Доступність посилання

ТОП новини

Західні санкції: демонстрація незгоди та безпорадності чи «гра в довгу»?


На акціях протесту в російському Хабаровську гасла проти Путіна і Лукашенка є поряд. 15 сераня 2020 року

Білоруський президент Олександр Лукашенко поповнив список посадових осіб своєї країни, проти яких запроваджені санкції Європейського союзу. Сьогодні визначиться і новий список російських чиновників, щодо яких запровадять санкції у зв'язку з отруєнням опозиціонера Олексія Навального. Таким чином, санкційні заходи Заходу проти Росії та її сателітів набувають системного характеру і стають головним знаряддям впливу на Кремль, як у випадку з зовнішньополітичними діями Москви, так і в зв'язку з репресіями проти опозиціонерів або корупційними злочинами. «Список Магнітського», санкції за Крим і Донбас, отруєння Скрипалів, тепер і «список Навального». І окремо – санкції проти режимів, які підтримує Москва.

Необхідно, однак, зрозуміти, до якої міри західні санкції є реальним важелем впливу, а до якої – поступкою громадській думці та власній порядності європейських державних діячів. Звісно, якщо ти – політик у цивілізованому світі, то не можеш просто закривати очі на побиття демонстрантів або на агресію проти суверенної держави. Ти повинен реагувати.

Але оскільки ти повинен реагувати так, щоб не нашкодити економіці та політичним інтересам, ти можеш застосувати тільки той важіль, який нічому істотно не завадить. Тобі потрібні такі санкції, які показали б, що ти обурений, але разом із тим не завадили б приймати Володимира Путіна в європейських резиденціях і будувати «Північний потік-2». І саме тому важіль і перетворюється в символ, демонстрацію незгоди та безпорадності одночасно.

Майбутнє Лукашенка залежить не від Заходу, а від Путіна

Про санкції проти режимів-сателітів я вже й не згадую. Список санкцій, у якому опинився Лукашенко, може бути хіба що моральною розрадою для людей, яких б'ють на білоруських вулицях. У становищі самого Лукашенка санкції не змінюють геть нічого. Ба більше, він десятиліттями перебував під санкціями, навіть коли за нього голосувала більшість його співвітчизників і на вулицях Мінська та Гродно не було ніяких істотних масових протестів.

Зустріч президента РФ Путіна і президента Білорусі Лукашенка в Сочі під час протестів у Білорусі проти фальсифікації виборів.
Зустріч президента РФ Путіна і президента Білорусі Лукашенка в Сочі під час протестів у Білорусі проти фальсифікації виборів.

Можливо, багатьох білоруських громадян тоді влаштовувало, що ними керує людина, причетна до зникнення своїх політичних опонентів, та, яка розігнала парламент, поглумилася над свободою слова. А Захід це не влаштовувало вже тоді. Але і Лукашенко це тоді хвилювало приблизно так само, як і зараз, – як, до речі, хвилюють санкції будь-якого російського чиновника.

За великим рахунком санкції за репресії в Білорусі потрібно теж запроваджувати проти Москви, а не тільки проти Мінська

Майбутнє Лукашенка залежить не від Заходу, а від Путіна. Ну і, звісно ж, від протестного потенціалу білоруського суспільства – якщо цей потенціал, звісно, виявиться сильнішим навіть не за власний авторитарний режим, а за його російських покровителів. Тому за великим рахунком санкції за репресії в Білорусі потрібно теж запроваджувати проти Москви, а не тільки проти Мінська.

Але наскільки дієві санкції щодо самої Росії? Коли ці санкції тільки почали запроваджуватися, коли стало зрозуміло, що саме вони виявляться головним інструментом західного тиску, тодішній президент США Барак Обама говорив про їхній кумулятивний ефект. Це точна і чесна оцінка реальної ваги та наслідків санкцій. Санкції сприяють відсталості російської економіки, вони рано чи пізно вплинуть на саму можливість збереження чинного режиму, вони зумовлюють, що авторитаризм неминуче програє цивілізованому світу.

Президент США Барак Обама (R) та президент Росії Володимир Путін спілкуються перед другою робочою сесією на саміті G20 в Анталії, 16 листопада 2015 року
Президент США Барак Обама (R) та президент Росії Володимир Путін спілкуються перед другою робочою сесією на саміті G20 в Анталії, 16 листопада 2015 року

Можна скільки завгодно недооцінювати знамениту поправку Джексона — Веніка, завдяки якій Радянський Союз втратив можливість поставок передових технологій. Але ухвалення цієї поправки внесло реальний внесок у майбутній демонтаж комуністичного режиму і зникнення СРСР з карти світу. Я не сумніваюся, що коли через десятиліття історики обговорюватимуть причини краху авторитарного режиму в Росії та переформатування самої російської державності, вони обов'язково згадають про санкції – скільки б років не минуло з дня, коли ці санкції запроваджувалися.

Авторитаризм сильний не багатством жителів, а відданістю силовиків і потужністю пропаганди

І ось тут постає найголовніше питання: то скільки ж років? Для тих, хто запроваджує санкції, це забіг на довгу дистанцію. Як і для тих, проти кого ці санкції спрямовані. Економічні обмеження позбавляють авторитарні режими перспективи. Але вони ніяк не впливають на їхнє сьогодення, тому що авторитаризм сильний не багатством жителів, а відданістю силовиків і потужністю пропаганди. Санкції важливі як символ, який позначає відношення цивілізованого світу до майбутньої долі авторитарних режимів.

Але при цьому поки цивілізований світ не хоче поступатися своїми інтересами та просто серйозно ризикувати. Не потрібно думати, що санкції ось буквально завтра призведуть до звільнення Донбасу або відставки Лукашенка.

Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті російської служби Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG