Калькулятор замість ідеї
Є одна річ, яку не може збагнути кожна українська влада, що вимушена мати справу з Володимиром Путіним. Нерозуміння цього «нюансу» тим ширше, чим більше у владі прагматиків та бізнесменів без жодної віри у щось, окрім грошей. І річ ця полягає в тому, що Володимир Путін – можливо, останній метафізик Європи.
Ця деталь – яка, на перший погляд, не має жодного практичного виміру, марна та абстрактна – насправді є ключовою у відповіді на питання: а чому ж ми не можемо вже 6,5 років закінчити війну? Чому кожна поступка Москві натикається на ще більший шантаж? Чому Кремль не зважає на санкції, втрачаючи мільярди й не маючи жодної фінансової віддачі від окупації Криму чи то Донбасу? Чому не рахує тисячі вбитих своїх громадян – та здатен «витратити» стільки ж у майбутньому? Чому Москві байдуже на своїх полонених, вільні економічні зони (де б їх не будували), «мирні ініціативи», наглухо зачинені блокпости, зірване, відбудоване – та знову зірване перемир'я? Заради чого потрібні підвали, катування та кров? Загалом – чому?
Кожна українська – як, до правди, і європейська влада підходить до політики Володимира Путіна з калькулятором
Усе це тому, що кожна українська – як, до правди, і європейська влада підходить до політики Володимира Путіна з калькулятором. За сімдесят із гаком років, що минули з Другої світової війни, європейці геть забули, що існують речі, які не мають спільних знаменників. Ми ж в Україні про це й не пам'ятали: уся історія української влади – історія бізнес-рахунків за фасадом декларативних ідей.
Путін – це механізм
Путін – інакший. Із якогось часу можна сміливо казати, що це – не людина, а механізм. Без жодних емоцій, прагматичний у тактиці, але метафізичний в стратегії. І стратегія ця вже давно відома під назвою «русского мира». Але саме її впізнанність у медійному просторі й зіграла поганий жарт із тими, хто звик кепкувати з РФ.
Якщо німці обдурені мільярдами, то ми маримо про копійки
Наші найближчі союзники – німці з французами – щиро впевнені, що сучасного Путіна можна виміряти довжиною газової труби та кількістю рейсів Париж – Москва. Українські ж політичні реалії ще примітивніші: якщо німці обдурені мільярдами, то ми маримо про копійки. «Економічні зони», пенсії, які мали б ледь не виплачуватись на блокпостах, нові КПВВ та інші «мирні ініціативи» розлітаються вщент об залізобетонну стіну з написом «русский мир».
Бо цей «мир» – не має цифр, не рахує гроші, життя, полонених чи кількість ампер на геніталіях тих, кому пускають напругу кати. Він бачить світ незмінно й інакше: Захід – ворог; Росія – світська «свята», носій істини та хранитель духовності; політика – тільки засіб реалізації перших двох складових.
Метафізика в дії
Саме тому ніколи не буде жодного принципового компромісу чи то щодо Криму, чи то Донбасу. І справа навіть не у Володимирі Путіні, який діє абсолютно логічно до своїх незмінно «червоних» переконань. Проблема у тому, що ми не здатні збагнути: сучасна Росія – це відбиток ідеї, а не грошей.
Але ця ідея у тактиці дійсно вражає: Росія будує концепцію національної безпеки на десятки років вперед. І це стосується не тільки варіантів щодо України: чітко окреслені орієнтири ворогів, розрахунки десятків варіантів із сотень геополітичних складових по всьому, такому ворожому «русскому» світу, лобі в Європі, вбивства незгодних та робота всього державного механізму на кінцеву, окреслену Путіним ціль.
Відсутня стратегія
А що ж ми? Частина населення все ще не вважає Росію за ворога. Чи можливо після цього прописати зворотне на рівні РНБО? На скільки років у нас є стратегія? Чи можливо хоча б припустити, що локальні конфлікти в концепції «русского мира» (Абхазія, Донбас, Карабах) – мають бути принципово відкритими, за жодних обставин не завершуючись ніколи й ніким?
Чи могли б ми будувати свою національну безпеку від цього, замість того, щоб носитись із «Мінськом», як того хоче Москва? Мабуть – ні. Бо Україна – все ще калькулятор. Ми все ще рахуємо, скільки ж нам винна «невинна» Москва. Так відбувається, коли немає ідеї, і навпаки – коли ідею має інший, твій ворог. Можливо, останній у Європі сповідник ідей.
Станіслав Асєєв, письменник, журналіст і блогер, колишній в’язень російських гібридних сил
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
