Як і звідки спускаються «стоп–листи» для тих, хто готує інформаційні програми на російському телебаченні? Як загоряються і гаснуть «зірки» російського ТВ? Які зарплати отримують керівники російських ЗМІ, а які – «рядові бійці» інформаційного фронту? Про це розповів колишній шеф-редактор програми «Вести» Всеросійської державної телерадіокомпанії Дмитро Скоробутов.
Дмитро Скоробутов був наймолодшим шеф-редактором телевізійної програми «Вести» Всеросійської державної телерадіокомпанії (ВГТРК) – державного медіахолдингу, куди входить телеканал «Россия-1». Працювати на цій посаді він почав у 2016 році, коли йому було 26 років. За його словами, він був ідейним прихильником Володимира Путіна, але події останніх років змінили його погляди.
Зараз Скоробутов без роботи, він стверджує, що за ним стежать, і намагається добитися через суд, щоб була покарана людина, яка вчинила на нього напад. За його словами, він втратив роботу, коли звернувся до суду, бо тогочасний його керівник Андрій Кондрашов (пізніше зняв фільм «Путін» і був призначений першим заступником гендиректора ВДТРК), не хотів, щоб ситуація набула розголосу.
Головний редактор сайту російської служби Радіо Свобода Дмитро Волчек розпитав Скоробутова про принципи роботи на російському телебаченні:
– «Гайки» стали закручувати у 2010 році. Тоді у нас з'явилися «стоп-листи». Це такі звичайні листки паперу, на яких спочатку план випуску «Вестей»: російські новини, міжнародні, новини «в розвитку», і фінальна частина – «стоп-лист»: прізвища конкретних людей або якісь події, які не можна давати в ефір.
На основі цього і верстався випуск. Я, як шеф-редактор, мав можливість вибирати, що дати в ефір, що не дати.
Політичний порядок визначався, звичайно, не в редакції, а в Кремлі.
«Стоп-лист»: прізвища конкретних людей або якісь події, які не можна давати в ефір
Всім відомий факт: по четвергах головні редактори інформаційних програм, керівники телеканалів збираються в Кремлі у Олексія Громова, який курирує традиційні ЗМІ – телебачення, друковану пресу, і він дає, так скажемо, «загальний контекст».
А в редакціях вже конкретика: що і як треба висвітлювати.
У четвер – «літучка» в Кремлі, а у п'ятницю – наша редакційна.
Коли вирішувалися оперативні питання, наприклад, щодо Криму чи Донбасу, телефонували з Кремля керівництву ВГТРК, а я отримував вказівки від директора «Вестей» або його заступника: «Діма, робимо так чи не так».
Виняток становило Міністерство оборони, можливо, тому, що я Шойгу (Сергій Шойгу, міністр оборони Російської Федерації) знаю особисто. Він мій земляк із Красноярська. Про це знали і тому телефонували на мій мобільний із прес-служби Міноборони і давали вказівки.
Я мав встигнути під час випуску «Вестей» видати в ефір те, що вони просили.
– Яка із заборон «стоп-листа» вам видалася абсурдною?
– Це заборона на новини про ювілей британської королеви. Ми не могли зрозуміти, чим завинила Єлизавета II. Звичайно, що за цим приховувався політичний підтекст, ускладнення відносин Лондона і Москви.
Мабуть, хтось «на горі» вирішив помститися англійцям – прибрати королеву з ефіру. Смішно.
Ще було, коли Росія ввела ембарго на продовольство з Євросоюзу. Тоді ціни в магазинах почали рости. Одразу ж у «стоп-листі» з'явилася заборона давати в ефір матеріали про зростання цін на продукти і перевірки в торгових мережах.
Я пішов до заступника директора «Вестей» і кажу: «Володя, я це покажу». А він каже: «На твій страх і ризик, якщо подзвонять з Кремля, винуватим будеш ти».
Були різні заборони, наприклад, Кіркорова не показувати. Чому його – не знаю. Просто в «стоп-листі» стояло його прізвище. Потім була заборона на цитування «Вікілікс» як джерела. Були заборони щодо конкретних чиновників. Павло Астахов був місяці два у «стоп-листі», а ще Рогозін і священик Гліб Грозовський. Одного разу навіть Бастрикін, голова Слідчого комітету, потрапив у «стоп-лист». Чому він – можна тільки здогадуватися.
Ще були справа ЮКОСа у Стокгольмському арбітражі, протести кримських татар після подій 2014 року. Звичайно, малайзійський «Боїнг».
Я знову пішов до керівництва: «Володя, голландці ведуть розслідування, давайте дамо як міжнародну новину, 30-40 секунд!». А він: «Ні, у нас заборона на Боїнг!».
У вас заборона, а я покажу... Я почитав іноземні джерела, написав коротеньку новину і видав в ефір. Це зараз я говорю відкрито, а тоді навіть колеги не помічали, що у випусках «Вестей» в ефір виходить те, що показувати не можна.
– Часто доводилося ось так ходити до начальства й оскаржувати заборони?
– Були ще подібні випадки. У Красноярську планували побудувати шкідливе виробництво – жахливий завод феросплавів. Місто бастувало, люди вийшли на вулиці. Я пішов уже до директора «Вестей: «Я це покажу, це моє рідне місто, там протести. Якщо там з'явиться ще й завод феросплавів, то місто помре».
Красноярськ і так ледве живий через Красноярський алюмінієвий завод, яким володіє Дерипаска. Екологічна ситуація в столиці Сибіру катастрофічна: там і онкологія страшна, і смертність, і все інше. Мені дали 40 секунд в ефірі, щоб я втиснув у них і протести красноярців, і візит омбудсмена Титова, якого туди відправив Путін для вирішення конфлікту. В результаті сам Путін у 2013 році скасував рішення про спорудження того промислового монстра.
Ще один випадок – Іркутська область. Там в літньому таборі вмирали діти. Отруєння. Неякісна їжа. Теж заборонили показувати. Я знову до замдиректора «Вестей»: «Володя, треба показувати». Він: «Ні, ми не можемо». Я все одно показав, і ситуація отримала резонанс.
В Іркутськ вилетіли комісії МОЗ і Роспоживнагляду, винні були покарані. Таких випадків багато – мене дійсно хвилювало, як живуть прості люди, особливо в регіонах, де ситуація дуже складна.
Ну і, як я розумію, керівництво усвідомило: керувати мною складно, тим більше, що я вже був шефом «великих» випусків – 11.00 і 14.00. Тобто готував денний прайм-тайм.
– А чим можна пояснити заборони показувати у новинах чиновників, типу Бастрикіна або Рогозіна?
– Заборона на людей такого рівня ухвалювалася не в редакції, а на більш високому рівні. Ніхто ж не скаже: «Діма, от, в Кремлі вирішили не показувати Бастрикіна, тому що він такий-сякий».
Але причини ми розуміли, якщо знали контекст. Щоб сховати людину від народного гніву або від гніву дуже високого начальства, її просто виводять з інформаційного поля.
Рогозін – зрозуміло чому: скандали всюди, де б і чим би він не керував. Астахов... Пам'ятаєте, в Карелії потонули діти? А він у лікарні запитав тих, хто вижив: «Ну, дітки, як поплавали?». Хоча і до цього його прибирали з ефіру. Такі рішення ухвалювали в Кремлі.
А ось чому в «стоп-листах» був Кіркоров чи викривальний «Вікілікс», я не знаю.
– На відміну від Кіркорова, багато опозиціонерів у цих «стоп-листах» не три місяці, а довічно перебувають...
– Звичайно! Олексій Навальний. Його навіть немає в «стоп-листі», просто ми знали, що Льоши не існує для державних медіа ні в якому вигляді. Взагалі.
Андрій Малахов якось читав текст, а на телесуфлері – Навальний (редактор взяв і написав). І на цьому прізвищі телезірка спотикається – він навіть прочитати не зміг.
Масові протести молоді, які організував Навальний, держканали спочатку не показали. Пізніше, в підсумкових програмах, коротко: ось, громадяни, виявляється, у нас школярі хуліганять – черевики до стовпів прив'язали. Неподобство яке! Але хто їх вивів на вулиці і навіщо – тиша.
– При цьому «Болотні» протести 2012 року показували.
– Це ж безпрецедентний випадок! Сто тисяч людей у п'яти метрах від Кремля! Був момент розгубленості. Підозрюю, що в Кремлі трохи злякалися.
Про Україну
– З 2014 року головна тема російського телебачення – Україна. Майже всі ток-шоу присвячені Україні або Сирії, міжнародні теми витіснили все інше, як ніби в Росії нічого не відбувається. Які ви отримували вказівки з приводу України?
– Спочатку був повний хаос. Так вийшло, що в той фатальний вечір 20 лютого 2014 року, я був єдиним шефом на каналі. Телефоную керівництву: «Ви знаєте, що відбувається в Києві? Там зараз Янукович у відставку піде!» Відповідь: «Ой! Нам не до того! У нас Олімпіада в Сочі!».
Телефоную Лукіну – представнику Росії на переговорах. «Ой! Мені ніколи!» – і кидає трубку. Потім хаос посилився: то українців називаємо «фашистами», то не називаємо, то про Бандеру говоримо, то не говоримо, то «Новоросія», то «республіки Донбасу».
Хитання і бродіння були такими, що я іноді не мав взагалі ніяких «вступних» щодо Україні. Потім все стало більш-менш зрозуміло.
Щовечора я отримував зведення новин «Новоросії»: аркуш паперу формату А4, в якому детально розписано, хто на кого напав, у кого, де і яка військова техніка і таке інше. Пару разів такі зведення мені передавав директор «Вестей» Женя Ревенко.
Я розподілив навантаження всередині випуску: хтось із редакторів курирує Сирію, хтось – Україну. Але ми так втомилися від України, що в однієї зі співробітниць був нервовий зрив. Тоді йшли гуманітарні конвої МНС із Подольська в Донецьк і Луганськ. І якось вийшла чергова колона, номер якої МНС не надіслало.
«Я втомилася вже від цієї України! Не можу! Роби зі мною, що хочеш: ріж, вбивай, але я більше не буду про неї писати!»
Прошу редактора: «Знайди, за рахунком конвой». Вона почала перечитувати тексти попередніх випусків і знайшла передостанню цифру: здається, 41-й конвой.
Написала і зірвалася: «Я втомилася вже від цієї України! Не можу! Роби зі мною, що хочеш: ріж, вбивай, але я більше не буду про неї писати!».
Навіть ми, здавалося б, до всього звиклі співробітники держканалу, втомлювалися. Колосальна психологічне навантаження! Була ж ще і Сирія.
Дуже важко: фізично, морально. Що стосується України, то особисто для мене – це трагедія. Мій дід – українець. Мене навпіл розрізали, і все: я не знаю, як з цим бути.
Хоча... Є ще один приклад: один з моїх ведучих родом із Горлівки, яку майже знищили. А він читає про це з кам'яним обличчям. Кажу йому: «Олег, це ж твоє рідне місто!». Відповідає: «Ну і що?».
– А як визначається пріоритет новин?
– Путін і Медведєв – перша новина. Пріоритет – президент і прем'єр–міністр.
– Ви говорили, що керівники отримували «астрономічні зарплати», а у вас була сміховинна. Скільки ви отримували?
–У серпні 2016 року моя офіційна зарплата була 9 тисяч 800 рублів. Решта – премія. На руки в результаті отримував 57 тисяч. Навіть суддя дивувалася: «Я зрозуміти не можу: в договорі Скоробутова написано: 9 тисяч 800 рублів. Це що? Зарплата?». Юрист ВГТРК Саша Соковикова у відповідь так спокійно каже: «Так, зарплата. Все інше – премія. Ми таким чином заохочуємо працівника за хорошу роботу».
Ще б сказала – ховаємося від податків, «розпилюємо» бюджет, крадемо і тягнемо, хто скільки може.
Одного разу я оформляв закордонне відрядження і прийшов у посольство з довідками про зарплату оператора й асистента. Асистент – 1500 рублів, оператор – 3500. Мені кажуть: ми не дамо візи цим людям! Я ледве переконав співробітника, який брав документи, що все це офіційно. Зарплата начальника відділу – 14 тисяч, а премія, яку могли заплатити чи ні, доходила до 120 тисяч.
Зарплата залежить від того, наскільки ти близький керівництву або ким і кому ти доводишся: сином, донькою, коханцем, коханкою...
Фонд оплати праці ВГТРК крутиться в Ощадбанку. І один час нам затримували зарплати. Дівчата в бухгалтерії говорили, що ми отримували зарплати після закриття фінансового місяця у банку. Тобто людина, яка тримала фонд оплати праці, могла знімати відсотки з цієї астрономічної суми, і потім платити нам. Я здогадуюся, хто це був...
– «Зірки ВГТРК» – Ольга Скабєєва і Євген Попов. Як їм вдався такий кар'єрний злет?
– І Олю, і Женю знаю особисто. З Олею був інцидент. Вона робила репортаж з Держдуми про російський бюджет. Моя редактор не могла зрозуміти, вичитуючи її текст перед випуском, профіцит у нас чи дефіцит. Час ефіру підходить, а що брати в підводку – не знаємо.
Я наздогнав Скабєєву в коридорі ефірної зони «Вестей»: «Олю, у вас такий текст, що зрозуміти не можна, який бюджет ухвалила Дума: профіцитний чи дефіцитний?» Вона мені каже своїм тихим закадровим голосом: «Значить, ви – дурні, раз не розумієте». А я їй: «Олю, може, це ви написали так, що зрозуміти неможливо?».
Ось так Оля Скабєєва – дівчинка з Волзького, запам'яталася мені. Її поставили в кремлівський пул, і там її помітили кремлівські спостерігачі.
Припускаю, що була вказівка просунути Скабєєву.
Знаю і Женю Попова. Хлопчик з Владивостока, сидів у нашому корпункті, потім перевели його в Москву. Звичайний кореспондент – тінь по коридорах ковзала.
Якщо вже ви дивитеся телевізор, будь ласка, не спокушайтеся: правди там давно немає
Якось директор «Вестей» Юлія Ракчеєва запропонувала йому попрацювати в Нью-Йорку. Женя попрацював: швидко одружився з донькою Віталія Чуркіна – постпреда Росії в ООН, швидко розлучився і повернувся в Москву.
На цей час розлучилася і Скабєєва. І ось, дві талановиті самотності зустріли один одного. Як показав час, вони стали «чудовою зірковою парою»: одна кричить у кадрі й погрожує кулаком, а другий мовчить і робить розумний вигляд.
– Без кремлівської підтримки такий злет Скабєєвої був би неможливий?
– Ні. Неможливий. Це ж політика. Така ж історія була з Маргаритою Симоньян. Я взяв на себе сміливість і сказав все тій же Ракчеєвій: «Юліє Анатоліївно, подивіться, які цікаві репортажі Рита робить у Сочі. Давайте спробуємо, можливо, вона в Москві стане в нагоді?».
І Рита дуже навіть знадобилася. Вона потрапила в кремлівський пул, зробила прекрасний репортаж про візит Путіна в Пекін, з гумором описала чиновницю Держради КНР і у Кремлі помітили Риту. І «Вести» отримують сигнал: дівчинку просунути. І дівчинку просунули: зарплата, квартира, нова реальність, а потім царський подарунок – канал Russia Today. Медіаімперія.
(Маргарита Симоньян записала інтерв'ю із Петровим і Бошировим, яке розібрали на цитати через його абсурдність)
– Що б ви порадили глядачам «Вестей»?
– Кожен робить свій вибір. Перш за все, потрібно ставитися критично до всього, що ви бачите і чуєте, порівнювати з реальністю, в якій живете.
Вам кажуть, що все у нас чудово, гіперзвук і швидкість світла, а ви хліб не можете купити. Альтернативної інформації багато. Той же інтернет, російський сегмент якого зараз хочуть ізолювати від світової мережі. Зрозуміло, чому.
А якщо вже ви дивитеся телевізор, будь ласка, не спокушайтеся: правди там давно немає.
