Доступність посилання

ТОП новини

Про Чорнобиль – мовою Youtube: український режисер візуалізує факти про катастрофу


Режисер Андрій Приймаченко, автор проєкту Chornobyl Files

Найбільш цікаві, показові та моторошні архівні факти про Чорнобиль відтепер можна не лише знайти в музеях чи архівах, або нагуглити на профільних ресурсах. Їхню відеоверсію тепер можна побачити на Youtube. Український режисер і дизайнер Андрій Приймаченко візуалізує інформацію про Чорнобильську катастрофу в рамках проєкту Chornobyl Files. Андрій почав з оцифрування книг про долі ліквідаторів аварії на ЧАЕС. А нині оформлює історичні факти про Чорнобиль у вигляді коротких відеоісторій. Вони вже набрали кілька мільйонів переглядів. Чорнобиль наразі це найвідоміший бренд України, пояснює свій інтерес до теми Андрій Приймаченко в інтерв'ю Радіо Свобода. Тому, на його думку, критично важливо оцифрувати, візуалізувати і зберегти у мережі факти про цю подію, до того ж зробити це у доступній формі.

Той, хто насправді цікавиться темою Чорнобильської катастрофи та шукає інформацію про неї в інтернеті українською мовою, майже гарантовано натрапляв на Youtube-канал Chornobyl Files: частина його відео мають чи не найбільшу кількість переглядів з-поміж українських відео на цю тему. Вони досить влучно відображають дух тієї епохи, і водночас короткі та мінімалістичні. Автор проєкту, режисер та дизайнер Андрій Приймаченко, розповів про нього та про свої пошуки у чорнобильській тематиці Радіо Свобода.

Андрій вивчав кіновиробництво в Orange Coast College, але магістратуру закінчив вже в Україні, в Українському Католицькому Університеті. Нині він знімає рекламу, зокрема і соціальну, створює некомерційні візуальні проєкти за темами, які його цікавлять. Андрій Приймаченко вперше став відомим у публічному просторі як автор серії плакатів «Українська весна». Популяризація української історії – це основна мета його роботи, пояснює режисер, починаючи розмову з Радіо Свобода.

«Мій дідусь опікувався евакуацією людей»

–​ Андрію, ви навчалися кіновиробництву у США, однак замість того, щоб починати працювати, наприклад, для Голлівуду, ви вирішили повернутися додому.

Через кілька років після Помаранчевої революції, здавалося: ось-ось і все почнеться. Життя завирує, культура почне розвиватися

– Коли я повертався, я ще був таким собі максималістом. Мені тоді, через кілька років після Помаранчевої революції, здавалося: ось-ось і все почнеться. Життя завирує, культура почне розвиватися. Тривали розмови про перші українські фільми... Ну і мені тоді здавалося: якщо і починати свій шлях, то в Україні. Тоді, через нестачу життєвого досвіду, я не розумів, що кіноіндустрія – це не одна людина. Це ціла система, яка працює. Якби я опинився у тій ситуації зараз, вже й не знаю, чи було б моє рішення таким самим. Однак я не шкодую про це! Тому що за ці роки, відколи я повернувся, я став вибудовувати свою команду та свої проєкти.

–​ Коли ви вперше зацікавилися темою Чорнобиля? Можливо, маєте якісь родинні історії, пов'язані з тією трагедією?

– Взагалі моя родина дуже пов'язана з тією історією: її частина походить із Чорнобильського регіону. Мій дідусь, Приймаченко Микола Іванович – був секретарем парткому містечка Поліське в той час, коли сталася аварія. Він опікувався евакуацією людей, які з Прип'яті спершу прибували до Поліського. Він допомагав розподіляти їх по нових місцях. Коли я ріс, то чув відгомін розмов між дорослими про Чорнобиль та про евакуацію. Я добре пам'ятаю з дитинства, що дідусь, коли приходив з роботи, і далі займався долями відселених людей. Сидів над паперами та все це розгрібав...

Подивитеся якийсь фільм чи натрапите на книгу, яка вас зачепить, і потім хочеться розповідати про це всім навколо...


Я ріс, і потроху почав розпитувати його і дізнаватися дедалі більше. Чесно кажучи, попервах ця тема не була мейнстрімом моєї творчості. Але в 2012 році я натрапив у букіністичному магазині на невеличку книжку. Авторка – Лідія Вірина. Назва – «Тієї вогняної ночі». Вона розповідає про долю перших пожежників, які приїхали гасити реактор, і того, хто ними керував – Володимира Правика, (начальника караулу 2-ї воєнізованої пожежної частини з охорони Чорнобильської АЕС – ред.). Прочитав цю книгу, і вона мене реально вразила. Тоді вперше усвідомив, якими були масштаби катастрофи, з чим тоді зіштовхнулися люди, і почав далі й далі копати... Ви мабуть знаєте це відчуття: подивитеся якийсь фільм чи натрапите на книгу, яка вас зачепить, і потім хочеться розповідати про це всім навколо... І ми з моїм товаришем створили відеотрейлер до книги «Тієї вогняної ночі» ще у 2012 році.

Я робив це не з метою заробітку, а задля поширення інформації з цих книг. Зараз, коли я вводжу назви тих книжок до пошуку, то бачу, що вони з'явилися навіть у шкільних програмах


Відтоді я почав збирати книги на цю тему, шукати документи. Зараз, звісно, цих документів у мережі є в рази більше. Зокрема і завдяки людям, які опрацьовують та оприлюднюють архіви, завдяки роботі журналістів, які цікавляться цією темою. Повертаючись до 2012 року: тоді всі ці книги та документи треба було збирати та вишуковувати по крихтах. Частину з них я навіть оцифровував. І для того, щоб викласти оцифровані видання до мережі, я намагався отримати авторський дозвіл. Але часто було неможливо вийти на авторів, із різних причин, а у видавництв уже не було на них прав, через те, що в них за роки змінилася форма власності... Тому, викладаючи в мережу, я щоразу вказував: якщо до мене звернеться суб'єкт авторських прав, я готовий зважити на його вимоги, аж до того, щоб видалити оцифровані тексти. Я робив це не з метою заробітку, а задля поширення інформації з цих книг. Зараз, коли я вводжу назви тих книжок до пошуку, то бачу, що вони з'явилися навіть у шкільних програмах. Кілька років тому освітяни про них майже не знали. Де їх нині беруть учителі? Найімовірніше, з інтернету!

– Тобто, оцифровані вами тексти зараз вивчають у школах?

– Саме так. Я тим часом продовжував збирати книги та документи, тому що у певний момент зрозумів: я хочу знімати фільм за темою Чорнобиля.

– Тут ми підходимо ближче до вашого Youtube-проєкту Chornobyl Files: як виникла ця ідея?

У 2013 році я натрапив на аудіозапис розмови диспетчерів пожежної служби, які отримали повідомлення, що на атомній електростанції пожежа

– У 2013 році я натрапив на аудіозапис розмови диспетчерів пожежної служби, які отримали повідомлення, що на атомній електростанції пожежа. І вони викликали на її гасіння всі навколишні частини. І мені непереборно захотілося поділитися цим записом – він мене просто вразив. Я став думати: як його візуалізувати у формі відео?

Базова ідея – зняти якусь постановку: підбігає диспетчерка до телефону, викликає пожежників, вони говорять. Емоції, паніка... Ну, відповідних ресурсів у мене тоді не було. Це ж постановка, костюми, локації... Можна було би зробити слайдшоу зі світлин пожежників, яких викликали. Але тоді я подумав: було би значно цікавіше, якби слова цієї розмови просто показати на екрані. Але в такій формі, у такому дизайні, ніби у 1986 році у тих диспетчерських служб справді був тогочасний комп'ютер. Який би наживо розшифровував слова. Я собі уявив: яким би був дизайн літер, як би вони на екрані з'являлися? Яким би був шрифт? Мені ця ідея здалася хорошою, я її втілив. І результат виявився досить вдалим. Пізніше таку візуалізацію робили інші, дещо переосмислено. Але мені здається, мій варіант був кращим: бо саме його телеканал HBO скопіювало у свій серіал «Чорнобиль».

– Тобто, в ньому є відео вашого авторства?

Коли HBO скопіювало моє відео, воно використало його з моєю помилкою. 

– Щоправда, вони скопіювали його без мого дозволу. Я звертався до них, щоб мене вказали в титрах. Але вони, на жаль, відмовляються це робити. Вони фактично взяли моє відео на Youtube та скопіювали як є. Ще деталь: коли я розшифровував аудіозапис, я припустився однієї помилки. Я написав: «Поднимай наш состав!». Бо я не володію пожежною термінологією. Але пізніше дізнався, що малося на увазі : «Поднимай нач. состав!».

– Отже, ви маєте маркери того, що для фільму взяли саме вашу версію. Чи будете з ними судитися?

– Я зараз працюю над цим з юридичною компанією. Хочу вирішити це в досудовому порядку. В мене вже є досвід, коли інша кінокомпанія, Netflix, використала це саме відео у своєму фільмі. Я їм написав. І вони без проблем вказали моє ім'я в титрах. Я не розумію, чому проблема виникла тепер.

– Інша сторона медалі: ви так само використовуєте архівні дані та записи у проєкті Chornobyl Files. Чи не виникає проблем із пошуком достовірної інформації, а з іншого боку, з авторським правом на неї?

Я використовую матеріали, які оприлюднює СБУ, які оприлюднюються з українських архівів чи архівів якихось іноземних служб


– Я використовую матеріали, які оприлюднює СБУ, які оприлюднюються з українських архівів чи архівів якихось іноземних служб. Одне відео, яке я робив – це звіт шведського інституту радіаційного захисту. Він опублікований в інтернеті. Як виглядає, на нього поширюються права Creative commons (тип міжнародної ліцензії, який дозволяє вільно використовувати продукт, із невеликими застереженнями). Інститут сам виклав його у вільному доступі, ще й без вказівки авторства. Ідеться про рівень радіоактивного забруднення у Швеції у квітні 1986 року.

Одна з місій мого проєкту – вивести Чорнобиль інший рівень, показати, що це була не лише українська чи радянська проблема, а що вона світового масштабу


Одна з місій мого проєкту – вивести Чорнобиль інший рівень, показати, що це була не лише українська чи радянська проблема, а що вона світового масштабу. Тому я шукаю документи і в закордонних архівах. Так я дізнався, що у Швеції у дні після аварії робили оголошення по радіо: «Виявлено високе радіаційне забруднення. Будь ласка, залишайтеся вдома, намагайтеся без потреби не виходити на вулицю». Я подумав, що було би цікаво ще й цей матеріал використати. Написав на те радіо. За тиждень мені відповіли: так, ми маємо цей запис, і ціна його використання у вашому проєкті – 300 євро. Тобто, матеріали, які захищені авторським правом, відповідно, і коштують грошей.

– Ви купуєте такі аудіо для свого проєкту?

– Ні, поки що я не готовий.

«Мій принцип – у кожному відео має бути документальна основа»

– Давайте поговоримо про голоси, які лунають у ваших відео. Деякі з них як-от голоси диспетчерської служби та пожежників – це оригінальні записи 1986 року. А як щодо інших?

Мій принцип незмінний: у кожному відео має бути документальна основа. Тобто я не вигадую фактів, вони всі справжні

– Наприклад, відео, що візуалізує (письмовий) наказ КДБ про засекречування аварії. Там лунає голос моєї дружини, яку я попросив зіграти так, ніби вона працівниця КДБ, диспетчерка, яка нібито передає наказ телефоном під стенограму. Для цього я використав пристрій, який знімає звук розмови з дротової телефонної лінії. Ми знайшли відповідний телефонний апарат. І так записали цей голос. Але мій принцип незмінний: у кожному відео має бути документальна основа. Тобто я не вигадую фактів, вони всі справжні. А візуалізація цих фактів – мій художній домисел. Поширювати історичні факти – це і є мета мого проєкту.

– В Україні існує Національний музей «Чорнобиль» та інші, локальні. Вони мають величезні архіви оригіналів та копій документів. Чи ви з ними співпрацювали?

– Я виходжу з ними на зв'язок. Мені відповіли, що доки триває карантин, доступу до їхніх архівів немає. Тим часом я вже надіслав до профільних музеїв запити та свої питання.Я відкритий до співпраці з усіма можливими українськими музеями та іншими інституціями, які займаються темою Чорнобиля.

– Після серіалу HBO «Чорнобиль» тема цієї катастрофи стала наново популярною у світі через 34 роки після вибуху реактора. І музейники, і чорнобильські туроператори зізнаються: в людей тепер виникають хибні уявлення про те, що насправді відбувалося, і як саме. Глядачі плутають реальних героїв та вигаданих режисерами. І фактично серіалам зараз вірять більше, ніж реальним фактам, які десь там припадають пилом у музеях. Що з цим робити?

Саме для того я і роблю цей проєкт. Що би тими силами та ресурсами, які маю, бодай якось вплинути ситуацію і розповісти правду

– Саме для того я і роблю цей проєкт. Що би тими силами та ресурсами, які маю, бодай якось вплинути ситуацію і розповісти правду. Так, я теж, як і творці фільмів, використовую художній домисел. Але я вже казав, що я працюю за принципом: в основі художнього домислу лежить факт. У серіалі, звісно, більше вигадок, аж до вигаданих персонажів та перекручення вчинків реальних людей, для того щоб підсилити художній конфлікт.

Вони, звісно, з драматичної точки діяли правильно. Однак забули, що працюють із долями реальних людей, деякі з яких ще живі. Дуже показова ситуація: Людмила Ігнатенко, учасниця подій, відреагувала на те, що в неї навіть не спитали дозволу на використання її імені в серіалі HBO «Чорнобиль». Так само не спитали дозволу на використання імен інших героїв. От якби учасники подій були громадянами США чи інших країн західного світу, то гадаю, творці фільму вже були б засуджені на великі суми грошей. Недарма в американських біографічних фільмах завжди пишуть: всі персонажі вигадані, будь-які збіги випадкові. У випадку України західні кінокомпанії роблять будь-що, і їм за це нічого не буде. Куди піде пані Ігнатенко? Подасть позов до українського суду?! Так він у цих питаннях нічого не вирішує.

«Люди, які їдуть в Chornobyl, а не в Chernobyl – більше розуміють, що це в Україні»

– У 1986 році Радіо Свобода було першим медіа, яке повідомило про катастрофу українцям. Попри залізну завісу. Відтоді ми стежимо за чорнобильською темою. І частина учасників подій, з якими ми спілкувалися, ще живі, але дуже багато вже відійшли. Чи плануєте ви в рамках вашого проєкту записувати учасників подій?

– Я над цим вже працюю. Зокрема, я хочу з'ясувати імена тих диспетчерів, які тієї ночі 26 квітня 1986 року приймали той фатальний виклик. Я підготував запити про це. Сподіваюся, музей «Чорнобиль» якимось чином посприяє мені у цьому.

– Чорнобиль наразі є найвідомішим туристичним напрямком в Україні для іноземних туристів. Ви як автор тематичного проєкту, вже спілкувалися з туроператорами, які працюють у цьому секторі?

Чимало людей на Заході вважають, що Chernobyl – це в Росії. І тут дуже важливо, коли ми говоримо про туризм і бренд Чорнобиля, ми повинні говорити: «Chornobyl not Chernobyl»

– На жаль, поки що ні. Але це правда, що Чорнобиль є найвідомішим брендом України. Про нього у світі знають більше, ніж про Київ. І саме тому нам важливо передовсім проводити акцію не «Kyiv not Kiev», a «Chornobyl not Chernobyl». Різниця не в одній літері! Люди, які їдуть у «Chernobyl», вони досі вірять, що тут – Росія. Я коли пощу свої відео в якісь навколочорнобильські групи, то дивлюся, що пишуть у коментарях. І я здивований тим, що іноземці пишуть: «Ми зараз їдемо в Чорнобиль (точніше – в Chernobyl!). Порадьте, будь ласка, яка валюта там зараз ходить. Кажуть, що в Росії валюта – рубль...». Таких прикладів багато: чимало людей на Заході вважають, що Chernobyl – це в Росії. І тут дуже важливо, коли ми говоримо про туризм і бренд Чорнобиля, ми повинні говорити: «Chornobyl not Chernobyl». Бо через цю одну літерку змінюється сприйняття всього. Люди, які їдуть в «Chornobyl» – вони трохи більше розуміють, що це в Україні, що Україна – була під окупацією Радянського Союзу. Що тут не всі були «рашен».

– І останнє запитання: на вашу думку, в чому феномен цієї теми? 34 роки і 3 місяці минуло, а ваші відео з оцифрованими розмовами та документами про катастрофу дивляться мільйони.

– По-перше, через те, що за довгий час у масовій культурі склався такий собі чорнобильський жанр: від комп'ютерних ігор і до літератури. На іграх про Чорнобиль виросло ціле покоління. По друге, радіяція сприймається як такий собі міфічний ворог. Навіть вірус легше помітити, хоча б тоді, коли людина заразилася ним і захворіла. А радіації, її ж не видно зовсім. Тому в цій темі є якась напівмістичність. Люди багато чого не розуміють, народжується багато міфів. Міфи притягують, і творять цілий сектор у масовій культурі.

До того ж люди люблять такий жанр як хоррор: і в кіно, і в літературі. А що може бути страшнішим, ніж повністю покинуте місто? Всі ці речі створили таку естетику, яка тримає і не відпускає людей.

У мене розписаний такий собі «редакційний план», які наступні відео я робитиму. І в них я планую візуалізувати не стільки українські документи, скільки дані з західних архівів. Бо там теж є факти, які вражають.

Андрій Приймаченко висловлює у розмові з Радіо Свобода власні думки, які можуть не збігатися з думкою редакції. Зі свого боку, Радіо Свобода охоче опублікує точки зору згаданих у інтерв'ю осіб та організацій.

Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року спричинила більший викид радіоактивного забруднення, ніж ядерне бомбардування японської Хіросіми. Радянська влада не змогла приховати її через масштаби викидів радіації, які виявили у кількох західних державах. На думку істориків, ця аварія виявила недоліки тоталітарної комуністичної системи і підштовхнула антирадянські незалежницькі рухи, зокрема в Україні та Литві, а відтак стала однією з причин розпаду СРСР.

За 2019 рік Чорнобильську зону відчуження та покинуте місто Прип’ять відвідало понад 123 тисячі туристів, свідчить офіційна статистика. «Асоціація Чорнобильських туроператорів» спільно з адміністрацією зони відчуження готує пакет документів для надання місту Прип’ять статусу музею просто неба, пам’ятки українського значення та спадщини ЮНЕСКО.

XS
SM
MD
LG