Доступність посилання

ТОП новини

Юрій Щербак: «Кара Божа і суд земний…»


Плакат із зображенням президента Росії Володимира Путіна під час акції протесту біля посольства Росії у Латвії проти вторгнення Росії в Україну. Рига, 17 березня 2022 року

Зараз багато дипломатів із країн Європейського Союзу, членів ООН, членів НАТО, «Кримської платформи», з інших міжнародних організацій дискутують про засади та перспективи створення Міжнародного Трибуналу щодо засудження злочинів Росії в нічим не спровокованій війні в Україні. І в теорії, і на практиці це завдання стикається з багатьма складнощами і різночитаннями, які слід подолати з точки зору міжнародного права. Свою думку про цей процес сьогодні висловлює Надзвичайний та Повноважний посол України в Ізраїлі, Канаді, США та Мексиці, один із засновників та член Ради із зовнішньої та безпечної політики, автор політико-публіцистичних книг «Стратегічна роль України» (The Strategic Role of Ukraine), «Україна: виклик та вибір. Перспективи України в глобалізованому світі XX століття» і «Україна в зоні турбулентності» Юрій Щербак.

Юрій Щербак
Юрій Щербак

Відзначаємо знаменну річницю: 77 років тому, 8 серпня 1945 року, в Лондоні відбулося підписання угоди між Великою Британією, США, СРСР і Францією про створення Міжнародного Військового Трибуналу проти нацистських злочинів, який увійшов до історії як Нюрнберзький процес (1945-1946). Підставою для організації процесу стала угода союзників «Про судове переслідування головних воєнних злочинців».

Те, що Путін відкрив у ХХІ столітті брами пекла, що ведуть до Третьої світової війни, – безсумнівно

Непростим був шлях до покарання гітлерівської Німеччини та її вождів: від обіцянки «остаточного знищення нацистської тиранії» в Атлантичній Хартії (1941) – до Декларації про відповідальність гітлерівців за скоєні злочини, ухваленої на Московській (яка іронія історії!) конференції в жовтні 1943 року – і далі – до оприлюднення списку головних воєнних злочинців – 24-х нацистських політиків, ідеологів, військових, керівників СС, СД, СА (серпень 1945 року).

Шляхом довгих переговорів і важких компромісів союзникам вдалося досягти консенсусу й провести перший у світі судовий процес, на лаві підсудних якого перебувала країна-агресор – нацистська Німеччина. Результатом цього безпрецедентного процесу стала не лише страта конкретних керівників ІІІ-го Рейху, але й засудження таких злочинних організацій, як нацистська партія НСДАП, СС, СД,СА, Гестапо, Генеральний штаб вермахту.

Цей процес, що тривав цілий рік і відкрив світові страшні злочини нацизму, мав величезне значення для становлення міжнародної правової системи й гуманітарного повоєнного розвитку, оскільки застерігав майбутніх агресорів і міжнародних злочинців проти скоєння ними таких злочинів:

  • злочин проти миру (планування, підготовка, розв’язання чи проведення агресивної війни або війни внаслідок порушення міжнародних угод і договорів);
  • участь у загальному плані або змові, спрямованих на здійснення будь-яких дій, згаданих вище;
  • воєнні злочини (порушення законів та звичаїв війни – вбивство, жорстоке поводження та інші подібні дії щодо цивільного населення на окупованих територіях, вбивства та жорстоке поводження з військовополоненими, безцільне руйнування великих і малих міст і сіл, германізація (читай сьогодні – русифікація. – Ю.Щ.) окупованих територій);
  • злочини проти людяності (політика переслідування, репресій та знищення ворогів нацизму, тортури і вбивства, переслідувана та приниження людей без судового процесу).

Кожен рядок, кожне слово цих давніх звинувачень кричить, вимагає звернути увагу на разючу подібність сьогоднішніх злочинів путінського рашизму на українській землі.

Треба покінчити з дводумством тих, хто бажає зберегти обличчя Путіну

І хоч масштаби цієї агресивної війни та скоєних Росією злочинів поки що не співмірні зі злочинами Гітлера, але те, що він відкрив у ХХІ столітті брами пекла, які ведуть до Третьої світової війни – безсумнівно.

І якщо союзники України насправді, а не лише на словах співчуття бажають покарати Росію за її злочини, вони повинні:

  1. Разом з Україною визначити й оголосити кінцеві цілі протиборства з Путіним, як це зробили союзні держави під час Другої світової війни в низці документів, починаючи з Атлантичної Хартії. Треба покінчити з дводумством тих, хто бажає зберегти обличчя Путіну.
  2. Разом з Україною оголосити Росію державою-терористом. Не державою-спонсором тероризму, згідно із законодавством США, – бо ні Куба, ні Іран, ні КНДР не брали участь у кривавій війні проти Заходу, а лише спонсорували терористичні акції. Росія ж – прямий агресор, засуджений Генеральною Асамблеєю ООН. Варто нагадати, що в міжнародному праві ще немає дефініції «держава-терорист», тому існує нагальна потреба термінової розробки і правового обґрунтування такого поняття.
  3. Разом з Україною створити Міжнародний Трибунал щодо злочинів Росії та її керівництва, визначити склад головних підозрюваних (Путін, Шойгу, Лавров, Патрушев, Медведєв, Кадиров та інші) включно з такими ідеологами агресії, як Дугін, Сурков, Глазьєв, Проханов, Сімоньян, Соловйов та інші). Приклад повішених у Нюрберзі ідеологів нацизму Розенберга та Штрайхера нехай надихає суддів Трибуналу.
  4. Особливу увагу приділити визнанню «злочинними» організацій Росії – таких, як партія «Единая Россия», Державна Дума РФ, Адміністрація президента, ФСБ, Генштаб, Газпром, RT та інші.
Попіл жертв Бучі, Маріуполя, Краматорська, Харкова, Миколаєва, Оленівки стукає у зболене серце України, вимагає відомсти

Керівництво України, зокрема Верховна Рада України, повинні ініціювати юридичну розробку документів щодо понять «держава-терорист», «злочинна організація», положення про Міжнародний Трибунал й активно ініціювати обговорення та ухвалення їх союзниками України та державами-членами ООН.

Слід привітати зусилля України – зокрема посла з особливих доручень МЗС України Антона Кориневича – у справі створення Спеціального Трибуналу для суду над державою-агресором Росією. Віримо, що Україні вдастся укласти міжнародний договір між державами щодо заснування такого трибуналу та норм його діяльності. Звичайно, повинні бути оновлені, порівняно з часами Нюрнбергу, формули звинувачення – такі як «злочин агресії» проти України, та «злочин геноциду» – хоча суть російських злочинів мало змінилася з часів нацистської агресії 1939-1945 років.

Попіл жертв Бучі, Маріуполя, Краматорська, Харкова, Миколаєва, Оленівки стукає у зболене серце України, вимагає відомсти.

Віримо, що і Суд небесний покарає Росію за всі її злодіяння.

Але земний Трибунал обов’язково має відбутися.

Юрій Щербак, український письменник, сценарист, публіцист, політик, діяч екологічного руху, дипломат

Текст підготував Микола Семена

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.

На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».

Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG