Доступність посилання

ТОП новини

100 років без примирення: Крим і революція. Весняна ейфорія


Плакат «Хай живе революція!», весна 1917 року

(Продовження, попередня частина тут)​

Революція в Криму закінчилася на зламі 1920 та 1921 років. Але й сто років по тому ті події продовжують залишатися ще одним каменем спотикання у відносинах різних етнічних і соціальних груп всередині півострова і держав навколо нього.

Як Крим пережив 1917-1921 роки? Чому історія цього періоду не до кінця осмислена? І чи є шанс на примирення спадкоємців протиборчих сторін?

Березневі зміни

«Русь злиняла за два дні. Найбільше ‒ за три», ‒ напише пізніше філософ Василь Розанов про Лютневу революцію і буде загалом правий. Але перед цим був іще тиждень хлібних бунтів у Петрограді. Почалися заворушення 21 лютого (за новим стилем 6 березня, тут і надалі дати наводяться за старим стилем ‒ КР), через два дні відбулися перші зіткнення демонстрантів з поліцією та козаками, ще через один ‒ загальний страйк. 27 лютого Волинський полк у столиці підняв збройний заколот, на наступний день Тимчасовий комітет Держдуми оголосив про взяття виконавчої влади у свої руки. Імператор Микола II 2 березня відрікся від влади на користь брата Михайла, а той 3 березня відмовився вступати на престол. Революція перемогла.

Про події у столиці на півострові дізнавалися від приїжджих і з газет, але їм не довіряли до 1 березня, коли була отримана телеграма комісара шляхів сполучення про зміну влади.

Крим, на відміну від Петрограда, пережив лютий без масових заворушень і вбивств. 2 березня командувач Чорноморського флоту віцеадмірал Олександр Колчак закликав моряків зберігати спокій і виконувати свій обов'язок перед Росією. Завдяки особистій харизмі Колчака, який активно брав участь у мітингах, та вжитим ним 5-8 березня заходам (роззброєння жандармів, випуск політв'язнів, відставка командирів-монархістів, скасування титулування офіцерів та обмежень матросів у правах) на Чорноморському флоті вдалося зберегти дисципліну.

5 березня архієпископ Таврійський Дмитро (Абашидзе) запевнив нову владу в повній лояльності Таврійської єпархії. Сімферопольські та феодосійські частини склали присягу Тимчасовому уряду 14 березня, севастопольські ‒ 18-го, євпаторійські ‒ 21 березня. Були передбачені окремі присяги для православних, мусульман, юдеїв та караїмів. Оскільки примусу до присяги не було, мали місце відмови від неї.

Змінилася структура управління Таврійською губернією. 6 березня замість віцегубернатора Сергія Горчакова керівником був призначений таврійський губернський комісар Яків Харченко, колишній голова губернської земської управи. Але вже 27 березня він за праві погляди та спекуляцію був замінений Миколою Богдановим. Виник інститут повітових комісарів, що спиралися на волосні, міські та сільські громадські комітети (найбільший, зі 100 осіб, зібрався у Сімферополі). 12-13 квітня у кримській столиці відбувся Таврійський губернський з'їзд представників громадських комітетів. Як місцева влада продовжували діяти міські думи та управи, а також губернські й повітові земства.

Як і в Петрограді, на півострові державні органи співіснували з радами депутатів (раддепами). 6 березня був створений Центральний військово-виконавчий комітет (ЦВВК) Чорноморського флоту. Аналогічні комітети створювалися на кораблях, у кожній береговій частині та в полку. Їх завданнями було підтримання дисципліни в частинах, турбота про продовольство та спорядження, просвіта людей; оперативні та бойові питання залишалися у веденні Колчака. У той же день відбулися вибори в Міський виконавчий комітет (МВК) 19 осіб (3 ‒ від міської думи, 3 ‒ від населення, 6 ‒ від робітників, 3 ‒ від гарнізону, 4 ‒ від флоту). 12 березня сформувався Феодосійський МВК з 18 осіб (5 ‒ від думи, 5 ‒ від раддепу, 5 ‒ від солдатів, 2 ‒ від офіцерів і по одному ‒ від п'яти товариств і спілок), аналогічні структури виникли в інших містах.

7-10 березня в Севастополі утворилися ще два раддепа: робітників і солдатів, які об'єдналися в Раду солдатських і робітничих депутатів. 22 березня було ухвалене рішення про приєднання МВК до ЦВВК, а 28 березня з ЦВВК та робітничо-солдатської ради виникла єдина Севастопольська рада робітничих, солдатських і матроських депутатів. Севастопольська Рада під керівництвом Сафонова складався з 162 осіб, 55 ‒ від робітників, 87 від солдатів і матросів та 20 ‒ від офіцерів.

7 березня відбулися вибори, а на наступний день утворилися Сімферопольська, Феодосійська та Керченська ради робітничих депутатів, у березні-квітні раддепи виникли в Ялті, Карасубазарі (Білогірську), Євпаторії, Бахчисараї, Алушті, Джанкої, Старому Криму та Перекопі. Міськими раддепами керували переважно меншовики. До червня в більшості повітів Криму виникли ради селянських депутатів, які об'єдналися 19 червня у загальну губернську селянську раду. Більшість у ній належала есерам.

Однак, незважаючи на з'їзд раддепів Сімферополя 23-24 березня та Таврійський губернський з'їзд 9-11 травня, єдина радянська організація не виникла. При цьому ради виступили проти класової боротьби і за мирний шлях розвитку революції, висловивши повну підтримку Тимчасовому уряду.

Відродився робітничий рух. Першим 8 березня виник союз службовців морського відомства в Севастополі. Через 4 місяці після революції оформилися 255 профспілок (по 13 в Севастополі та Феодосії, 10 у Сімферополі), які об'єднали понад 65 тисяч робітників. Усередині підприємств діяли фабрично-заводські комітети, в яких налічувалося понад 20 тисяч членів. Завдяки низці страйків у більшості великих міст Криму (окрім Керчі) вже до кінця березня був введений 8-годинний робочий день (ця норма не поширювалася на 10 тисяч зайнятих в господарстві військовополонених).

15 березня в Євпаторії відбувся перший у Криму жіночий мітинг ‒ потім жіночі збори стали звичними і в інших містах.

У березні прокотилася хвиля арештів поліцейських та агентів «революційно налаштованими» кримчанами (вже 1 березня був заарештований жандармський полковник у Сімферополі). Були розгромлені декілька дільниць (у Сімферополі ‒ 2 березня). 8 березня Харченко розіслав повітами телеграми про ліквідацію органів поліції та жандармерії і про передачу повітовим комісарам їх справ і майна. 10 березня Тимчасовий уряд затвердив ці дії, скасувавши всі структури політичної та кримінальної місцевої поліції. Колишня служба поліцейських була оголошена злочинною, їм заборонили займати цивільні посади, а тим, хто пішов в армію, скасовувалася тривала відпустка.

Місце городових зайняла міська міліція, яка набирається з гімназистів, а то й школярів, озброєних гвинтівками без багнетів. Місце мундирів зайняли нарукавні пов'язки. Перший час ніяких правил комплектування не було, лише з введенням 17 квітня «Тимчасового положення про міліцію» поновлювалася стара система управління, і вводився освітній ценз на отримання посад. До того ж амністія 17 березня звільнила з російських в'язниць 88 тисяч в'язнів, з яких менше ніж 6 тисяч були політичними, а решта ‒ кримінальниками.

На утримання міліціонерів в усій губернії у березні-квітні було призначено 288,8 тис рублів, а фактично виплачено лише 86,2 тисячі. І хоча траплялися винятки (так у Керчі новим начальником призначили колишнього поліцмейстера), загалом міліція не могла впоратися навіть з охороною громадського порядку, не кажучи вже про розкриття кримінальних злочинів. 16 липня уряд, нарешті, розпорядився припинити суду розправи над колишніми правоохоронцями, але влітку-восени 1917 року Крим все одно захлеснула хвиля грабежів і вбивств.

Дісталося від революції пам'ятникам. 11 квітня ледь не був знесений пам'ятник Катерині II у Сімферополі. 19 квітня статуя Олександра III у Феодосії була обклеєна полотнищами з образливими написами, а 22 червня ‒ скинута та розбита. У Бахчисараї у другій половині червня солдати вчинили бійку у Ханському палаці, попутно зруйнувавши пам'ятник на честь 300-річчя дому Романових. Кримськотатарські активісти з нагоди зруйнували монумент Миколі II.

Але незважаючи ні на що в Криму на початку весни панувала святкова атмосфера. 10 березня, у день поховання в Петрограді жертв революції, у кримських містах відбулися «дні всенародного вшанування» та «свята свободи». В Ялті на Пушкінській площі на панахиду та мітинг зібралися 10 тисяч осіб, в Севастополі відбулася «грандіозна маніфестація» військових під червоним транспарантом «Хай живе вільна Росія!», у Феодосії мало місце «небачене видовище» народного єднання, в Сімферополі обійшлося без військового параду, але й там «захоплені крики «ура» лилися з багатьох тисяч вуст і потрясали повітря». В Алушті 18 березня свободу святкували з молебнями і промовами православних і католицьких священників, мулли та рабина. У газетах масово друкувалися надихаючі вірші, навіть у найвіддаленіших куточках Криму проводилися мітинги та лекції.

Політична палітра

Революція легалізувала політичну діяльність у Росії та дозволила вийти з підпілля опозиційним партіям, загнаним туди після 1907 року. Якщо до 1914 року в Криму майже не залишилося партійних осередків, то в лютому 1917 року спостерігалося їх лавиноподібне зростання. За весну-осінь виникли або відродилися понад 30 суспільно-політичних рухів (приблизно навпіл лівих та інших), 23 з них були структуровані в партії, які об'єднували 55-60 тисяч осіб.

Правіше за усіх з лівих перебувала Партія народних соціалістів та приєднана до неї в червні Трудова група (всього 700-900 осіб). Енеси були єдиними народниками, які відкидали революційний терор. Вони спиралися на міську інтелігенцію і відігравали помітну роль у кримських кооперативах.

Найбільшою в Криму була Партія соціалістів-революціонерів (есерів), в одному тільки Севастополі до травня вона налічувала 13 тисяч членів, а до жовтня в усій губернії ‒ 35 тисяч. Особливий вплив есери мали на солдатів з матросами та селянство, завдяки чому очолювали більшість раддепів і революційних органів управління флотом. Їм належали і чотири газети. Есери підтримували Тимчасовий уряд, виступали за війну до перемоги, проведення Установчих зборів і переділ землі на користь селян-власників.

У червні-серпні від ПСР відмежовується, а восени перетвориться на самостійну партію крило «лівих есерів», які вимагали виходу з війни та однорідного соціалістичного уряду. Ще радикальнішу позицію займав давно відділений, але вкрай нечисленний Союз есерів-максималістів, який виступав за передачу землі та заводів у колективну власність трудящих.

Іншою провідною силою був Кримський союз Російської соціал-демократичної робітничої партії, що складався з декількох автономних організацій, популярних у середовищі кваліфікованих робітників та ремісників. Есдеки підтримували уряд і націлювалися на планомірну, але мирну класову боротьбу ‒ демократичними методами з упором на профспілки. До початку осені в союзі перебували 4,5-5 тисяч осіб. Провідну роль грали меншовики зі своєю газетою.

У квітні починають, а в жовтні закінчують процес розмежування з меншовиками більшовики, яких навесні налічувалося декілька десятків, а восени ‒ без малого 2 тисячі зі своєю газетою. Вони послідовно виступали за радикальні соціалістичні перетворення, але, всупереч міфам, не мали широкого впливу ні на робітників, ні на флот. Головними в Криму більшовики стануть лише у січні наступного року.

Потім союз РСДРП розвалився остаточно: розділилися «об'єднанці», які підтримували війну, та «інтернаціоналісти», які вимагали її припинення; відокремився в своїй діяльності Бунд ‒ «Загальний єврейський робітничий союз Литви, Польщі та Росії», і декілька дрібних груп. До кінця року есдеків залишилося не більше тисячі.

На крайньому лівому фланзі перебували різноманітні анархісти, які не складали партію, але набували помітного впливу на матросів Чорноморського флоту в міру падіння авторитету уряду та есерів.

Центр (з ухилом вправо) займала лише одна, але вкрай впливова Партія народної свободи, вона ж Конституційно-демократична партія (кадети). У неї входили 2 тисячі ліберально налаштованих інтелігентів, з-поміж яких походила більшість керівників Криму ‒ обидва губернських комісари, багато голів земств і дум. Кадети переважали в Тимчасовому уряді, так що їх позиція з питань війни і революції збігалася із загальнодержавною. Їм у Криму належали дві газети, ще одна на них орієнтувалася.

Правіше за кадетів серйозних загальноросійських сил не було (у ПНС влилися залишки октябристів) ‒ виявлена наприкінці березня в Ялті партія монархістів складалася всього з 33-х осіб. Натомість пишно розцвіли численні національні партії: кримськотатарські, а також вірменські, єврейські, російські та українські, ‒ вони займають усі місця політичного спектра.

Далі буде

XS
SM
MD
LG