Доступність посилання

ТОП новини

«Українці Росії загнані в глухий кут» – Ключковська


Жінку з українським прапором затримали у Москві. 1 травня  2014 року

Українці в Росії залишилися сам на сам з Кремлем, який піддає їх системним репресіям, залякує, виганяє із храмів, закриває українські організації, намагається створити підконтрольні собі та інфільтрувати в них своїх агентів. Однак захистити їх нікому – місцеві суди слухняно виконують волю Кремля, міжнародні урядові організації не помічають системних знущань, а Україна також не має конкретного плану, як допомогти краянам. Про це Радіо Свобода розповіли активісти в Росії, представники західної діаспори та українських інституцій, що займаються зв’язками з українцями за кордоном. Що кажуть міжнародні організації та українська влада?

Коли у 2010 році український Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) ініціював проєкт освітньої співпраці між місцевими школами та дев’ятьма російськими школами, директори, вчителі та учні у Львові радо відгукнулися на ідею разом вивчати історію й культуру українців зі школярами з татарстанського Нижньокамська чи столиці Башкортостану Уфи.

Влада не могла допустити того, що знання про Україну буде поширюватися в Росії від самих українців
Ірина Ключковська

Учні обмінялися електронними адресами, щоб безпосередньо спілкуватися з ровесниками. Учителі зібрали бібліотечку української літератури, щоб надіслати колегам з Росії, ділилися своїми методиками, сценаріями свят, розробками уроків.

Але проєкт під назвою «Українська школа у Львові українській школі у Росії» швидко провалився.

Ірина Ключковська, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК)
Ірина Ключковська, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК)

«Ми почали аналізувати, чому цей проєкт провалився, і зрозуміли, що влада не могла допустити того, що знання про Україну буде поширюватися в Росії від самих українців. Вони вже тоді розуміли, що знання – це зброя, тому освітні проєкти для них були загрозою. Співати-танцювати вони місцевим українцям ще дозволяли, але навчання було заборонене. Проєкт провалився з дуже простої причини – учителі та батьки злякалися. Вони боялися, що це може негативно позначитися на їхніх кар’єрах, що це може зачепити їхніх дітей, і цей страх з того часу тільки поглибився», – розповідає у розмові з Радіо Свобода директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська.

Українські підручники з історії чи сценарії українських свят ніяк не вписувалися у політику, яку вже впроваджували у Москві, але яку довго не помічали у Києві, кажуть фахівці. Бо перед тим, як почати війну проти України на її території, додають вони, кремлівський режим почав воювати з тими українцями, яких мав під контролем – придушив, розколов чи підмінив на лояльні собі незалежні українські організації в самій Росії.

«Коротка відлига і нові переслідування»

Після розвалу Радянського Союзу в короткий період демократизації на початку 1990-х років десятки тисяч українців згадали про своє коріння, і у Росії постали сотні українських організацій, що охопили всю країну від Бєлгорода до Владивостока. Довідник громадських організацій Росії, виданий МІОК, включав перелік українських організацій на понад 50 сторінках.

Найбільше українців було в Тюменській області, Москві, Краснодарському краї, Московській області та Приморському краї, на які припадало більше від половини російських українців, решта була розсіяна по всій країні. Тоді, за даними перепису населення 1989 року, в Росії проживало майже 4,4 мільйона українців. Це була найбільша українська діаспора у світі.

Але на 2010 рік їх залишилося менше від двох мільйонів – 1,9. Демографи кажуть, що частина повернулась додому, але значна кількість просто перестала бути українцями. Дехто вважав безпечнішим для себе забути своє коріння і рідний край.

Період розквіту українства в Росії не сягнув далі, ніж відкриття українських хорів чи клубів, так і не з'явилися українські школи, українці не отримали можливість легально молитися в церквах київської традиції – православній (УПЦ КП) чи католицькій (УГКЦ). Але і ця несмілива відлига тривала недовго.

Поки українські освітяни мріяли про спільні програми з російськими школами, Міністерство юстиції Росії вже з 2009 року працювало над тим, щоб закрити Об’єднання українців Росії (ОУР), найстаршу організацію української національної меншини, створену після проголошення незалежності України, в 1992 році.

ОУР, яке було центральною координаційною українською організацією та членом Світового конгресу українців, закрили у 2012 році. Перед тим, у 2006-му, закрили Бібліотеку української літератури в Москві, у 2008 році – Український освітній центр, у 2010-му Федеральну національно-культурну автономію українців Росії. Менші організації по цілій країні закривалися владою, не викликаючи широкого розголосу.

Це була ціла серія убивств лідерів українського громадського руху
Ірина Ключковська

Наступ на громадські організації відбувся після того, як на початку 2000-х Росією прокотилася серія вбивств українських активістів, які місцеві українці пов’язують з їхньою культурною і політичною діяльністю.

«Це була ціла серія убивств лідерів українського громадського руху. У 2002 році в Іванівській області відбулося вбивство бізнесмена, мецената і члена Українського культурного товариства «Мрія» Володимира Побуринного, у квітні 2004 року у Владивостоці було вбивство керівника українського хору «Горлиця» Анатолія Криля, лікаря за фахом, у грудні 2006 року в Тулі було вбито голову Тульської регіональної організації «Батьківська стріха» Володимира Сенишина. Крім того, були напади, побиття, але адекватної реакції ані від влади, ані від громадянського суспільства, ні України, ні Росії, на них не було», – говорить Ірина Ключковська.

Ніхто не підтвердить, що вони були вбиті за проукраїнську позицію
Сергій Винник

Російський юрист Сергій Винник каже, що ці справи не були належним чином розслідувані, і, «звичайно, ніхто не підтвердить, що вони були вбиті за проукраїнську позицію».

«Влада буде стверджувати, що це через бізнес чи взагалі якась випадковість, а розслідувати як вбивство з етнічних чи з політичних мотивів не буде. Я вам можу свій приклад навести – мене переслідували нібито за бізнесову діяльність, а насправді – за те, що я в судах представляю інтереси Світового конгресу українців, організації, яку в Росії визнали «небажаною» і за зв’язок з якою загрожує кримінальне покарання», – каже у розмові з Радіо Свобода Сергій Винник, який був регіональним віцепрезидентом СКУ в Російській Федерації та Центральній і Західній Азії та очолював «Сірий клин» з 2001-го до 2018 року.

Як каже Винник, кримінальна справа проти нього тривала півтора року і почалася 16 жовтня 2019 року, тобто наступного дня після того, як він подав адміністративний позов від імені СКУ про скасування рішення Тверського районного суду Москви про відмову СКУ в позові щодо його визнання «небажаною організацією в РФ». Йшлося про липневе рішення Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції РФ внести Світовий конґрес українців до списку «небажаних організацій у РФ».

У будинку та офісі Винника були проведені обшуки, а у січні 2020 року поліція затримала його в аеропорту Омська, не дозволивши йому вилетіти до Москви для захисту інтересів СКУ. З липня до грудня 2020 року кримінальну справу проти нього припиняли сім разів через відсутність «складу злочину», а потім знову порушували.

«Врешті мені вдалося відстояти себе, але я – юрист, я маю фахові знання і досвід, які допомогли мені, а що робити звичайним людям, які цих знань і можливостей не мають?» – риторично запитує Сергій Винник.

Але, відстоявши себе, він не зміг відстояти і свою організацію, тож у серпні 2020 року Омська обласна громадська організація «Сірий клин» була ліквідована російським судом за звинуваченням в адміністративних порушеннях.

«Бути українцем у Росії небезпечно» – Ґрод

Репресивна машина російської влади намагається залякати українську громаду, розпорошити її та ізолювати від світового українства й демократичного світу
Павло Ґрод

«Спроба знищення «Сірого клину» стала ще одним проявом утисків українських громадських організацій та їхніх представників, – заявив тоді президент СКУ Павло Ґрод. – Світовий конґрес українців послідовно виступає на захист української громади в Росії, привертаючи увагу світового співтовариства до кричущих порушень людських прав. СКУ засуджує репресивні дії російської влади щодо ліквідації «Сірого клину» та закликає міжнародних партнерів посилити тиск на Росію задля дотримання нею загальновизнаних демократичних норм і норм міжнародного права».

Павло Ґрод назвав події в Росії «політичними переслідуваннями». «Бути українцем у сучасній Росії небезпечно», – сказав Ґрод і додав, що «репресивна машина російської влади намагається залякати українську громаду, розпорошити її та ізолювати від світового українства й демократичного світу». Він запевнив, що «світове українство не може стояти осторонь, і ми продовжимо відстоювати нашу громаду, нашу національну ідентичність».

Саме за це СКУ і був визнаний в Росії «небажаною організацією». Російська влада звинуватила його у просуванні антиросійських політичних ініціатив із повернення Криму до України та посилення санкцій проти Російської Федерації.

Також у Москві були невдоволені тим, що на усіх доступних міжнародних майданчиках – зокрема, на заходах Парламентської асамблеї Ради Європи, Світового економічного форуму в Давосі, Європейської комісії та Організації Об'єднаних Націй – СКУ порушує питання про російську агресію, окупацію Криму, порушення прав людини на окупованих територіях, заявляє про неприпустимість «Північного потоку-2» та підтримує вступ України до НАТО.

Нещодавно Світовий конгрес українців повідомив про припинення членства своїх локальних організацій через впровадження кримінальної відповідальності для російських громадян за зв’язки з так званими «небажаними» організаціями. Рішення, за словами СКУ, було продиктовано бажанням «захистити українську національну меншину у Росії від репресій».

Апеляції СКУ в російських судах ще тривають, але Сергій Винник не сподівається на їхній успіх. У розмові з Радіо Свобода він сказав, що очікує остаточного рішення російських судів у вересні, після чого він планує звернутися зі справою СКУ до Європейського суду з прав людини.

«Підняти справу українців Росії на міжнародний рівень»

Я прошу Верховного комісара ООН з прав людини розглянути становище українців у Росії та підготувати звіт, який потім можуть розглянути країни ООН на Генеральній асамблеї та на засіданні Ради безпеки
Аскольд Лозинський

Щоб надати справі українців ширшого міжнародного розголосу, колишній президент СКУ Аскольд Лозинський на початку серпня написав листа до Верховного комісара ООН з прав людини Мішель Бачелет.

«Можливості громадських організацій, навіть таких великих міжнародних організацій, що об’єднують понад 60 країн, є дуже обмеженими. Тому я прошу Верховного комісара ООН з прав людини розглянути становище українців у Росії та підготувати звіт, який потім можуть розглянути країни ООН на Генеральній асамблеї та на засіданні Ради безпеки», – говорить в інтерв’ю Радіо Свобода Аскольд Лозинський, який, після того, як він пішов з посади президента СКУ, представляв організацію у відносинах з ООН.

Колишній президент СКУ Аскольд Лозинський
Колишній президент СКУ Аскольд Лозинський

Як каже Лозинський, цю справу потрібно вести на державному рівні, перш за все, самій Україні, але також Київ у цьому міг би розраховувати на підтримку інших країн – США, інших союзників України.

«Звичайно, якщо справа дійде до Ради безпеки, то Росія поставить вето, але навіть у цьому випадку справа матиме широкий міжнародний розголос. Долю українців у Росії, порушення прав інших національних меншин, Москві вже буде важче приховати. Сама по собі публічність вже створює певний захист», – говорить Аскольд Лозинський, згадуючи про практику захисту радянських дисидентів часів Холодної війни, коли згадки в західній пресі чи з уст провідних політиків допомогли зберегти багатьом життя чи повернути свободу.

Радіо Свобода звернулося з запитом до офісу Верховного комісара ООН з прав людини з проханням прокоментувати отримання цього листа та подальші дії щодо нього, але відповіді ще не отримало.

На думку багатьох оглядачів, на тлі постійних закидів Росії про нібито утиски росіян в Україні пасивність Києва у питанні захисту українців Росії виглядає дивною, особливо з огляду на наявність численних фактів реальних переслідувань етнічних українців у сусідній країні, яка веде проти українців неоголошену війну.

Коли в Росії почалися утиски українців та українських організацій, то я переконана, що це був тест – подивитися, як Україна на це реагуватиме
Ірина Ключковська

Ірина Ключковська вважає, що якби Україна відреагувала на утиски українців у Росії раніше, вони не набрали б такого системного характеру. Також це був би сигнал для Києва ще задовго до початку військової агресії про те, що Москва на ділі не так дружньо налаштована до України і українців, як на словах.

«Коли в Росії почалися утиски українців та українських організацій, то я переконана, що це був тест – подивитися, як Україна на це реагуватиме. Але вона не відреагувала, і українці в Росії виявилися загнаними в глухий кут. Їм ніхто не може допомогти, попри те, що кожен українець, який живе за межами України, мав би бути великою цінністю для нашої держави», – говорить Ірина Ключковська.

Вона переконана, що і зараз Україні бракує послідовної політики щодо українців Росії – у владі і суспільстві не можуть визначитися, чи українці в Росії є краянами, яким потрібна увага, захист і підтримка, чи громадянами країни-агресора є потенційними шпигунами.

Виступаючи на онлайн-брифінгу у серпні минулого року і реагуючи на закриття «Сірого клину», і звертаючись до українців, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив, що Україна докладатиме зусиль для забезпечення можливості етнічних українців у Росії зберегти свою ідентичність, попри цілеспрямовану репресивну політику Кремля проти громадських організацій українців у Російській Федерації.

Пізніше в інтерв’ю Радіо Свобода Кулеба сказав, що «Україні взагалі потрібно дуже серйозно переосмислити свою політику щодо закордонних українців, «зокрема, щодо того, як ми можемо допомагати українцям в Росії в тих умовах майже тотального контролю ФСБ, під яким вони перебувають». Він сказав, що це «дуже серйозне» завдання, але визнав, що в України за нинішніх умов «інструментарій дій в Росії дуже обмежений».

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

XS
SM
MD
LG