Оглядач американського агентства Bloomberg Леонід Бершидський пояснює, чому президентові Росії Володимиру Путіну вигідно суттєво посилити союз із Білоруссю та як це пов’язано із його виходом на пенсію. Сайт Open Democracy, який висвітлює міжнародну правозахисну тематику, публікує інтерв’ю зі швейцарцем Александром Гуґом, який був чільним керівником моніторингової місії ОБСЄ в Україні з березня 2014 по жовтень 2018 року і мав можливість слідкувати за конфліктом від самого початку. Відома чеська газета «Hospodářské noviny» опублікувала статтю із назвою «Український комік ставить під загрозу Порошенка» – йдеться про Володимира Зеленського.
Оглядач американського агентства Bloomberg Леонід Бершидський пояснює, чому, на його думку, президентові Росії Володимирові Путіну вигідно суттєво посилити союз із Білоруссю, як ніколи раніше.
Путін іще має більш ніж п’ять років для перебування на своїй посаді, проте йому необхідно замислюватися над його подальшими кроками вже сьогодні. В тому числі над тим, хто стане його наступником, щоб гарантувати гарантії особистої безпеки, переконаний автор. Тож Путін шукає нові шляхи забезпечити продовження свого впливу. І зміцнення зв’язків із сусідньою Білоруссю – один із його варіантів. Нещодавня зміна режиму оподаткування російської нафти надала нові можливості для реалізації цього задуму.
«Попередник Путіна Борис Єльцин і білоруський диктатор Олександр Лукашенко, керовані жалем щодо розриву економічних зв’язків унаслідок розпаду СРСР, 1997 року підписали рамковий договір про союз. Версія документу від 1999 року описує федерацію двох держав, з єдиною валютою, прапором і емблемою, спільним ринком і об’єднаною судовою системою. Союзом мала керувати Вища державна рада, яку очолюють президенти двох країн на базі ротації, «якщо вони не домовляться інакше». Лукашенко очолює цей орган із 2000 року, але він не має багато реальних повноважень, тому що союзний договір ніколи не був повністю функціональним. Єдиним елементом союзу, який сьогодні існує для пересічних людей, є цілісний спільний ринок праці», – мовиться у статті.
Росія і сама не мала великого ентузіазму до посилення цього союзу, проте сьогодні глибше об’єднання виглядає особливо політично привабливим варіантом для Путіна. Як мінімум через те, що він зможе очолити Вищу державну раду 2024 року, значно посиливши її значення, і зберігати багато своїх повноважень довічно без зміни Конституції Росії, зазначає Бершидський.
На думку автора, Росія вже почала готувати ґрунт для цієї мети. Через цьогорічний «податковий маневр» Росії Білорусь буде змушена платити за російську нафту податки – і може втратити близько 300 мільйонів доларів США. Російська ж сторона пов’язує будь-яку можливу компенсацію в нафтових питаннях із поглибленням співпраці між двома країнами згідно із договором від 1999 року, йдеться у статті.
Поки що Путіну не вдалося переконати Лукашенка здійснити цей сценарій – самі білоруси також дотримуються думки про те, що країна має бути союзною з Росією державою, проте залишатися незалежною. Лукашенко міг би шукати підтримки на Заході – але, на його думку, США і ЄС намагаються підірвати його майже абсолютну владу. Тож, схоже, він «застряг між молотом і ковадлом».
Тож якщо Путін не знайде інших варіантів вирішення власних політичних проблем, тиск на Білорусь може посилюватися, йдеться у статті.
Сайт Open Democracy, який висвітлює міжнародну правозахисну тематику, публікує інтерв’ю зі швейцарцем Александром Гуґом, який був заступником голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні з березня 2014 по жовтень 2018 року і мав можливість слідкувати за конфліктом від самого початку.
Гуґ зауважив, що план мирного врегулювання конфлікту на Донбасі має розроблятися в діалозі з інститутами громадянського суспільства. Місцеві суспільства, на його думку, відіграють ключову роль у цьому процесі. За його словами, багато людей, у тому числі й тих, які живуть у Європі, відвертаються від конфлікту на Донбасі – тож необхідно підвищувати їхню обізнаність у цих складних питаннях.
Одне з завдань громадянського суспільства – притягати владу до відповідей та забезпечувати її підзвітність, сказав Гуґ.
Він також зауважив, що відповідальність за вирішення конфлікту в Україні явно лежить на Москві. Але Гуґ переконаний, що рішення для мирного врегулювання також мають бути розроблені і за участі російського суспільства, якщо врегулювання має бути стійким.
Щодо того, чого найбільше потребують люди, які живуть на окупованих територіях на Сході України, та чи можлива їхня реінтеграція, Гуґ зауважив: «Ми не повинні забувати, що інтеграція або реінтеграція – це завдання не тільки для однієї частини країни. Це завдання для людей із обох боків лінії розмежування. Щоб результат був стійким, процес інтеграції має бути взаємним».
Гуґ також додав, що люди часто казали йому, що їхня найбільша мрія – це закінчення війни. Проте рішення, за його словами, все ж політичне, а отже, його треба шукати «в центрах ухвалення рішень», тобто в Москві, в Києві, в окремих регіонах Донецької та Луганської областей. Сторони мінських домовленостей мають забезпечити всі необхідні кроки для стабілізації.
Гуґ також висловив запевнення, що вирішення конфлікту в Україні можливе виключно через діалог. Чим більше діалогу – тим більша ймовірність прийти до вирішення. Проте він наголосив: «Суверенітет і територіальна цілісність України не можуть бути предметом компромісу. Тим не менш, є необхідність терміново розробити механізм спільного розслідування порушень Мінських угод, щоб притягати винних у цих порушеннях до відповідальності. Крім цього, потрібно розробити механізми запобігання порушенням».
Відома чеська газета Hospodářské noviny опублікувала статтю із назвою «Український комік ставить під загрозу Порошенка». У матеріалі йдеться про Володимира Зеленського, який під час трансляції новорічного привітання президента висунув власну кандидатуру на президентських виборах.
Чеська газета пише, що, на відміну від ролі у серіалі «Слуга народу», в якому Зеленський грає пересічного українця, який став президентом та бореться із корупцією, олігархами та політичним цинізмом, – у реальному житті кандидатові у президенти щодо боротьби із олігархією в Україні вірять не всі.
Автор статті Онрджей Соукуп також звертає увагу на те, що телеканал, на якому Володимир Зеленський виступив із заявою, належить українському олігархові Ігорю Коломойському, одному з найбагатших українців та другові коміка. Завдяки чому майже всі передачі Зеленського виходять на каналі Коломойського.
Видання зауважує, що Коломойський заперечує фінансування передвиборчої кампанії Зеленського.
«Вони нещодавно розмовляли телефоном. Але Зеленський – не наш проект. Ми його лише підтримуємо», – сказало наближене джерело до олігарха виданню «Українська правда», що його цитує чеська газета. Але разом із цим підтвердили, що для Коломойського було б дуже вигідним, якби до другого кола з Юлією Тимошенко пройшов саме Зеленський, йдеться в статті.
Українське суспільство має попит на нові обличчя, мовиться у виданні. Ще до того, як Зеленський висловив чітку думку стосовно власної кандидатури на виборах, соціологи вже внесли його в передвиборні опитування – де він стабільно отримував між 6 і 8%. Схожу підтримку має й інший можливий кандидат у президенти – відомий співак Святослав Вакарчук із гурту «Океан Ельзи», мовиться у статті.
«Я не вірю тим, хто залишався у політиці протягом останніх 30 років. Необхідно, щоб усі вони пішли. Зеленському я вірю, немає ніяких причин думати, що він не впорається», – цитує видання власника маленької пивоварні біля Харкова Віктора Юхна. На його думку, відсутність політичного досвіду – не проблема.
«Впоралися, наприклад, Лех Валенса у Польщі і ваш (чеський – КР) Вацлав Гавел», – додав Юхно.
Сам комік заперечує, що він підставна маріонетка, зауважує автор. Передвиборчу кампанію він веде за допомогою своїх колег із проекту «95-й квартал». Головна діяльність відбувається в соціальних мережах. Для цього йому не потрібні гроші олігарха, каже він. Однак під час виборів це може змінитися, мовиться у статті.
«Так, у нього мільйон підписників в Instagram, але він потребує людей, які будуть на нього працювати. А такі є у Коломойського, або в іншого олігарха – Пінчука», – наголошує український журналіст Роман Кравець.
