Хоча ескалація конфлікту невигідна Росії, дії Кремля непередбачувані й повністю залежать від бажань Путіна, йдеться у статті Atlantic Council. Автокефалія Києва спричинила конфлікти на святій горі Афон, популярній серед православних паломників-бізнесменів, пишуть у газеті The Guardian. А в Deutsche Welle обговорюють політичну складову томосу для України та розкол православних церков через роль РПЦ.
Росія могла б захопити більшість України кілька років тому, але такий сценарій неможливий зараз, переконує професор Олександр Мотиль у статті для американського аналітичного центру Atlantic Council. Масштабна атака на Україну тепер не призведе до бажаного результату – Росії не вдасться отримати швидку перемогу, на агресію буде жорстка реакція Заходу та військова підтримка України, а також подальший занепад економіки та ізоляція від світової банківської системи.
Попри можливі наслідки, Володимир Путін діятиме так, як вигідно йому у конкретно визначений момент, впевнений Мотиль, тому складно передбачити подальші дії Кремля. «Як наслідок, ми не можемо відкинути ймовірність масового вторгнення Росії в Україну – як через тривожно високу кількість російських військ і танків уздовж українського кордону, так і через непередбачуваність та схильність Путіна до помилок, – пише експерт. – Вторгнення не має сенсу для Росії, і тому цілком можливе для Путіна».
Менші провокації та погрози також можливі. Утім, обидва варіанти мають однакову мету – відволікти росіян від внутрішніх проблем. Економічні та політичні виклики уже обтяжують навіть найбільших ентузіастів, які підтримують Путіна, анексію Криму та війну на Сході. На думку Мотиля, путінська Росія – нестабільна, бо його влада опирається на ситуативних союзників – внутрішнє коло найближчих соратників, людей зі схожими інтересами, олігархів та організовану злочинність. Уже зараз це коло звужується, а нагальні проблеми зростають.
«Нездатна до інновацій економіка застою… не може підтримувати активну зовнішню політику втручання. Тому Росія, як і СРСР, є крихкою, слабкою та перевантаженою державою, якій треба лише певного потрясіння. Масштабна війна з Україною може стати саме таким шоком», – продовжує автор.
Маючи такого непередбачуваного сусіда, Україна повинна розуміти – навіть якщо Путіну невигідно атакувати чи продовжувати конфлікт на Сході, це не означає, що ворожість просто припиниться. «Україна мусить залишатися озброєною… і ніколи не довіряти Путіну, однак бути завжди напоготові аби досягти угод, які можна виконати, – підсумовує експерт. – Вона також повинна робити те, що успішно робила останні чотири роки – продовжувати реформи, економічно зростати та залишатися демократичною. Західні демократії, натомість, мають беззаперечно підтримувати Україну як єдину річ, що стоїть між ними та ірраціональністю Путіна і розвалом Росії».
Тим часом, незалежна українська церква спричинила до конфліктів на святій горі Афон, пише оглядач британської газети The Guardian. Православні ченці, які мали б стояти осторонь політики та уникати стосунків із зовнішнім світом, часто цього не роблять. Присутність російських бізнесменів та фінансування в регіон та Грецію впливає на громадську думку – і багато православних монахів відкрито підтримують РПЦ, патріарха Кирила і Путіна.
«Неважко помітити, що не всі монахи живуть в ізоляції зі світом назовні. Отець Олександр із Луганська вдягає помаранчево-чорну «георгіївську стрічку», символ сепаратистів, яких підтримує Росія», – пише журналіст. Він описує історію ченця, який покинув Афон коли почалася війна на Сході аби допомоги сепаратистам збивати українську військову авіацію.
Більшість ченців, однак, підтримує Константинопольського патріарха, а до російських впливів на півострів вони уже звикли – через постійну присутність тут російських грошей ще з царських часів. Суперечності між ченцями через українську автокефалію не ідеологічні, а фінансово вмотивовані. Журналіст цитує одного з монахів: «Просто є ченці, що люблять російські гроші», – пояснює він підтримку, яку знаходить Росія серед частини монахів.
Російський вплив помітний не лише на Афоні, але в Греції загалом. Росіяни купують бізнеси або створюють економічні та політичні мережі на місцях аби збільшити свою роль у країні. Оглядач цитує Джеффрі Пайєтта, посла США у Греції (перед тим – в Україні), який проводить паралелі між російською тактикою в обох країнах: «[Росіяни] не мають того самого впливу в Греції, що й в Україні, але методи ті самі», – говорить він.
Наразі російські бізнесмени розгублені – патріарх Кирило заборонив росіянам брати святе причастя в Афоні. Він також назвав усіх священиків, які благословляють Константинопольського патріарха, схизматиками. Утім, присутність російського православ’я залишається значною – у 2016 році Путін навіть відвідав святиню та один із монастирів, де більшість ченців – росіяни.
У німецькому ресурсі Deutshce Welle обговорюють як російський уряд використовує РПЦ для своїх цілей. Журналіст розпитав професора та експерта з православ’я Рудольфа Прокші про значення українського томосу для всіх православних церков та подальший розкол східного християнства.
«Конфлікт дуже заполітизований, – пояснює експерт. – Українська християнська церква, яка є дуже православною і цілком може бути незалежною, була офіційною приєднаною до РПЦ». Професор додає – раніше, Петро Порошенко неодноразово звертався до Константинополя аби надати Україні автокефалію, але безрезультатно. Усе змінилося після погіршення стосунків між Константинопольським та Московським патріархами. Відсутність РПЦ на Всеправославному соборі на Криті у 2016-му та анексія Криму тільки погіршили ситуацію.
На думку професора, рівень впливу Кремля на РПЦ вражає. «Для багатьох росіян, Путін – «захисник російських традицій та інтересів», – говорить Прокші. – Для багатьох, він також став «захисником віри». Експерт пояснює – у такий спосіб президент Росії дистанцією себе від Заходу.
Прокші додає – подальший розкол православ’я можливий через позицію РПЦ, і він суттєво вплине на східне християнство. «Росіяни уже покинули усе, що відбувається під керівництвом Вселенського патріархату, – підсумовує він. – Якщо Московський патріархат більше не братиме участі у важливих вселенських переговорах, це означатиме, що Католицька церква буде спілкуватися не із Православною церквою, а окремими національними православними церквами».
