Доступність посилання

ТОП новини

«Україна вирішує за країну-окупанта її проблеми»: Павло Казарін про постачання води до Криму та інші теми тижня


Чи готовий новий уряд України дати воду анексованому Криму? Чи чекати масових протестів у разі такого рішення? Що буде показувати новий український телеканал для тимчасово окупованих територій? Ці та інші актуальні теми тижня в ефірі Радіо Крим.Реалії обговорюють ведучий Андрій Гевко та оглядач Крим.Реалії, журналіст із Криму Павло Казарін.

‒ Отже, прем'єр-міністр Денис Шмигаль під час ток-шоу «Право на владу» сказав, що його уряд «не перекриє воду для українців у Криму» і що неподання води «спричинить гуманітарну катастрофу». Пізніше він написав у Facebook, що українська влада все ж не подаватиме воду в Крим до деокупації півострова. Павле, чому знову виникла ситуація, коли українському політику доводиться постфактум пояснювати свої слова про воду для Криму?

Коли новопризначений прем'єр починає своє перше ток-шоу з подібної репліки, мені вже вкрай складно шукати якісь виправдання для української влади
Павло Казарін

‒ Коли українська влада упродовж декількох місяців неодноразово говорить про те, що Україна має допомогти Росії, умовно кажучи, утримувати анексований Крим, відновивши постачання води Північно-Кримським каналом, я щоразу готовий списувати це і не пояснювати злим умислом те, що може бути пояснено дурістю. Коли депутат Давид Арахамія говорив про це, а потім виправдовувався, що його слова були вирвані з контексту, я думав: ну добре, може, це дійсно так. Він людина недосвідчена, у політиці ніколи не був, а тут відразу став головою фракції ‒ може, ляпнув, не розібравшись, як його слова звучать зі сторони. Але коли новопризначений прем'єр починає своє перше ток-шоу з подібної репліки, мені вже вкрай складно шукати якісь виправдання для української влади.

‒ Чим це загрожує, по-вашому?

Це історія про те, що Україна вирішує за країну-окупанта її проблеми ‒ це здача позицій
Павло Казарін

‒ Нагадаю: води для санітарно-гігієнічних потреб кримчан більше ніж вистачає. Води не вистачає, щоб зробити з Криму туристичну оздоровницю, де будуть відпочивати кілька мільйонів громадян Росії, і для того, щоб розвивати там промисловість і посилювати військову присутність у Криму. Постачати воду в Крим ‒ значить позбавити Росію головного болю, пов'язаного зі спробами перетворити окупований український півострів на свою оздоровницю. Тому, коли на материку хтось із громадських діячів або держслужбовців починає вести розмови про відновлення постачання води в Крим, йдеться не про гуманітарне співчуття і не про турботу про наших співгромадян. Це історія про те, що Україна вирішує за країну-окупанта її проблеми ‒ це здача позицій. Як офіційний Київ буде адвокатувати перед європейськими партнерами необхідність збереження санкцій щодо Росії за анексію Криму, якщо сам іде на максимальну співпрацю з країною-окупантом?

‒ Тим часом російський глава Криму Сергій Аксенов висловив думку, що «далі розмов справа, як правило, не піде, і ніякої води вони Криму не дадуть» ‒ мається на увазі українська влада. Так чи можемо ми за словами Дениса Шмигаля робити висновок про справжню позицію Києва та особисто Володимира Зеленського? І якщо так, про що це говорить?

‒ Ніякого Дениса Шмигаля та його уряду не існує ‒ в Україні є тільки уряд Зеленського та парламент Зеленського. Всі ці люди не могли б потрапити у владу, якби їх не затягнуло в його кадровий вир. Якщо Шмигаль починає продавлювати подібну позицію, це означає, що ми бачимо позицію шостого президента України. Не намагаймося вдавати, що хвіст пацюка існує окремо від нього. Якщо українська влада на найвищому рівні готова відновити постачання води до Криму, це означає, що у Банкової та Кремля існує простір кулуарних домовленостей, про які ми нічого не знаємо. Що Москва або шантажує Київ, або Київ просто здає їй державні інтереси за гроші або в обмін на щось. Зараз ми знаходимося в підвішеному очікуванні відповіді на запитання: у нас в уряді ідіоти або зрадники? Доброчинні дурні чи просто ті, хто намагається повторити подвиг Віктора Януковича? Це наріжне питання. І одна з відповідей на нього може спричинити політичну кризу невідомих масштабів. Ми, безумовно, побачимо як протестують проти рішення подавати воду в Крим до деокупації ‒ причому протестувальників, готових на акції громадянської непокори не тільки в Києві, а, скажімо, на насосних станціях у Херсонській області, без яких вода на півострів просто не потече.

Опрос: Есть ли у Крыма проблемы с водой? (видео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:15 0:00
Завантажити на комп'ютер

‒ На початку першого березневого тижня в Києві презентували телеканал «Дім», який призначений для мовлення на тимчасово окуповані території Криму та Донбасу. Його заснували на базі закритого телеканалу іномовлення UATV. Виконувачка обов'язків генерального директора Юлія Островська наголосила, що «Дім» буде насамперед показувати розважальний контент і має скласти конкуренцію російським телеканалам на непідконтрольних Україні територіях з метою «деокупації свідомості». Що ви думаєте про цю затію, Павле? І як вам назва?​

Асоціативний зв'язок, мабуть, має працювати так: «Дім» ‒ це те, що ми дивимося на цьому каналі, а на цьому каналі ми дивимося український контент
Павло Казарін

‒ У мене немає претензій до назви «Дом», чи «Дім» українською. Це апеляція до ностальгії кримчан, які пам'ятають, як виглядав півострів та їх побут до 2014 року. Асоціативний зв'язок, мабуть, має працювати так: «Дім» ‒ це те, що ми дивимося на цьому каналі, а на цьому каналі ми дивимося український контент. Ті, хто порівнює це з «Домом-2», напевно, занадто занурені в російський телевізійний контекст. З приводу самої ідеї ми з багатьма колегами розходимося в думках. На пострадянському просторі є така особливість, що телебачення ‒ це розвага для бідних. Люди, які заробляють мало, змушені приходити додому з роботи після виснажливого дня і вмикати телевізор, щоб трохи відпочити. Так що будь-який телеканал з розважальним контентом має набагато вищі рейтинги, ніж телеканал зі спеціалізацією, скажімо, на політиці. В Україні канали першого ешелону ‒ саме ті, які роблять наголос на розважальному контенті. Ми, звичайно, можемо підсунути нашим співгромадянам на окупованій території якесь українське політичне ток-шоу, але воно буде зосереджене на питаннях, які не матимуть прямого стосунку ні до жителів Сімферополя і Севастополя, ні до жителів Донецька та Луганська. Так що тут ставка на розважальний контент далеко не така програшна, як багатьом здається. Адже у жителів окупованих територій вибір невеликий: вони будуть дивитися або російські серіали, талант-шоу та інше, або українські. А в останніх все одно зашифровані якісь українські патерни, смисли, теми, там звучать назви українських міст. У цьому сенсі я зовсім не належу до тих, хто готовий цей канал апріорі сприймати у штики. Мені здається, така ідея має право на існування.

‒ Наскільки поява такого телеканалу, на вашу думку, своєчасна?

‒ З урахуванням того, що інші українські канали, які постачали розважальний контент, почали кодувати супутникові сигнали, поява «Дому» дуже вчасна, оскільки він приходить на їх місце. Хоча я вважаю, що українські канали мають розблокувати себе на супутнику ‒ нехай це буде бити по їх прибутках, але це соціальна відповідальність.

‒ Багато медіа-експертів та громадських діячів, журналістів, критикували українську владу за закриття іномовлення для створення телеканалу «Дім». Як ви на це дивитеся?

Якщо держава прагне до повноцінного іномовлення, вона має бути готова створити не один канал
Павло Казарін

‒ Так, багато хто критикував закриття UATV, але я хочу сказати чесно: для того, щоб у країни було повноцінне іномовлення, воно не може виглядати так, як виглядав канал UATV. Мені здається, це була імітація. Якщо у вас канал мовить 24 години на добу, по кілька годин декількома мовами, то його ніхто не буде дивитися. Ніхто у Великобританії не буде чекати проміжку з першої до третьої, щоб подивитися канал UATV англійською, так само в інших країнах. Коли Russia Today запускалася в усьому світі, вона в кожній країні відкривала окремий канал, і це коштувало сотні мільйонів доларів на рік. А коли ми на коліні збираємо з палиць телеканал для всіх ‒ він ні для кого. Я не хочу знецінювати те, що робили мої колеги ‒ вони робили максимум з можливого. Я просто хочу сказати, якщо держава прагне до повноцінного іномовлення, вона має бути готова створити не один канал. Це гігантські штати професіоналів, зокрема в країнах мовлення, це сотні мільйонів дотацій. Так що я не готовий погодитися з фразою, що влада «вбила іномовлення» заради телеканалу для окупованих територій. Тут держава просто не змогла правильно підійти до вирішення цього завдання.

‒ Так чи інакше, починаючи з цієї весни, Україна буде розповідати про себе зокрема і в Криму. Але які міфи залишилися в самій Україні про кримчан, про все те, що сталося в 2014 році? Що пішло, а що залишилося або з'явилося?

Після травми 2014 року Україна значною мірою відкрила для себе кримських татар
Павло Казарін

‒ Думаю, перш за все сильно зійшов нанівець або ослаб ворожий міф про кримських татар. Раніше півострів був присутній у свідомості українців як два тижні пляжного відпочинку, чебуреки, незрозуміла східна кухня, дорожнеча, невибагливий радянський сервіс у більшості пансіонатів, а там ще гори, море, клімат, краса тощо. Після травми 2014 року Україна значною мірою відкрила для себе кримських татар. Мені здається, у більшій частині українських громадян сьогодні зникли всі ті страхи та занепокоєння, якими їх годували раніше. Виявилося, що в українців і кримських татар є дуже багато спільного, починаючи від спільних ворогів і закінчуючи спільними друзями та цілями. Також значною мірою Крим виявився вписаний у ментальну карту України. Тобто його не було, і він раптово на ній з'явився після анексії ‒ у вигляді рани, яка кровоточить, фантомного болю за втраченим. У цьому сенсі Крим виявився вмонтованим в українську самосвідомість, але процес розвінчання міфів, створення правильної картинки реальності все ще триває. Я думаю, що він займе якийсь час.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG