Доступність посилання

ТОП новини

Скільки було українізацій в історії України за радянського часу?


«Карта українських земель». Видавництво «Нова українська школа», Львів, 1928 рік

Зазвичай термін «українізація» вживають в однині: мовляв, було таке явище у 1920-х роках. Але насправді хвиль українізації було декілька – більших чи менших; «червона» Москва вдавалася до цього прийому тоді, коли смажений півень її добряче дзьобав в одне місце, чи з інших прагматичних міркувань.

Мапа України із книжки Лонгина Цегельського «Русь – Україна а Московщина – Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в Царгороді в 1916 році
Мапа України із книжки Лонгина Цегельського «Русь – Україна а Московщина – Росія: історично-політична розвідка: з картою України», виданої в Царгороді в 1916 році

До скинення царату в Росії у програмі більшовиків територіальна автономія України не згадувалася; декларації про «право націй на самовизначення» та про «утиски владою української культури» нівелювалися закликами до збереження великої Російської держави, де пролетаріату начебто буде легше боротися за свої права. Після жовтневого перевороту, коли не вдалося з ходу захопити українські губернії, більшовики створили свій квазіуряд УНР, де навіть не було посади прем’єра, і послали гінців цього «уряду» на Берестейську мирну конференцію, але ніхто їх там усерйоз не сприйняв, а до травня 1918-го «червоні» загони були викинуті з України.

Затонський написав у листі до Леніна: «Тричі ми завойовували Україну, тричі український народ давав нам копняка під зад».

Перша хвиля українізації, щоб поставити під свій контроль Україну та йти далі на захід творити «світову революцію», припадає на кінець 1918-го – середину 1919 року. З’явилися українські дивізії та бригади, у Харкові постав уряд совєтської України, була опублікована (російською мовою, затим перекладена українською) конституція цієї номінально незалежної держави. Але це робилося в тактичних інтересах, що згодом засвідчив голова «уряду УСРР» Християн Раковський; усі директиви йшли з Москви.

А влітку 1919-го українізація була скасована: утворювався воєнно-політичний союз РСФРР й УСРР; п’ять ключових наркоматів – військових справ, народного господарства, залізниць, фінансів і праці проголошувалися «спільними», тобто напряму керувалися з Москви; були ліквідовані так звані «українські дивізії» у складі Червоної армії, їх переформатували на стандартні стрілецькі та кінні з’єднання (крім хіба Червоного козацтва Віталія Примакова), зник й Український фронт, а «неправильних» начдивів і комбригів просто знищили (скажімо, Щорса, який погрожував «відвести дивізію до Петлюри»). Наслідком урешті-решт стало те, про що один із небагатьох більшовиків-українців Володимир Затонський так написав у листі до Леніна: «Тричі ми завойовували Україну, тричі український народ давав нам копняка під зад».

«Велика» українізація

Початок «великої» українізації був зумовлений кількома чинниками. По-перше, поразкою Червоної армії у війні з «панською Польщею»; у Кремлі боялися польського війська, яке могло з’єднатися з повстанцями в УСРР, тож було вирішено привернути до себе симпатії українців (як «східняків», так і «західників»). Додалася й економічна катастрофа, викликана політикою РКП(б), – довелося запроваджувати НЕП. Нарешті, курс на розпалювання всеєвропейської революції спонукав Кремль до перетворення УСРР на таку собі «вітрину досягнень соціалізму».

Брошура «Українізація радянських установ (декрети, інструкції і матеріяли)», 1925 рік
Брошура «Українізація радянських установ (декрети, інструкції і матеріяли)», 1925 рік
Брошура «Голос українізатора», 1927 рік
Брошура «Голос українізатора», 1927 рік
Більшовики змушені були йти на поступки, надаючи чимало прав УСРР, українізуючи територіальні військові з’єднання, де команди віддавались українською мовою

Початок НЕПу означав, крім іншого, вимушене відродження українського кооперативного руху, про який один із діячів КП(б)У Дмитро Мануїльський писав: «Специфіка українських умов починається там, де йдеться про справжню українську кооперацію». Ця кооперація традиційно була дуже потужною, мала мільйони членів, власні виробництва і видавництва, фінансові установи; разом із тим вона була, за термінологією Сталіна, «засмічена націоналістами».

Та більшовики змушені були йти на поступки українській масі, надаючи чимало прав УСРР, аж до права мати власний орден Трудового Червоного прапора, й українізуючи територіальні військові з’єднання, де команди віддавались українською мовою, ба, навіть створивши «школи червоних старшин» (офіцерів) у Харкові й Одесі. Та навіть у розпал українізації у 1926 році кількість українців у лавах КП(б)У становила 47%, що різко дисонувало з етнічним складом населення.

Посвідка про складання іспиту на знання української мови, без якої не брали на роботу. Київська область, 1928 рік. Написи: «Українізація здійснить єднання міста і села» і «Знання укрмови – є лише перший крок до повної українізації»
Посвідка про складання іспиту на знання української мови, без якої не брали на роботу. Київська область, 1928 рік. Написи: «Українізація здійснить єднання міста і села» і «Знання укрмови – є лише перший крок до повної українізації»
Українська школа в слободі Нова Сотня на Східній Слобожанщині, РРФСР, 1933 року
Українська школа в слободі Нова Сотня на Східній Слобожанщині, РРФСР, 1933 року

Причини згортання «великої» українізації, яке розтягнулося на період із 1932 по 1937 роки – це окрема тема. Тут же зауважу, що у 1937 році були створені обласні й республіканська російськомовні газети (до того часу така була лише на Донбасі). Одночасно в усіх «школах національних республік й областей» із 2-3 класів було запроваджене обов’язкове вивчення російської мови. Тоді ж було ухвалене рішення розформувати національні частини Червоної армії…

Ігри Кремля з українізаціями

Попри те, що в СССР запанував великодержавний шовінізм, Кремль був змушений здійснити дві «малі» українізації.

Павло Мешик публічно радив керівникам КПУ вивчати українську мову та приймав на роботу до МВС тільки молодь, яка вільно володіла українською мовою

Перша – з кінця 1938 до літа 1940 року – була пов’язана з «визвольним походом проти панської Польщі», її символом стала постановка у березні 1939-го п’єси Корнійчука «Богдан Хмельницький», де (уявіть лише!) головні герої співають «Червону калину», друга – з кінця 1942 по 1945 рік, коли права УРСР були номінально істотно розширені, ба, навіть створений наркомат оборони на чолі з генерал-лейтенантом Василем Герасименком; останній розробив проєкт розгортання мільйонної української Червоної армії, яка би включала всі роди військ і генштаб, але йому «наполегливо рекомендували» обмежитися лише однією-двома ротами почесного караулу.

Далі йде маловідома «беріївська українізація» 1953 року, про яку писав Петро Кралюк. До сказаного ним варто додати, що за ініціативою Лаврентія Берії був усунутий з посади першого секретаря ЦК КПУ українофоб й антисеміт Леонід Мельников, а на його місце поставлений Олексій Кириченко, перший етнічний українець на чолі КПУ.

Павло Мешик (1910–1953) – радянський військовий і політичний діяч. Народний комісар державної безпеки УРСР (1941), міністр внутрішніх справ УРСР (1953)
Павло Мешик (1910–1953) – радянський військовий і політичний діяч. Народний комісар державної безпеки УРСР (1941), міністр внутрішніх справ УРСР (1953)

А перед тим міністром внутрішніх справ УРСР став заступник Берії Павло Мешик, який публічно радив керівникам КПУ вивчати українську мову та приймав на роботу до МВС тільки молодь, яка вільно володіла українською мовою.

А ще, за словами історика Юрія Шаповала, за наказом Берії до Москви був привезений узятий у полон член керівництва закордонного представництва УГВР Василь Охримович; привезли й ув’язнених у ГУЛАГу президента УГВР Кирила Осьмака, сестер Степана Бандери, митрополита Йосипа Сліпого. Йшлося, як виглядає, про переговори з метою припинення збройного протистояння у Західній Україні…

Чому Лаврентій Берія узяв такий курс (і не лише щодо України)? Він у силу свого статусу добре знав ціну гаслам про перевагу совєтського ладу, передову совєтську науку, переможну Червону армію тощо, був (на відміну від інших керівників СССР) обізнаний із рівнем західних технологій і потенціалом капіталістичної економіки, а ще – бачив глухі кути економіки совєтської. Берія шукав вихід, не бажаючи втрачати велику державу й особисту владу. Його він наче знайшов – трансформація СССР на тих же засадах, якими керувалися Ленін і Троцький, впроваджуючи НЕП та «коренізацію», але недооцінив своїх «партайгеносе».

Але 1953 рік усе ж став єдиним за весь час існування СССР, коли абітурієнти на вступних іспитах писали твори виключно мовами союзних республік…

А далі після певної перерви йдуть викликані теж об’єктивними обставинами вкрай суперечлива, але реальна хвиля українізації Хрущова-Шелеста, та нова українізація доби перебудови. Та це теж окремі теми. Головний же висновок, як на мене, є таким: чи не досить керованих ззовні українізацій, чи не час мати змістовно, а не лише за формою, українську Україну?

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

XS
SM
MD
LG