В Алуштинському районі в мальовничій долині річки Ускут розташоване велике село Привітне, яке до 1945 року мало назву Ускют.
У 1873 році кримський краєзнавець, письменник, етнограф Василь Кондараки так описував його у своїй книзі «Універсальний опис Криму»: «Від Туака не більше ніж дві годин їзди до Іскута, одного з найбільших і найбагатших сіл на кримському півострові. Іскут у перекладі означає: стій! Тубільці вважають, що назва ця була дана їхньому селу натовпом, який шукав вигідне місце для поселення, і коли шукачі спустилися з гір до цих розкішних полів, ватажок їх, переконаний у неможливості знайти більшої зручності для життя, крикнув: іскут! ‒ і велів селитися. Вони ж упевнені, що на цьому місці раніше за них існувало грецьке селище Ай-Єрі, (тобто Св. Георгій)».
Від Алушти до Привітного трасою рівно пів сотні кілометрів, але сьогодні за годину можна й не дістатися ‒ на дорозі декілька ділянок справжнього гірського серпантину. Часто рух гальмують очманілі від такого екстриму російські туристи, які плетуться зі швидкістю 35-40 кілометрів на годину. Обігнати можна далеко не скрізь: то видимість обмежена, то дорога сильно в гору йде.
Большинство пригодной для земледелия территории вокруг села занимают виноградники «Массандры»
Привітне розташоване в мальовничій долині річки Ускут, захищеній з півночі горами Карабі-Яйли. Перші поселення в тутешніх місцях датуються кількома тисячоліттями. Сьогодні ж на площі понад 11 квадратних кілометрів у 867 будинках проживають майже дві тисячі осіб. Більшість придатної для землеробства території навколо села займають виноградники «Масандри».
Дорога на в'їзді в село зберегла старі придорожні стовпчики, яким років 50-60, не менше. Вони, як і стовбури кипарисів, акуратно побілені. Від дорожнього знака «Привітне» починається вулиця Горького ‒ вона найдовша і пронизує село наскрізь. З півдня на північ село витягнулося на 3,5 кілометра, а ось у «поперечнику» не більше ніж кілометр.
Рік тому російська влада Криму говорила про можливість будівництва дороги від Білогірська до села Привітне. До Білогірська по прямій стільки ж, скільки до Алушти й нормальна автодорога значно полегшила б життя місцевим жителям. Втім, підконтрольний Кремлю глава Криму Сергій Аксенов більше думає про туристів.
«Зараз з федеральним центром обговорюємо питання будівництва дороги Білогірськ ‒ Привітне, яка допоможе зрізати і забезпечити доступність (проїзду) Білогірському та Кіровському районам, щоб жителям і туристам, відпочивальникам було швидше діставатися до морського берега», ‒ повідомив він.
За приватними сільськими будинками видніється Привітненська середня школа. Вона збудована у 1991 році, тоді в ній навчалися 319 дітей. З 29 вересня нинішнього року через коронавірус школа переведена на дистанційне навчання.
Церква святого апостола Андрія Первозванного в селі Привітне будується більше ніж десять років, але працює. «Придбали водовідводи для Храму», ‒ повідомляла в серпні на своїй сторінці «ВКонтакте» православна громада села.
Навпроти храму дисонує своїм зовнішнім виглядом двоповерховий дерев'яний барак. Гнітюче видовище. У які роки збудований ‒ інтернет мовчить, а місцевих жителів, щоб дізнатися, поблизу не виявилося.
На бараці табличка, яка повідомляє про те, що сприяти будівництву житла для раніше депортованих з Криму народів мали декілька міжнародних проєктів. Як написано, «здійснюється на кошти Офісу європейської спільноти з гуманітарної допомоги урядів Японії, Фінляндії, Швеції, США, Нідерландів, Німеччини. До того ж це спільний проєкт Кабміну України та УВКБ ООН, і Кримський проєкт з ремонту та реконструкції житла для раніше депортованих кримчан. Також проєкт здійснюється Данською радою у справах біженців. Загалом, якби не анексія Криму, напевно, давно б уже збудували.
У провулку наїжачилися колючками кактуси-опунції. Вважається, що опунція з'явилася на півострові під час Кримської війни 1853-1856 років, завезли її солдати острівного королівства Сардинія ‒ в Середземномор'ї ці кактуси не рідкість. Але точних відомостей, звідки й коли прибула до Криму екзотична рослина, досі немає. Італійська кухня сповнена рецептами страв з опунції, також вона використовується косметологами й дієтологами, але в Криму функція цього кактуса найчастіше декоративна.
Радянська влада вчинила із мечеттю, як і з іншими культовими спорудами: мінарет знесли, мечеть використовували як звичайну будівлю
Над селом височіє новий мінарет мечеті Ускут Джамісі ‒ сяяння його синього скла добре видне здалеку. Мечеть упродовж п'яти років з великих кам'яних блоків і дикого каменю будували місцеві жителі, будівництво закінчене у 1825 році. Зараз мечеть є пам'яткою архітектури і зовсім скоро відзначить 200-річчя.
Радянська влада вчинила з архітектурним дивом, як з іншими культовими спорудами в той час: мінарет знесли, мечеть стали використовувати як звичайну будівлю. Відомо, що там був барак, потім склади, потім до розпаду СРСР Будинок культури.
Наприкінці 1990-х років мечеть повернули вірянам. Її реконструкція почалася у 2007 році, мінарет був відбудований заново. На стінах мечеті збереглися унікальні написи. Час, зокрема й радянський період, виявився над ними не владним.
У невеликому сквері біля мечеті ‒ пам'ятник жертвам депортації кримських татар. На мій погляд, він найзворушливіший і пронизливий з усіх побачених мною в Криму. Автор пам'ятника ‒ скульптор і художник Аджи Садих Селімов. Ідея монумента ‒ не просто його фантазія. Саме таку картину Селімов бачив своїми очима: коли він був зовсім дитиною, його сім'ю депортували до Узбекистану. Незабаром батьки хлопчика померли, а сам він потрапив у дитячий будинок. Майже все життя скульптор провів на чужині. Повернувшись до Криму у 1992 році, Аджи Садих Селімов оселився в рідному Ускуті. Ідея пам'ятника депортованим з'явилася у нього ще в 1990-х роках, але реалізувати задумане вдалося тільки у 2012-му. Кошти на пам'ятник збирали всім селом.
За сквериком ‒ сільський будинок культури, з якого через відкрите вікно линуть звуки піаніно та голос викладача. А вулиця Леніна в тіні високих кипарисів, посаджених уздовж однотипних парканів, збудованих радгоспом.
Тут же, на вулиці Леніна, розташована сільська рада. Окрім самого села Привітне до ради входить невелике село Зеленогір'я, розташоване в шести кілометрах на північний схід, а також курортне селище Канака. У сусідньому Зеленогір'ї діє унікальний Музей мов народів світу, більшість експонатів в якому інтерактивні.
Старий будинок на Леніна покритий французькою черепицею. Все навколо стареньке, але двір доглянутий і город у порядку.
На перетині вулиць Леніна та Горького ‒ офіс виноробного підприємства «Привітне», яке входить до складу «Масандри». У радянські часи це був винрадгосп «Привітне», а нинішній офіс, швидше за все, називався конторою. Зараз російська влада Криму готує «Масандру» до продажу, нещодавно закінчили її акціонування.
У сквері «виноробів» пофарбований бронзовою фарбою бюст Леніну, з побіленим постаментом. Поруч хлопчаки ганяють на велосипеді.
Поруч зі сквером мальовничі руїни літнього кінотеатру. Колись тут під стрекотіння кінопроєктора та «лузання» насіння проходили вечірні кіносеанси. Зараз біля кінопроєкційної будки стоять футбольні ворота ‒ чим не поле для мініфутболу. Тільки других воріт не видно.
Через дорогу від руїн ‒ такий же «стародавній» кіоск, з 1990-х або початку 2000-х. Нині він не працює і неабияк запорошився. Після 2014 року вести малий бізнес у Криму стало в рази складніше.
Уздовж дороги схилом у бік річки йде зливова каналізація, без неї село б просто затоплювало потоками з гір під час рясних дощів. Сьогодні річка Ускут повністю висохла.
Біля мосту через річку магазини і невеликий ринок, де в цей час року можна купити інжир і виноград, а також домашні пиріжки з фруктовою начинкою. А за мостом ‒ автостанція, звідки можна виїхати в Алушту.
Євген Жук, блогер з Севастополя (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
