Доступність посилання

ТОП новини

Алексієвич – Лукашенкові: «Іди, поки не пізно!»


Світлана Алексієвич

Білоруська письменниця, лауреатка Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлана Алексієвич в інтерв'ю Білоруській службі Радіо Свобода розповіла про своє ставлення до нинішньої політичної ситуації в країні.

Влада оголосила війну своєму народу

– На мою думку, влада оголосила війну своєму народу. Я бачу, як на очах суспільство радикалізується. Те, як поводиться ОМОН, ніхто з нас навіть не міг собі уявити ... Ми бачили, як це відбувалося в інших країнах, але те, що у нас відбувається, коли стріляють в автівку, де маленька дитина, і вона лежить уся в крові, коли вагітну жінку б'ють, затриманих душать колінами – те, проти чого повстало темношкіре населення Америки.

Мінськ: прибиральниця метро відтирає кров і говорить про події (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:00:59 0:00

Просто хапають людей на вулиці. Затримані сидять у спортзалах без їжі та води. І найголовніше – люди абсолютно мирні. Сьогодні (12 серпня – КР) вишикувався ланцюг жінок, які просили: ми хочемо знати правду про вибори, не вбивайте наших чоловіків. У них було тільки дві вимоги. Вони несли квіти, молилися біля Вічного вогню. А коли почали розходитися, коли їх стало трохи менше, на них напав ОМОН. Я навіть не кажу про те, що відбувається вночі. Це просто військові дії...

– Люди впевнені, що Лукашенко програв вибори Світлані Тихановській?

– Абсолютно впевнені. І я знаю, звідки йде ця впевненість. Ніхто навколо себе не бачить тих, хто б любив Лукашенка, тих, хто відстоює його, як відстоював раніше. І як після всього того, що відбувається на наших вулицях, можна вірити в цю людину?! Ходять чутки (сказав Анатолій Лебедько, ймовірно, у нього є перевірені дані) про те, що тут багато російського ОМОНу. Хто це буде і може любити? До того ж, білоруси постійно наголошують, що ми – мирні люди, ми не хочемо нікого вбивати, ми не хочемо нікого бити. А тут майже нелюдська, сатанинська лють, з якою діє ОМОН у нас, – мені важко повірити, що це білоруський ОМОН. Мені здається, що білоруські хлопці не могли так бити своїх мам і сестер. Це якось нереально. У маленьких містечках, де всі один одного знають, ОМОН відмовляється бити людей. Свої люди не хочуть бити своїх людей. А тут відбувається щось нереальне...

– Як ви оцінюєте від'їзд Світлани Тихановської з Білорусі до Литви?

Тихановська зробила свою справу

– Я згодна з думкою багатьох, що Тихановська зробила свою справу. Вона була і залишається символом прагнення змін, прагненням нового життя, прагненням чесності, самопожертви для народу і свого чоловіка. Зрештою, людина не всесильна. Вона зробила, що могла. Нічого поганого про неї сказати не можу. Тепер уже нехай чоловіки вийдуть на перший план. Ось буде Комітет національного порятунку, повинна вже зібратися еліта, суспільство повинне вступити в боротьбу, а не тільки три ці маленькі жінки.

Усі троє прекрасні, кожна по-своєму – і Вероніка Цепкало, і Марія Колесникова, і Світлана Тихановська. Марія – все ще на посаді. Але якщо потрібно приносити в жертву дітей – а я знаю, як наші органи можуть діяти і залякувати, – то не дивно, що дві жінки, Світлана та Вероніка, зійшли на якийсь час із дистанції. Але я думаю, вони повернуться.

– Могли б ви взяти на себе роль посередника?

– Посередника між ким і ким?

– Між тими, хто зараз вступив у конфлікт.

– Якби я була молодша і не хворіла, то напевно. Я і зараз допомагатиму всіма силами, але для того, щоб очолити рух, у мене більше немає фізичних і моральних сил.

Третя ніч протестів у Білорусі: побиття та застосування зброї у Мінську (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:05 0:00

– Що б ви хотіли сказати тим людям, які вийшли на акції протесту і, можливо, ще вийдуть?

– Я їм вдячна за те, що вони зберегли нашу гідність. Я просто закохалася в свій народ за останні кілька тижнів. Це зовсім інші люди, в цих людях зовсім інша сила. Раніше у мене було певне розчарування – тепер немає. Я просто хочу сказати, що нам треба бути більш організованим і що боротьба знайде і лідерів. А то всі вирішили, що ці дівчата [самі] все зроблять. І дуже погано, що навколо них не було команди.

– А що б ви хотіли сказати Олександру Лукашенкові?

Іди, поки не пізно

– ... Я хотіла б сказати те саме, що красиво сказала журналістка Світлана Калінкіна: «Піди гарно!..» Але вже не вийде, вже кров [пролилася]. Іди, поки не пізно, поки ти не кинув народ у жахливу безодню, в безодню громадянської війни! Іди! Ніхто не хоче Майдану, ніхто не хоче крові. Тільки ти хочеш влади. І це твоє бажання влади вимагає крові.

Оригінал – на сайті Білоруської служби Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Юрій Дракахруст

    Народився в 1960 році в Хабаровську (Росія). У 1964-му з батьками переїхав до Мінська. Закінчив механіко-математичний факультет Білоруського державного університету. У 1986 захистив кандидатську дисертацію з теорії алгебраїчних чисел. Працював в Інституті математики АН Білорусі (1982–1991), академічному Інституті економіки (1991–1994), в Незалежному інституті соціально-економічних і політичних досліджень (1992–2000). Виступав із статтями в білоруській пресі. У 1990–1991 роках – секретар управи Білоруського народного фронту «Відродження». На Радіо Свобода з 1991 року, з 1996-го – співробітник Білоруської служби в Празі. Ведучий аналітичної програми «Празький акцент» на Радіо Свобода. Автор книг «Акценти Свободи» (2009) і «Сім худих років» (2014 рік). Із 2015-го регулярно публікується на порталі TUT.BY. Лауреат премії Білоруської асоціації журналістів (1996).

XS
SM
MD
LG