У Міжнародному суді, найвищому судовому органі в системі Організації Об’єднаних Націй, завершилися чергові слухання у справі «Україна проти Російської Федерації». Протягом попередніх днів обидві сторони по черзі викладали в резиденції суду, в Палаці миру в нідерландській Гаазі, свої аргументи щодо того, чи має суд визнати свою юрисдикцію в цій справі і перейти до її розгляду по суті (як того прагне українська сторона), чи ні (чого домагається Росія). Тепер Міжнародний суд має ухвалити рішення з цього приводу, але точна дата цього ще не відома.
Цього разу сторони висловлювали свої усні аргументи з приводу попередніх заперечень, які Росія подала проти визнання юрисдикції суду у справі у вересні 2018 року. Україна у своєму позові, поданому до Міжнародного суду на початку 2017 року, звинувачує Росію в порушенні двох міжнародних конвенцій, учасницями яких є обидві держави: Конвенції про протидію фінансуванню тероризму і Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
«Суд починає розгляд питання… Рішення Суду щодо попередніх заперечень (Росії – ред.) буде оголошене на відкритому засіданні, дата якого буде оголошена в належний час», – мовиться у прес-релізі після завершення нинішніх слухань.
На закінчення представники сторін (Росію представляли чільні дипломати її Міністерства закордонних справ Дмитро Лобач і Григорій Лук’янцев, Україну – заступниця голови МЗС Олена Зеркаль) подали до суду свої прохання:
- Росія просить Суд «встановити і проголосити, що він не має юрисдикції» у справі за позовом України «і/або що позов України неприйнятний».
- Україна просить Суд:
- відхилити попередні заперечення Росії;
- «встановити і проголосити, що він має юрисдикцію» у справі за позовом України «і що її позов прийнятний, і перейти до розгляду цього позову по суті», або
- «як альтернатива, встановити і проголосити, …що заперечення, подані Російською Федерацією, не мають виключно попереднього характеру» (така можливість – визнати російські заперечення невідповідними визначеному форматові «попередніх» – була б по суті так само відхиленням російських заперечень – ред.)
Представники Росії та міжнародні юристи, які захищали позицію російської сторони, як і під час попередніх слухань, намагалися довести, що Міжнародний суд не має юрисдикції за позовом України. В ньому дії Москви на Донбасі оскаржуються як порушення конвенції про фінансування тероризму, а дії у Криму – як порушення конвенції про расову дискримінацію. Російська сторона, зокрема, твердить, що на Донбасі відбувається «внутрішній збройний конфлікт, розв’язаний Києвом», а Москва до нього ніяк не причетна. А щодо Криму, кажуть представники позиції Росії, Україна, мовляв, хоче не захистити від дискримінації й переслідувань нинішньою російською владою кримських татар і українців, а досягти іншої мети – оскаржити анексію півострова; насправді в рамках згаданої конвенції це зробити неможливо.
Українська сторона відкидає такі твердження і наголошує: на Донбасі Росія, підтримуючи збройних проросійських сепаратистів, які здійснюють терористичні акти, порушує Конвенцію про протидію фінансуванню тероризму, а у Криму Росія, утискуючи кримських татар і українців, порушує Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Ніяких інших цілей, крім встановити в Міжнародному суді ці порушення двох конвенцій і, можливо, домогтися відшкодування від Росії, нинішній позов не має, наголошують представники Києва.
Іще один із аргументів Москви – що Київ, мовляв, не виконав вимоги, передбаченої міжнародним правом, спробувати досягти мирного врегулювання спору. Саме цей аргумент свого часу виявився вирішальним для долі схожого позову Грузії проти Росії після російсько-грузинської війни 2008 року – той же Міжнародний суд 2011 року врешті відхилив його, визнавши аргумент Москви, що Тбілісі таких переговорів про врегулювання не провів. Нині Україна доводить, що використала всі можливості для такого врегулювання, але через позицію Росії не змогла його досягти.
Українська сторона вважає, що має всі підстави сподіватися на перемогу. Але, принаймні на початку, позиція Києва була небездоганною. Навесні 2017 року, коли Україна домагалася від Міжнародного суду забезпечувальних засобів за своїм позовом, суд задовольнив лише один із них, стосовно Криму. У проміжній ухвалі він зобов’язав Росію, зокрема, відновити діяльність Меджлісу кримськотатарського народу, припинити переслідування кримських татар і українців за національністю чи забезпечити навчання українською і кримськотатарською мовами на півострові. (Росія досі так і не виконала цього рішення і, навпаки, посилила утиски кримських татар і українських активістів.) А от щодо Донбасу, то суд не визнав переконливими аргументи України, яка вимагала зобов’язати Росію здійснювати належний контроль за російсько-українським кордоном для припинення постачань зброї групам, які здійснюють терористичні напади, чи вжити всіх можливих заходів для здійснення впливу на ці групи, які вона підтримує, і для попередження вчинення ними терористичних атак проти цивільного населення.
Але на рішення Міжнародного суду доведеться чекати ще довго. Для початку треба, щоб суд визнав свою юрисдикцію у справі, перш ніж починати розглядати її по суті. Припускають, що це рішення суд винесе десь ближче до кінця нинішнього року чи на початку наступного. І, якщо воно буде позитивним для України, розгляд по суті може тривати ще роками.
І навіть якщо Міжнародний суд урешті ухвалить рішення на користь української сторони, воно саме по собі не зупинить агресії Росії на Донбасі і не змінить факт окупації Криму. Рішення цього суду формально обов’язкові для виконання, але не існує інструментів, щоб змусити до такого виконання будь-яку сторону. Але сам факт імовірного рішення Міжнародного суду на користь України посилив би її міжнародну позицію у протистоянні російській агресії.
16 січня 2017 року Україна подала до Міжнародного суду позов проти Росії «у зв’язку з її численними і систематичними порушеннями Конвенції про протидію фінансуванню тероризму і Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації».
19 квітня 2017 року Міжнародний суд частково задовольнив вимоги України про забезпечувальні заходи.
12 червня 2018 року Україна подала меморандум, який детально описує і доводить усі порушення конвенцій із боку Росії.
12 вересня 2018 року Росія передала до Міжнародного суду свої попередні заперечення: Москва наполягає на відсутності в суду юрисдикції для розгляду справи і на неприйнятності українського позову. Саме розглядові цих заперечень були присвячені нинішні слухання.
Після окупації Росією українського Криму Москва розпалила на Донбасі збройний конфлікт, унаслідок якого загинули, за даними ООН, уже понад 13 тисяч людей. Україна і Захід звинувачують Росію в гібридній агресії на Донбасі і в підтримці місцевих незаконних сепаратистських збройних угруповань, визнаних в Україні терористичними. Кремль відкидає ці звинувачення. Росія також стверджує про «законність» захоплення Криму всупереч міжнародному праву.
