«Родина» Олексія Чалого

Спеціально для Крим.Реалії

У севастопольській організації партії «Родина» змінилося керівництво. Ця маловідома політична структура може стати запасним аеродромом для команди Олексія Чалого, який напередодні виборів до Законодавчих зборів Севастополя шукає способи зберегти контроль над важелями влади в місті.

Новий лідер севастопольського осередку «Родины» Іван Комелов вважається людиною «команди Чалого». Його біографія типова для громадських активістів, які вміють бути своїми при будь-якій владі.

Від ЛДПУ до «Родины»

Іван Комелов починав свою політичну кар'єру як фронтмен міської організації Ліберально-демократичної партії України, активно пропагував її програмні цінності: європейський лібералізм та євроінтеграцію. У 2009 році якраз до президентських виборів очолив місцевий осередок «Фронту змін», перетворившись на регіонального спікера кандидата в президенти Арсенія Яценюка. Як відомо, для «фронтовиків» передвиборна кампанія, на яку вони покладали такі великі надії, закінчилася фіаско. Коли ж після приходу до влади Віктора Януковича в регіоні посилився тиск на представників опозиційних партій, Комелов вважав за краще розлучитися з партквитком, поспішно залишив лави «Фронту». Тоді ж він різко змінив свої погляди й, очоливши в Севастополі «Український вибір» Віктора Медведчука, став агітувати за Митний союз із таким же щирим запалом як у роки президентства Віктора Ющенка агітував за союз Європейський.

У січні 2014 року хвиля подій винесла скромного громадського активіста на гребінь міського політичного життя. Інтелігентний Комелов та брутальний спортсмен Олександр Синявський за підтримки голови СМДА Володимира Яцуби почали створювати воєнізовані загони, щоб використовувати їх проти прихильників Євромайдану. Через місяць їхні башибузуки стали ядром «севастопольської самооборони», яка допомагала російським військам встановлювати контроль над містом.

За видатні заслуги після перемоги «російської весни» Івана Комелова допустили в святая святих ‒ команду «народного мера» Олексія Чалого. Але якщо інші її члени зробили тоді запаморочливу кар'єру, отримавши мандати сенаторів, депутатів Законодавчих зборів і крісла в високих чиновних кабінетах, йому довго не вдавалося монетизувати свою участь у подіях лютого-березня 2014 року.

Комелову, незважаючи на вкрай гнучкі політичні погляди, не дуже щастило. У 2013 році його обіцяли призначити головою Громадської ради при СМДА, але коли справа дійшла до голосування, відповідальні за роботу з громадськістю чиновники просто злили його кандидатуру. Уже при російській владі він довго та безуспішно намагався зайняти прибуткову та статусну посаду уповноваженого з прав підприємців у Севастополі, але голосів місцевих депутатів для його затвердження щоразу не вистачало.

І ось, нарешті, успіх. Колишній лідер міського осередку українського «Фронту змін» очолив севастопольську організацію російської партії «Родина».

Яка вартість «Родины» в Севастополі?

Звичайно, «Родину» не можна навіть з натяжкою назвати впливовою силою в російській політиці. Щоправда, в 2003 році вона несподівано подолала прохідний бар'єр і сформувала свою фракцію в Державній Думі. Кремлівські технологи, які виставили «Родину» як спойлер для комуністів, занепокоїлися, що комбінування її керівництвом реваншистських, націоналістичних і соціалістичних гасел може отримати занадто великий відгук у російських виборців, зробивши партію неконтрольованою. Тому проект швидко згорнули, надавши його колишнім менеджерам Дмитру Рогозіну та Сергію Глазьєву бюджетні синекури за зговірливість.

Нинішній лідер «Родины» Олексій Журавльов у минулому складі Держдуми був депутатом від «Единой России», а на останніх виборах йшов від Загальноросійського народного фронту ‒ організації, головою якої є сам Володимир Путін. У зв'язку з цим «Родину» можна вважати не політичною партією, а симулякром, який російська влада до пори до часу тримає в комірчині. Раптом знадобиться?

Навряд чи про це здогадувалися колишні авторитетні члени міської організації Партії регіонів на чолі з екс-депутатом міськради Сергієм Смольяніновим, коли навесні 2014 року ці фірми в поспіху кинулися шукати політичну структуру, за допомогою якої в них з'явилася б можливість зберегти контроль над міською нерухомістю, землею та й взагалі всім, що було «нажите непосильною працею» за попередні десять років їхнього перебування при владі.

На виборах до Закзборів Севастополя у вересні 2014 року «Родина», як і очікувалося, зазнала повного краху, отримавши лише 2,4% голосів виборців. Але колишні «регіонали» не залишили думок про реванш. Влітку 2016 року екс-депутат Верховної Ради Вадим Колесніченко повідомив, що має намір балотуватися від «Родины» на посаду губернатора міста.

У Колесніченка були цілком реальні шанси якщо не перемогти, то скласти хоч якусь конкуренцію кремлівському призначенцю Дмитру Овсянникову. У Москві його кандидатуру спочатку схвалили. Але у вирішальний момент від партійного начальства прийшов грізний окрик: Колесніченко ні в якому разі не висувати й не псувати нерви дорогому Дмитру Володимировичу. Розчарований екс-нардеп і ще дев'ять колишніх знатних «регіоналів», які не звикли до особливостей російської політики, були настільки шоковані цією забороною, що оголосили про вихід з лав «Родины», обізвавши її керівників політичними шулерами та шахраями.

Після цього скандалу діяльність партії в Севастополі ‒ і так напівмертвої ‒ була повністю заморожена. Але є підстави припускати, що незабаром вона може повернутися в міську політику.

На запасній колії

У Закзборах Севастополя 24 депутати: 22 з них представляють «Единую Россию», ще 2 ‒ ЛДПР. Однак вододіл проходить не за партійними лавами. 13 депутатів-єдиноросів входять до «групи Чалого», а інші члени «партії влади» та «соколи Жириновського» формують прогубернаторський пул. Між двома угрупованнями точиться неабияка війна, загострюється з наближенням виборів, які мають відбутися наступного року. При цьому «команда Чалого» ставить собі за мету зберегти контроль над міським «парламентом», а губернатор, навпаки, хоче отримати кишенькову депутатську більшість.

Минулого тижня голова генради «Единой России» Андрій Турчак відвідав Севастополь і провів зустрічі з представниками ворожих кланів, щоб загасити полум'я конфлікту.

«Наше головне завдання ‒ щоб Партія підійшла до вересневого виборчого циклу 2019 року консолідовано, будь-які суперечності мають бути усунені. А будь-які дискусії, безумовно, мають закінчитися ухваленням єдиних напрацьованих рішень, які послужать подальшому розвитку міста та городян», ‒ цитує його слова сайт міської организації ЄДРа.

​У Кремлі недолюблюють Чалого, але статус «героя російської весни» не дозволяє просто так скинути його з політичної дошки. Мабуть, на залаштункових переговорах, які ведуться упродовж останніх місяців за участю московських посередників, обговорюється питання про гарантії входження до нового складу Закзборів частини депутатів-чаловців від «Единой России». Однак, з огляду на непомірні амбіції як Чалого, так і Овсянникова будь-які домовленості між ними можуть мати тільки тимчасовий характер. Немає жодних сумнівів, що губернатор, якщо тільки йому не дадуть прямий наказ із Москви, не допустить нової чаловської більшості в списку ЕдРа, а при найменшій можливості поголівно виштовхає з нього всіх людей з групи «народного мера».

На цей випадок в Олексія Михайловича є «план Б» ‒ частина або навіть усі його прихильники можуть піти на вибори за списком партії «Родина», посиленою фінансами, медіаресурсами та персональним брендом «Герої російської весни», монополію на який Чалий намагається зберегти за собою. Резон у цьому є. Особливо з огляду на обвал рейтингу «Единой России» після того, як вона підтримала «партією влади» пенсійну реформу.

Втім, в цьому плані є одна заковика. Невідомо як у Москві подивляться на таку самодіяльність. Адже досить одного телефонного дзвінка, щоб «народний мер» та його команда розділили сумну долю Колесніченка, від якого «Родина» відреклася, незважаючи не всі його подвиги. І Чалому не варто про це забувати.

Захар Самсонов, севастопольський оглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції