2. Пропозиція президента просто довіритися йому.
Якщо прихильники Зеленського дійсно можуть без проблем довіритися йому, то всі інші українці можуть довіряти лише у випадку проговорення переконливих аргументів. Як можна просто так довіритися нехай і талановитому шоумену, але недосвідченому політику? Тим паче, коли ворог потужний, а ворожий лідер – КДБіст. Президент у будь-якому випадку має бути підзвітним і підконтрольним суспільству, а не відірваним від нього.
3. «Формула Штайнмаєра».
Більшість українців, згідно із соцопитуваннями, не можуть зрозуміти суть формули, попри цілодобове обговорення цієї формули в ЗМІ впродовж декількох тижнів. Тобто вони вимушені оцінювати цю формулу на основі оцінок інших людей – лідерів суспільної думки, блогерів, політиків, експертів тощо. А такі оцінки, в свою чергу, мають негативний відтінок загроз і ризиків. Тому заспокоєння Офісу президента, що ця формула «не є зрадою» і «не є капітуляцією», не працюють. Тим паче, коли більшість українців не підтримують надання особливого статусу Донбасу, а формула Штайнмаєра фактично його передбачає. Антикризовий піар може проявлятися в тому, щоб змістити дискурс від «формули Штайнмаєра» до інших питань – наприклад, ініціювати брифінг щодо «формули Зеленського» з баченням: коли, яким чином, на яких умовах, з якими червоними лініями, в чиїх інтересах будуть повернуті окуповані території.
4. Використання абстрактних і некоректних словосполучень «закінчити війну» і «встановити мир».
Війни або перемагають, або програють, або війни продовжуються. Наприклад, Друга світова закінчилася військовою перемогою і в інтересах переможців. А Україна не може собі дозволити військову перемогу на Донбасі над ядерної державою з більш потужною армією. Якщо ми сподіваємось на дипломатичну перемогу, то назвіть, будь ласка, останній успішний приклад саме дипломатичного вирішення конфлікту в сучасній історії. І взагалі, чому більш потужна країна-агресор буде капітулювати перед Україною на Донбасі?
Росія не збирається деокуповувати Донбас і ніколи не виводила власні війська із зон конфліктів. Це поводок, на якому вона тримає і буде тримати Україну біля себе. Єдиний можливий позитивний варіант «закінчення війни» – це продовження захисту України від агресора, навіть якщо це доведеться робити ще десятки років, і очікування на зміну політичного режиму в Росії. Слід комунікувати про, наприклад, досвід Східної Німеччини, яка майже півстоліття чекала на те, щоб возз’єднатися із Західною Німеччиною. Або досвід Кіпру, де вже близько півстоліття триває конфлікт між північною і південною частинами, але це не завадило Кіпру приєднатися до ЄС. Треба чесно сказати суспільству, що спроби домовитися з агресором вичерпані, Україна вимушена продовжувати захищатися, але одного дня поверне власні території.
5. Мовчання щодо мотивів і стратегії Кремля.
Плани Москви ніхто не приховує, вона сама їх розповідає вустами різних спікерів. Це капітуляція України. Проект «Новоросія» провалився в 2014 році, але плани щодо більшої дестабілізації України ніхто не полишив. Анексований Крим Росія не збирається повертати. Ми маємо справу з агресором і окупантом, який не став «добрішим». Путін 2014 року і Путін 2019 року – це той самий Путін. Про все це треба постійно нагадувати українцям. Але, очевидно, щоб не провокувати Путіна в контексті перемовин, влада не пояснює наміри Кремля. А це призводить до завищених очікувань з боку українців щодо перемов із Путіним. І якщо перемови проваляться, можна, звичайно, буде сказати «я спробував, але не вийшло», але це все одно призведе до розчарування в суспільстві.
Сподіваюсь, Юлія Мендель візьме цей конструктив собі на замітку.
Олексій Мінаков, політичний експерт
Оригінал тексту – фейсбучна сторінка
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
