Доступність посилання

ТОП новини

«Заколот можна тільки придушити»: у Криму закликають Росію втрутитися у внутрішні справи Білорусі


Акція протесту в Мінську, 23 серпня 2020 року

Спеціально для Крим.Реалії

Давно відомі дві закономірності, що існують у нинішньому глобалізованому інформаційному просторі. Перша ‒ якщо в будь-якій країні складне внутрішнє становище, то чим менше буде порадників та охочих втрутитися, тим швидше й легше в ній самі громадяни наведуть лад, збудують стосунки на принципах правди і демократії. І друга ‒ чим складніше становище в будь-якій країні, тим більше навколо неї збирається порадників та охочих втрутитися, і тим довше й складніше триває конфлікт. Особливо стараються тут політики Росії, яких чомусь не оминають внутрішні справи ні Венесуели, ні України, ні Сирії, ні Лівії, ні Центральної Африки, а тепер Білорусі. Водночас кримські діячі, які вважають себе причетними до російських справ, також намагаються всюди вставити свої п'ять копійок. Вони стали прямо всесвітніми порадниками ‒ з будь-якого питання радять Держдумі, уряду, Україні, Білорусі.

Зараз, здається, вже немає такої вигадки і брехні, яку не могла б опублікувати «Крымская правда». Цьому виданню за спиною білоруських протестів привидівся... Джордж Сорос. Підсумки білоруських виборів газета назвала «ювілейним карнавалом Сороса». Не знайшлося кого-небудь популярнішого?

«Хоча головному спонсору кольорових переворотів Джорджу Соросу 12 серпня стукнуло 90, бенефіс вийшов так собі: білоруський майдан реалізується в економваріанті...», ‒ написала газета. А далі видання змішує все в купу: «українських бойовиків», «лише двох загиблих», «Європарламент слідом за США», «Мишико Саакашвілі», «боротьбу за бариші та вакцини» і всякі інші вигадки.

Потім газета нічтоже сумняшеся сама себе спростовує. «Маємо активність Польщі, України, Литви, Чехії, Угорщини, Британії. Звідти йшов явно прочитуваний потік медійної та організаційної підтримки протесту, ‒ вважає директор Інституту Російських стратегій Олена Паніна. ‒ Однак (як шкода, не можна причепитися! ‒ авт.) немає найголовнішого ‒ прямого активного втручання найбільших західних держав. У Білорусі нічого цього немає ‒ таке враження, що США віддали переворот у Мінську на аутсорсинг Польщі, а та не дуже впоралася». А політолог хотіла, щоб США ввели війська? Так вони, на відміну від Росії, просто не втручаються. Значить, російським політологам знову доведеться брехати й обманювати читачів.

Далі газета виявляє чудеса авторської політології: «Майдан ‒ державний переворот за участі зовнішніх сил. Будь-який майдан. Отже, його учасники, як організатори, які все знають, так і «люди з хорошими обличчями», які нічого не розуміють і яких використовують як гарматне м'ясо ‒ заколотники та зрадники Батьківщини. Заколот не можна пересидіти. Бунтівники готові до цього і все одно провокують конфлікт. Заколот не можна присоромити мітингом у відповідь. Вони прийшли не мітингами мірятися, а владу захопити. Із заколотом не можна домовитися ні про що, окрім формату зречення та гарантій особистої безпеки, які надалі все одно будуть порушені...»

По-перше, хто сказав журналістам газети, що це заколот? Бачимо навмисно неправильне визначення події: народний протест, тим більше справедливий ‒ не заколот, як і в Україні у 2013 році не було ніякої хунти. Зрештою, білоруське законодавство, до речі, як і російське ‒ передбачає право громадян на мирний протест. А це означає, що учасників мітингів не можна назвати ні бунтівниками, ні зрадниками Батьківщини.

По-друге, чи відомо автору «Крымской правды», що протестувальники в Білорусі вимагають лише перерахувати голоси, оскільки мають докази фальсифікації виборів на користь Лукашенка, і що відповідно до Шанхайської конвенції, ратифікованої і Росією, незаконне утримання влади в такому випадку є екстремізмом? Тобто і за внутрішніми законами, і з точки зору міжнародного права їхні протести і вимоги законні. За що їх били та заарештовували?

Але газета далека від таких роздумів, газета жадає білоруської крові, і великої крові: «Заколот можна тільки придушити. Придушити поліцейською силою, а якщо треба, то й військовою. Будь-яка держава зобов'язана вміти себе захистити. Будь-яка кров, пролита під час придушення заколоту, ‒ гарантія від набагато більшої крові, яка буде пролита, якщо заколот не буде придушений, ‒ попереджає політолог, президент Центру системного аналізу та прогнозування Ростислав Іщенко. ‒ Заколот не можна перемогти в обороні. Влада має наступати й тиснути».

Російську політичну сферу настільки здолав страх перед «кольоровими революціями», що вона все більше перетворюється на поліцейську державу

Так? А як же Федір Достоєвський, який стверджував у «Братах Карамазових», що навіть щастя всього світу не варте однієї сльози на щоці дитини? Чи політолог Ростислав Іщенко не читав і не засвоїв? Російську політичну сферу настільки здолав страх перед «кольоровими революціями», які здебільшого справедливі, що вона все більше перетворюється на поліцейську державу. Але навіщо ж переносити цей фашизм у Білорусь?

Газета радіє, що явне втручання Росії змінило стиль Лукашенка: «Після повідомлень про приліт трьох спецбортів з території РФ «батька» якось помітно зібрався... Кого або що перевозили транспортні літаки МО РФ, нам знати не належить. Але певно, там було щось корисне для тонусу президента Білорусі. Чи не мельдоній?.. Набагато цікавіше повідомлення Лукашенка про телефонну розмову з Анґелою Меркель, з якої непрямо випливає, що «карнавал свободи» влаштований зовсім не Берліном... Меркель наголосила, що Лукашенко має припинити використовувати силу, «негайно випустити політичних в'язнів і почати національний діалог з опозицією та суспільством», як і належить вихованій у дусі «європейських цінностей» жертві кольорового перевороту. Однак, як повідомляє офіційний сайт Кремля, «з російської сторони акцентована неприйнятність будь-яких спроб втручання ззовні у внутрішні справи республіки, що ведуть до подальшої ескалації кризи». Відзначивши неприпустимість зовнішнього втручання, сторони висловили сподівання на якнайшвидшу нормалізацію ситуації в РБ». І що характерне, Росія спочатку втрутилася зі своїм «мельдонієм», а потім оголосила про неприпустимість будь-якого іншого втручання. Це так по-російськи!

І вже зовсім по-кримськи виглядає той прояв ненависті до протестуваників-білорусів і мова ворожнечі, що лунають зі шпальт газети-грубіянки: «протестуни та протестунки», «київський комік», «младоєвропейські прихвосні», «кольорова пухлина», «гарматне м'ясо», «дружина блогера, домогосподарка», «нобелівський лауреат зулейха всієї РБ Світлана Алексієвич», «польські холопи» (до речі, холопи були тільки в Московській державі, це суто російське поняття ‒ авт.), «незалежна», «карнавал свободи». Журналісти, які поважають себе, такою мовою не говорять. Не газета, а базарна торговка.

Натомість «ввічливі» «Крымские известия» називають білорусів не інакше як братами, але «гідно вийти із ситуації» вони можуть, на думку доцента кафедри політичних наук і міжнародних відносин філософського факультету Кримського федерального університету ім. В. Вернадського Андрія Нікіфорова, тільки в результаті силового втручання Росії, до чого він і закликає. Це той Андрій Нікіфоров, який, ніколи не вивчаючи ісламу та його символів, давав ФСБ «експертні висновки» про те, що всякі картинки в підручниках є «терористичними та екстремістськими символами».

Так ось, він вже радить не ставити на Лукашенка, якого, мабуть, вважає відпрацьованим матеріалом: «Російська Федерація має поводити себе активніше... Росії необхідно зараз активізуватися і хоча б навздогін ситуації подивитися, які у неї є опорні точки в Білорусії, окрім самого Лукашенка. Можливо, зайнятися їх конструюванням. Батька може ще й відбитися від усього, що відбувається зараз. У цьому випадку такі опорні точки вкрай важливі... Припустімо, є сильний профспілковий рух, і наше завдання ‒ зробити його доброзичливим щодо Російської Федерації... Інша опорна точка ‒ дружні нам канали мовлення і робота з журналістським середовищем. Тобто нам варто не те щоб копіювати Захід, але в чомусь діяти аналогічно». «Експерт», мабуть, ще не чув, що на білоруському телебаченні вже працюють російські журналісти, а сама країна наповнена російськими військами.

У роздумах і порадах цих панів, що характерно, немає й натяку на той факт, що міжнародне право забороняє будь-кому втручатися у внутрішні справи інших держав, що російські інтереси мають кордони і не справа Москви вирішувати, хто буде обраний главою держави в тій чи іншій країні. Це справа її громадян, і тільки їхня. Американський урок не пішов на користь.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG