Революція у Криму закінчилася на зламі 1920 та 1921 року. Але й 100 років по тому ті події продовжують залишатися ще одним каменем спотикання у відносинах різних етнічних і соціальних груп усередині півострова та держав навколо нього. Як Крим пережив 1917-1921 роки? Чому історія цього періоду не до кінця осмислена? І чи є шанс на примирення спадкоємців протиборчих сторін?
(Продовження, попередня частина тут)
До осені 1917 року в Росії не залишилося жодної об'єднавчої ідеї. По різних кутах рингу розійшлися в очікуванні сутички ліві й праві, республіканці й монархісти, прихильники війни та її противники, федералісти й центристи, не кажучи вже про безліч національних автономістів. Єдине, що ще стримувало країну від розпаду, була свята віра в Установчі Збори. У те, що саме вони візьмуть і визначать майбутнє Росії в цілому і кожного її жителя окремо. І впевненість ця була настільки сильною, що навіть більшовики не посміли чинити спротив виборам до Зборів. Навпаки, вони прискорили цей процес, гадаючи вийти з нього переможцями.
Що ж чекало всіх у підсумку?
Підготовка
Тимчасовий уряд спочатку призначив вибори на 17 вересня 1917 року, потім переніс їх на 12-14 листопада, а скликання Зборів – на 28 листопада. Більшовики, захопивши владу, вже на другий день, 27 жовтня, опублікували рішення про те, що вибори відбудуться в призначений термін 12 листопада – настільки важливим було це питання. Однак подекуди вибори затягнулися до грудня, а в окремих місцях пройшли у січні 1918 року.
Росія була поділена на 81 виборчий округ (території та війська), в яких передбачалося вибрати 808 кандидатів. Голосування відбувалося не за окремих кандидатів, а за списки: партійні та національні. Чим більше голосів набирав список в окрузі, тим більше кандидатів із нього ставали делегатами до Установчих Зборів.
Вибори відрізнялися небаченим раніше рівнем демократизму. Те, що вони були «загальними, рівними, прямими, таємними», – нікого не дивувало. Важливо інше. Виборче право отримали жінки (одними з перших у Європі) і військовослужбовці, віковий ценз – 20 років (один із найнижчих у світі), були скасовані майновий ценз, осілості й грамотності, обмеження за становою, релігійною і національною ознаками.
У Криму, через його особливе становище, розташовувалися відразу два округи. Перший – це Таврійська губернія, у якій районні комісії перебували у повітових центрах. Другий – це «Чорноморсько-флотський» округ, який охоплював місця дислокації військових моряків на півострові та за його межами. Районні комісії цього округу розташовувалися у Батумі, Керчі, Кілії, Маріуполі, Миколаєві, Одесі, Очакові та Севастополі, а також у зайнятих російською армією іноземних містах: румунській Сулині й турецькому Трапезунді. Дільниці розташовувались на кораблях, у казармах гарнізонів приморських міст і морської піхоти. Найбільше дільниць – 50 – було у Севастополі. Ця окружна комісія діяла з 6 жовтня до 12 грудня 1917 року.
Ступінь залучення кримчан у вибори була трохи вище середнього. На виборчі дільниці на півострові прийшли 54% жителів, а в цілому по Росії – 48,4%.
Результат
Результати виборів по округу Таврійської губернії виглядали так:
| Список | Голосів | % |
|
ПСР (есери) | 300100 | 52,22% |
|
Кримські татари – національний список | 68581 | 11,83% |
|
УПСР (українські есери) | 61541 | 10,71% |
|
ПНС (кадети) | 38794 | 6,75% |
|
РСДРП (більшовики) | 31612 | 5,5% |
|
Німці – національний список | 27681 | 4,82% |
|
РСДРП (меншовики) | 15176 | 2,64% |
|
Євреї – національний список | 13986 | 2,43% |
|
Землевласники | 7715 | 1,34% |
|
ТНСП та УПСФ (народні соціалісти (енеси) та українські федералісти) | 4643 | 0,81% |
|
«Єдність» (об'єднані соціал-демократи) | 2273 | 0,4% |
|
«Поалей-Ціон» (єврейські соціалісти) | 1745 | 0,3% |
|
Позапартійний список бердянських селян | 885 | 0,15% |
| УСЬОГО | 574732 |
Результати виборів по округу Чорноморського флоту в цілому виглядали так (округлені до десятків): есери – 22 250 голосів (42,28%), українські есери – 17 660 (33,56%), більшовики – 10 770 (20,47%), меншовики – 1940 (3,69%). Усього – 52 629 виборців.
По містах Криму симпатії розподілилися наступним чином:
| Місто / партія | есери | більшовики | меншовики | енеси |
інші соціалісти | кадети |
національні списки |
усього голосів |
| Сімферополь |
30,59% |
8,18% |
10,29% |
1,32% |
6,15% |
19,99% |
22,51% |
29382 |
| Алушта |
38,01% |
4,59% |
4,76% |
0,00% |
7,07% |
22,76% |
22,80% |
2460 |
| Армянськ |
33,01% |
0,00% |
3,49% |
0,81% |
5,43% |
7,79% |
48,82% |
1233 |
| Бахчисарай |
6,39% |
1,47% |
1,15% |
0,25% |
0,82% |
4,77% |
84,95% |
4364 |
| Джанкой |
38,27% |
3,59% |
13,05% |
1,06% |
4,94% |
11,41% |
26,93% |
1701 |
| Євпаторія |
22,75% |
11,96% |
5,36% |
1,48% |
3,88% |
15,17% |
38,73% |
11571 |
| Карасубазар |
5,10% |
2,96% |
7,04% |
0,48% |
12,60% |
6,06% |
65,19% |
4389 |
| Керч |
33,01% |
12,25% |
8,18% |
1,30% |
11,20% |
22,10% |
10,89% |
10773 |
| Перекоп |
76,21% |
0,00% |
1,62% |
1,62% |
7,85% |
6,47% |
3,46% |
433 |
| Севастополь |
49,19% |
15,10% |
5,10% |
0,50% |
19,21% |
5,90% |
1,95% |
54250 |
| Старий Крим |
54,50% |
2,63% |
2,70% |
6,86% |
0,55% |
10,87% |
21,05% |
1444 |
| Феодосія |
28,21% |
16,51% |
9,38% |
2,48% |
6,66% |
19,46% |
16,71% |
11733 |
| Ялта |
33,34% |
5,37% |
6,63% |
4,22% |
6,22% |
40,12% |
3,45% |
10558 |
| Міста в середньому |
33,64% |
12,95% |
7,47% |
1,18% |
11,11% |
15,50% |
16,35% |
180562 |
Під «іншими соціалістами» тут розуміються передовсім українські есери, а вже потім «Єдність» та «Поалей-Ціон».
За підсумком виборів депутатами від Таврійської губернії до Установчих Зборыв стали семеро есерів, один член Мусвиконкому (Джафер Сейдамет), один кадет і один український есер. Від Чорноморського флоту – один есер.
Інтерпретація
На тлі результатів виборів по всій країні (есери – 40%, більшовики – 24%, українські есери – 7,7%, кадети – 4,7 %, меншовики – 2,6%) Крим чітко кренився вправо.
Перемога есерів було зумовлена одночасною підтримкою серед селян і військових, старим революційним авторитетом і приналежністю до влади. До того ж, на ці вибори ПСР йшла єдиним списком, а розкол на правих і лівих оформився пізніше. Тому в Криму їхній результат навіть перевершив загальноросійський (8 депутатів із 11).
Список Мусвиконкому очікувано взяв друге місце і послав одного делегата у Петроград завдяки об'єднанню всіх кримських татар, а їх було чимало, навколо однієї організації
Список Мусвиконкому очікувано взяв друге місце і послав одного делегата у Петроград завдяки об'єднанню всіх кримських татар, а їх було чимало, навколо однієї організації. У загальноросійському масштабі «національні» депутати (хоча їх не можна вважати за одну партію) становили від 10 до 12% Установчих Зборів, а на деяких околицях, наприклад у Центральній Азії та Закавказзі, національні партії перемогли.
Українські есери, вміло поєднуючи соціальну програму з національною, перемогли у 8 з 9 «українських» губерній, крім Таврійської, і вийшли на третє місце в Росії. Попри труднощі з пробудженням національної свідомості серед не надто численних кримських українців і стриману позицію Центральної Ради щодо Криму, українські партії та організації, насамперед УПСР, зуміли показати несподівано високі результати (1 депутат). Це стало запорукою продовження боротьби України за регіон.
Кадети, асоціюючись із великою буржуазією і правою інтелігенцією, зазнали у селах нищівної поразки. На сільських сходах виносили резолюції про вбивство тих, хто проголосує за ПНС. Але оскільки Крим був сильно урбанізованим регіоном, а у містах кадети явно були у фаворі, вони зуміли перемогти більшовиків і відправити до Установчих Зборів 1 делегата.
На півострові з заводами не склалося, тому замість загальноросійського другого місця ленінці взяли тут лише п'яте
Більшовики в Росії спиралися на велику промисловість центральних губерній і війська. Але на півострові з заводами не склалося, тому замість загальноросійського другого місця ленінці взяли тут лише п'яте. Однак їхня присутність у військах, у тому числі в українізованих частинах, ставала з кожним днем все відчутнішою.
Меншовики, як представники лівої інтелігенції, опинилися, оце каламбур, у меншості і серед лівих, і серед інтелігенції. Їхня занадто м'яка програма більше не відповідала викликам часу. Що було добре в лютому, стало непридатним після жовтня.
Однак перший досвід конституційного парламентаризму в Росії виявився недовговічним. Більшовики, вдвічі поступаючись іншим соціалістам, взяли курс на ускладнення роботи Установчих Зборів. А коли вони все ж відкрилися 5 (18) січня 1918 року і відмовилися визнавати законною владу рад, наступного дня були просто розігнані. Матроський «караул втомився». Перше засідання було й останнім.
6 (19) січня 1918 року революція в Росії як така закінчилася. Відтепер у країні правили контрреволюціонери зліва (більшовики та їхні союзники, іменовані червоними), а пізніше – і справа (кадети та монархісти, іменовані білими).
Суворі роки для Криму лише починалися.
Далі буде.
