- Про успіхи України після 2014 року йдеться в статті Atlantic Council.
- Про підготовку Кремля до «контрольованої передачі влади» у Білорусі пишуть у статті Financial Times.
- У Білорусі відбуваються «неможливі, немислимі зміни», йдеться в статті The New York Times.
На тлі протестів у Білорусі президент Олександр Лукашенко «лякає» білорусів перетворенням їхньої держави на Україну, але насправді Україна – жвава демократія з вільними чесними виборами, мирною передачею влади та іншими успіхами. Ці успіхи зібрані в аналізі на сайті американського аналітичного центру Atlantic Council.
Національне демократичне пробудження в Білорусі загрожує білоруському диктатору позбавленням посади після 26 років влади. Тож він усе частіше вдається до мови, яку використовував Кремль для дискредитації продемократичного протесту в Україні у 2014 році, «лякаючи» людей «українським сценарієм», пише оглядач Пол Ніланд.
«Більшість проблем України пов'язані з Росією»
«Такі диктатори, як Володимир Путін та Лукашенко, не мають іншого вибору, як демонізувати демократію, а недосконалий прогрес України з 2014 року робить її, здавалося б, зручним об'єктом для такої демонізації. Однак більшість сучасних негараздів в Україні пов'язані не зі спробами країни прийняти демократичні цінності. Вони є прямим результатом війни, розв'язаної Росією», – мовиться у статті.
Але Білорусь – це не Україна. Росія вкладала значні кошти у розбудову прокремлівських політичних сил в Україні протягом 1990-х та 2000-х років, а у Білорусі, окрім самого Лукашенка, немає подібних угруповань, мовиться далі. У Білорусі, на відміну від України, також немає прокремлівських регіонів. «Тим часом диктатура, що виникла в Білорусі за 26 років правління Лукашенка, має відносно мало спільного з хаотичною, але, тим не менш, плюралістичною політичною культурою незалежної України», – йдеться в аналізі.
«Вільні вибори, мирний перехід влади»
Україна сьогодні – жвава демократія. Її опозиційні політики не живуть у страху за своє життя, як у Росії чи Білорусі. Вибори вільні, а їхні результати поважають, пишуть автори. Передача влади – теж мирна. У Білорусі цього немає, що й стало каталізатором протестів. Економіка України перед початком епідемії коронавірусу також значно покращилася, що особливо цікаво у порівнянні із економікою Білорусі, яка занепадає, йдеться в аналізі. Українці можуть подорожувати до ЄС без віз, що сприяє розширенню кругозору українців.
«Зміцнення національної ідентичності»
«Одним із найменш відчутних, але, мабуть, найважливіших здобутків України з 2014 року є драматичне зміцнення національної ідентичності», – додає автор. Після десятиліть у пострадянській тіні українці за останні шість років постали як помітно впевненіший у собі патріотичний народ, мовиться у статті.
Україна все ще має проблеми з інституційною корупцією, олігархічним впливом та встановленням верховенства права, йдеться далі. Однак прогрес, досягнутий за останні шість років, є надто вагомим, щоб використовувати Україну для залякування людей, які вирішили скинути «сумнівний шарм пострадянської авторитарної стабільності». Найбільші проблеми в Україні з 2014 року випливають із війни, яку веде проти України Росія, йдеться в аналізі.
Про підготовку Кремля до «контрольованої передачі влади» у Білорусі пишуть у статті видання Financial Times.
Президент Росії Володимир Путін міг застерегти європейських лідерів від «неприйнятного втручання» у політичну кризу у Білорусі, але сам він не має наміру слідувати власним порадам, оскільки Кремль прагне захистити свій вплив на сусідню державу-сателіта, йдеться у статті.
Для Кремля важливою проблемою залишається те, як підтримувати контроль, коли «осяде пил»?
Лукашенко стверджує, що Захід хоче його повалити силою. Він попередив Путіна, що хвиля заворушень пошириться і на Росію, якщо не покласти цьому край. Він натякнув, що Москва може військово втрутитися, щоб підтримати його. Але білоруський лідер зіпсував відносини з Кремлем, коли протистояв зусиллям Путіна досягнути глибшої економічної інтеграції, йдеться у статті.
Попри те, що Білорусь та Росія вказують на роль Заходу у протестах, вони все-таки зумовлені поширеною антипатією до Лукашенка, і геополітичні занепокоєння значною мірою відсутні. Путін має важливі економічні важелі у Білорусі, економіка якої значною мірою покладається на Росію, яка ефективно забезпечує Мінськ дешевими поставками нафти та газу. Будь-який «відхід» від Москви, швидше за все, спричинить величезні економічні потрясіння та вимагатиме болісних реформ, мовиться далі.
«Найкращий варіант для Кремля зараз – не сидіти і чекати, а підготуватися та скоординувати наступництво від Лукашенка до режиму, який залежатиме у виборчому плані від проросійської більшості Білорусі», – сказав виданню голова Центру Карнеґі у Москві Дмитро Тренін.
«Передвиборча мета [Москви] полягала у слабкому режимі, а не у революції. Тож поки немає [більшого] насильства, вони можуть перечекати. Вони підтримають Лукашенка, якщо він зможе обійтися без уже зроблених помилок», – вважає неназваний дипломат ЄС.
«Путін, ймовірно, не буде задоволений демократією західного зразка у Білорусі, але якщо у нього немає іншого вибору, він, можливо, міг би жити з цим, якщо нове керівництво не підтвердить жодних змін у геополітичних пріоритетах», – сказав виданню Андрій Кортунов, голова Російської ради міжнародних відносин, аналітичного центру, підтримуваного державою.
Але хоча Путін, можливо, буде готовий прийняти демократичного сусіда і зробити паузу у своїх інтеграційних планах в обмін на те, щоб залежність Мінська від Москви не змінювалась, у перспективі такий демократичний сусід може стати для Москви «екзистенційною кризою», вважає Кортунов.
«Немислимі зміни» у Білорусі
У Білорусі відбуваються «неможливі, немислимі зміни», йдеться в статті The New York Times. Попри ризик втратити роботу, співробітники державних установ по всій країні, від головної телевізійної станції до найрізноманітніших підприємств, страйкують, вимагаючи відставки Лукашенка.
Звісно, люди бояться втратити роботу, бояться репресій. «Але наразі страх перед додатковими роками правління Лукашенка ще сильніший», – пише автор статті Сергій Антусевіч, віцеголова Білоруського конгресу демократичних профспілок.
Страх народу привів Лукашенка на посаду 26 років тому. Після падіння Радянського Союзу та подальшого економічного колапсу білоруси опинилися у шоковому стані і бажали повернення до стабільності, якої обіцяв Лукашенко. Його обрання закінчилося своєрідним поверненням до Радянського Союзу разом із контрольованою державою економікою та жорстокими політичними репресіями, зазначає автор.
Але сьогодні працівники по всій країні виступають проти такого насильства та несправедливості. Білоруський конгрес демократичних профспілок є частиною Міжнародної конфедерації профспілок і об'єднує незалежні профспілки країни. Усі ці незалежні спілки, в складі яких приблизно 10 000 осіб, зараз страйкують.
«Думаю, що страйки продовжуватимуть зростати, – пише автор статті. – Підтримка надходить від робітничих рухів з усього світу. Профспілки Канади, Гонконгу, Великої Британії, Польщі, США та інших країн висловили підтримку та солідарність».
«Раніше це було неможливо, навіть немислимо. Зміни, які запізнилися на десятиліття, відбуваються зараз у Білорусі. У що це перетвориться, поки незрозуміло. Але цього разу білоруси готові протистояти невизначеності», – наголошує автор.
