Доступність посилання

ТОП новини

«Реакція на потяги через міст однозначно буде»: прокурор АР Крим Ігор Поночовний про роботу відомства


Ігор Поночовний

Влітку 2014 року в Києві почала працювати прокуратура Автономної Республіки Крим. Генеральна прокуратура України створила кримський територіальний підрозділ на материковій частині країни ще у вересні 2014 року. В українських правоохоронних органах вирішили, що таким чином вони зможуть ефективніше впоратися з притягненням до відповідальності осіб, причетних до анексії півострова та порушень прав людини. Про роботу відомства в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучою Оленою Ремовською розповідає прокурор Автономної Республіки Крим Ігор Поночовний.

‒ Чим зараз займається кримська прокуратура на материковій Україні?

‒ У першу чергу, ми займаємося функціями, які покладені на органи прокуратури України, але інший напрямок досить специфічний. Це робота в умовах окупованої території півострова Крим. Тобто набір стандартних функцій ми адаптуємо під ті виклики, що постали перед державою. У нас є специфіка, пов'язана з доступом до території, до жертв конфлікту, до тих, хто вчиняє протиправні дії на тимчасово окупованій території. Важливий аспект нашої роботи ‒ використання міжнародних механізмів для притягнення до відповідальності представників окупаційної влади у зв'язку з вчиненням ними військових злочинів і злочинів проти людяності в Криму.

‒ З якими питаннями до вас можуть звертатися громадяни? Чи приймаєте звернення від жителів материкової України?

‒ Так звичайно. Ми працюємо з громадянами, які звертаються до нас у звичайному порядку. Окрім того, у зв'язку з окупацією півострова ми розробили деякі механізми для безпечного звернення кримчан до органів прокуратури та правопорядку автономії. Це і Skype-зв'язок, і анонімні звернення, і зв'язок через захищені месенджери. Ми розуміємо, що такі телефонні дзвінки з Криму на материкову Україну загрожують громадянам. Є офіційна Facebook-сторінка двома-трьома мовами, є сайт, і комунікація кримчан з нами можлива будь-якими зручними способами.

‒ Які для вас підсумки роботи в 2019 році?

‒ Прокуратура вийшла на новий рівень роботи, оскільки після відновлення на материку реєстрація кримінальних проваджень відбувалася хаотично, на всій території України. Кілька років знадобилося для того, щоб систематизувати їх. У 2019 році такі систематизовані кримінальні провадження почали давати свої результати. Були обвинувальні вироки за злочини проти основ національної безпеки, були очні та заочні вироки. Цього місяця один з депутатів Верховної Ради Криму, який голосував за низку сепаратистських законів, отримав 14 років позбавлення волі заочно. Інший депутат очно отримав 12 років позбавлення волі, зараз триває суд апеляційної інстанції. Також є вироки щодо учасників «самооборони» Криму ‒ незаконного збройного формування, яке сприяло окупації півострова в 2014 році та вчиняло злочини проти проукраїнськи налаштованого цивільного населення. Цього ж року ми подавали низку інформаційних повідомлень Міжнародному кримінальному суду, які в останньому звіті прокурора були відображені. Це підтвердження того, що вся інформація іде в роботу. Сподіваємося, що в 2020 році вже почнеться офіційне розслідування ситуації в Україні щодо Криму.

‒ Одна зі знакових справ ‒ справа Решата Аметова. Він був знайдений зі слідами насильницької смерті у березні 2014 року, а до цього зник після одиночного пікету в центрі Сімферополя. На початку грудня ви розповіли виданню «Українська правда» про те, що Інтерпол відмовився оголошувати в розшук трьох підозрюваних у цій справі. Розкажіть, будь ласка, що відбувається.

‒ В Інтерполу є така політика, що його механізми не можуть використовуватися для політичних переслідувань, для переслідування військових злочинців тощо. Вже були випадки, коли вони спочатку ставили в розшук осіб, причетних до окупації півострова, а потім знімали. Наприклад, нам відмовляли в розшуку тих, хто скоював злочини в зоні військового конфлікту на території Криму. Щодо справи Решата Аметова, ми однозначно встановили осіб, які причетні до його зникнення ‒ не до вбивства, а саме до викрадення. Ми кваліфікували їхні дії в межах загальної кримінальної практики, тобто це стаття 146 ‒ незаконне позбавлення волі. Інтерпол відмовив нам через те, що він не оголошує в розшук осіб з незаконних збройних формувань. Неофіційно нам відомо, що Інтерпол у питаннях окупації Криму не використовуватиме свої механізми, оскільки вважає це внутрішнім конфліктом між двома країнами й не бажає вступати в політичну гру. На жаль, інших механізмів, щоб повсюдно розшукувати осіб, які вчинили злочини в Криму, не існує. Ми будемо використовувати двостороннє співробітництво між країнами ‒ це довше, але сподіваємося, що це дасть результат.

‒ Де зараз ці розшукувані люди?

‒ За нашими відомостями, двоє з трьох підозрюваних у справі Решата Аметова перебувають у Криму. Один із них ‒ російський військовий, який поїхав воювати на Донбас. Імовірно, він перебуває на території Російської Федерації.

‒ Наскільки нам відомо, у Криму цю справу теж розслідують. Чи можливі у зв'язку з цим в принципі якісь контакти з російськими правоохоронними органами?

‒ Контактів немає, тому що закон забороняє взаємодію з окупаційними правоохоронними органами та адміністрацією. Ми можемо контактувати тільки з компетентними органами ‒ наприклад, Генеральною прокуратурою Російської Федерації. У Криму дійсно розслідується кримінальна справа Решата Аметова, але тільки як умисне вбивство. Тобто кримські правоохоронні органи не дають оцінку діям «самооборони», яка викрала його, доставила в підвальне приміщення, де зник його слід. Потім його знайшли мертвим. Це означає, що російські правоохоронні органи вважають дії «самооборони» законними, тому що Решат Аметов виступав проти окупації з одиночним пікетом. Вони можуть говорити про розслідування, але фактично не дають оцінки ситуації, в результаті якої він був убитий.

‒ Зараз Росія запускає потяги через Керченський міст до Криму, Україна вважає це незаконним. Чи стежить за цим прокуратура? Чи ведете ви якусь справу у зв'язку з будівництвом мосту?

‒ Така справа є. Це стосується екологічних злочинів, оскільки будівництво мосту, як вдалося встановити, завдало шкоди Азовському морю та Керченській протоці: це й замулювання, і загибель різних видів морських тварин. Говорити про законність або незаконність будівництва з точки зору будівельних норм ми не можемо, тому що для цього потрібний доступ на об'єкт. В принципі, саме будівництво з політичної точки зору незаконне, оскільки Російська Федерація не має юрисдикції на території півострова. Щодо запуску потягів, ми моніторимо ситуацію, якщо перший потяг переїде міст до Криму, реакція буде. Швидше за все, це буде кримінальне провадження, тому що є певний порядок в'їзду-виїзду на окуповану територію, який згідно із законом може відбуватися тільки через контрольні пункти пропуску між Херсонською областю та півостровом. Якщо громадянин потрапляє до Криму іншим шляхом, це адміністративне правопорушення, а якщо метою такого візиту було завдання збитку, то кримінальне. Також є стаття, яка передбачає відповідальність за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон. Однозначно діям компанії-перевізника буде дана оцінка. У нас вже є практика, коли одній особі була оголошена підозра після того, як низка авіакомпаній продавали в Україні квитки на окупований півострів. Тобто ситуацію ми моніторимо, і реакція від нас однозначно буде.

‒ Кому з кримчан реально загрожує кримінальна відповідальність при перетині адміністративного кордону з материковою Україною? Російська влада неодноразово говорила про те, що це небезпечно для багатьох жителів Криму.

Особам, які не здійснювали жодних правопорушень, не причетні до діяльності окупаційної влади або політики переслідування проукраїнськи налаштованого населення, абсолютно нічого не загрожує

‒ Тут мета окупаційної влади зрозуміла: кримчани, які приїхали на материкову частину України, можуть порівняти рівень життя, рівень забезпечення з окупованим півостровом. Так що, звичайно, на прикладах окремих осіб на кшталт Степана Резуника та Ігоря Кучерявого російська пропаганда має на меті обмежити, законсервувати кримчан на території півострова. Ми вже не раз говорили, що особам, які не здійснювали жодних правопорушень, не причетні до діяльності окупаційної влади або політики переслідування проукраїнськи налаштованого населення, абсолютно нічого не загрожує. У тих двох випадках у нас були докази про незаконну діяльність затриманих. Так що я не раджу кримчанам звертати увагу на заклики окупаційної адміністрації.

‒ Зараз у Криму розгортається конфлікт між бізнесменом Олегом Зубковим та російською владою, яка у грудні закрила парк левів «Тайган» на 30 днів під приводом різних порушень. Зубков стверджує, що це тиск на його бізнес. Він не звертався до вас за захистом?

Наше завдання ‒ у першу чергу, не повернути територію, а повернути до себе кримчан

‒ Ні, не звертався. Наскільки я знаю з відкритих джерел, це відкритий прихильник «русского міра» та окупації, який від цього ж і постраждав. Ми цією ситуацією не займалися, оскільки звернень до нас не було. В принципі, господарські відносини між парком «Тайган» і окупаційною адміністрацією не лежать у площині кримінально-правового механізму. У нас пріоритет ‒ розслідування військових злочинів. Коли Росія як держава-окупант не дотримується вимог Женевської конвенції 1949 року щодо цивільного населення, до військовополонених, тоді ми займаємося такими питаннями... Наше завдання ‒ у першу чергу, не повернути територію, а повернути до себе кримчан.

‒ Проукраїнськи налаштовані кримчани, яких переслідують зокрема ті, хто співпрацює з окупаційними органами влади, жадають справедливого покарання за ці дії. Як можна їх підтримати?

У військових злочинів немає терміну давності, і тут однозначно ми не будемо говорити про пом'якшення відповідальності

‒ Так, ми це розуміємо. Зараз в Україні розроблений концепт правосуддя перехідного періоду. Він, можливо, буде у вигляді закону або інших нормативно-правових актів, але це буде стратегічний документ, який серед іншого пояснить населенню, чому в одних випадках варто застосувати м'якше покарання, а в інших ‒ жорсткіше. Приклади таких законів були в Колумбії, в Сполученому Королівстві, і там були передбачені амністії. Говорити, що ми посадимо всіх і надовго ‒ це однозначно не наблизить деокупацію. Але у військових злочинів немає терміну давності, і тут однозначно ми не будемо говорити про пом'якшення відповідальності. Водночас ми не можемо переймати агресивну поведінку Росії, порушуючи Конвенцію з прав людини. Ми маємо як мінімум в Україні робити все, щоб наблизити деокупацію Криму, наблизити кримчан до решти українців. Думаю, якщо ми створимо стратегію деокупації та реалізуємо її, тоді всі разом поїдемо до Криму.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • 16x9 Image

    Олена Ремовська

    Ведуча програм Радіо Крим.Реалії з 2018 року. До цього – кореспондент, редактор і ведуча на Радіо Свобода. Зокрема, брала участь у запуску проекту Радіо Донбасс.Реалії. Автор книги «Говорить Радіо Свобода: iсторія української редакції» (2014). Закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

XS
SM
MD
LG