Доступність посилання

ТОП новини

Уроки «русского міра»: від Переяслава до Будапешта


Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві, ілюстративне фото

Спеціально для Крим.Реалії​

Днями в Сімферополі урочисто відзначили 367-у річницю Переяславської ради. У заході взяли участь спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов, «глава ДНР» Денис Пушилін, а також депутат Держдуми Росії з Криму Андрій Козенко. Вони поклали квіти до пам'ятника Богдану Хмельницькому в Сімферополі, на якому в камені відтворена нібито грамота гетьмана зі словами «Навіки з Росією», чого він ніколи не говорив і не писав. Ця подія знаменна ще і тому, що у 1954 році Росія передала Крим Україні саме на честь 300-річчя Переяславської угоди. Виходить, в Росії та у Криму влада почала святкувати день передачі півострова Україні?

Далі потрібні пояснення, оскільки й російський глава Криму Сергій Аксенов, і спікер парламенту Володимир Константинов, почасти через проросійську позицію, почасти через упередженість, а головним чином ‒ через незнання історії, наговорили такого, з чим не змогли б погодитися не тільки українські, але й російські історики.

Наприклад, Володимир Константинов сказав, що «сьогодні, у день чергової річниці Переяславської ради, згадується, що для возз'єднання російських земель (Малої та Великої Русі) тоді, 367 років тому, було не так багато передумов. Сподвижники Хмельницького, та й сам він, зовсім не були беззаперечними прихильниками Москви. Вони не поривали зв'язків з Польщею, укладали союзи з Кримським ханством, шукали захисту Османської імперії...»

У Сімферополі відзначили річницю Переяславської ради, 18 січня 2021 року
У Сімферополі відзначили річницю Переяславської ради, 18 січня 2021 року

По-перше, щодо Переяславських угод 1654 року історики не вживають термін «возз'єднання», оскільки до цього історичного акту ніяких союзів між Руссю, а конкретніше ‒ Гетьманщиною, яку тоді ніхто не називав ні Малою, ні Київською Руссю, та Московським царством (так тоді називалася держава царя Олексія Михайловича) не оформлювалося. Польща вела війну з козацькою державою Богдана Хмельницького, тому ні про яке «непереривання зв'язків з Польщею», «укладання союзів з Кримським ханством», а також «шукання захисту Османської імперії» не могло бути й мови.

Сама суть звернення Богдана Хмельницького до Москви полягала саме в тому, щоб встановити союзницькі відносини з царем і разом протистояти Польщі та Османській імперії. І в так званих Березневих статтях Богдана Хмельницького, які були укладені в січні 1654 року, не було й мови про з'єднання територій Русі (Гетьманщини) та Московії. Йшлося, по суті, про рівний військовий союз та деякі його особливості. Сенс угоди зовсім не полягав у тому, що Московія ставала сюзереном, а Гетьманщина ‒ васалом, як це стала пізніше трактувати Росія. Навпаки, козацька держава йшла на союз, залишаючи за собою значні, як тоді говорили, «вольності» ‒ тобто свободу, аж до самостійної зовнішньої політики, самостійних релігійних організацій, майнових відносин та багато іншого. Ніхто з грамотних істориків навіть у Росії сьогодні не трактує первинні Переяславські угоди як з'єднання Великої та Малої Русі в одну державу.

На вище зазначеному заході Володимир Константинов також сказав: «Мало того, ці геополітичні гойдалки не припинилися і після Переяславської ради, підживлюючи громадянську війну, яка не припинялася декілька десятиліть на території сучасної України. Але і в Москві ще не забули звірства запорожців часів Смутного часу, їх участь у війнах проти Росії...»

По-перше, вся історія людства ‒ це геополітичні гойдалки: розриваються одні договори йугоди, замість них постають нові. Тому політичний процес 17 століття не має жодної особливості.

Розглянемо пасаж Константинова про те, що «і в Москві ще не забули звірства запорожців часів Смутного часу, їх участь у війнах проти Росії». Він вражає історичною новизною. Звіримося з джерелами.

Смутні часи, або Смута ‒ це період в історії Московії з 1598 до 1613 року. Він був викликаний низкою причин. Серед них:

  • припинення династії Московських Рюриковичів;
  • боротьба між боярами та царською владою;
  • важке економічне становище держави;
  • завойовницькі походи Івана Грозного та Лівонська війна.

Ситуацію катастрофічно погіршив голод 1601-1603 років, який розорив тисячі великих і дрібних господарств, а також глибокі соціальні проблеми у країні. Опричина підірвала повагу до влади й закону. Лжедмитрій I. Повстання Івана Болотникова. Лжедмитрій II. Російсько-польська війна (1609-1618). Семибоярщина. Перше й Друге ополчення. Відозва Мініна. Союз з Пожарським. Вигнання поляків з Кремля. Земський собор 1613 року. Обрання на царство першого Романова, Михайла, що і вважається кінцем смути. Історія не зберегла жодних «звірств запорожців часів Смути», вони не згадуються навіть як учасники подій. Навіщо вигадувати?

История не сохранила никаких «зверств запорожцев времен Смутного времени». Зачем выдумывать?

Неправда і в тому, що в Москві «не поспішали брати під свою егіду Малу Русь». У 1654-1667 роках тривала Російсько-польська війна, і союз з Гетьманщиною був дуже вигідний Олексію Михайловичу. Війна почалася у 1654 році після рішення Земського собору 1653 року про прийняття в російське підданство Війська Запорозького. І вона відразу стала виграшною для Москви, оскільки царські та запорозькі війська відразу ж просунулися далеко на захід. Але вторгнення Швеції в Річ Посполиту та шведсько-литовська унія привели до укладання Росією тимчасового Віленського перемир'я з Річчю Посполитою та початку російсько-шведської війни 1656-1658 років. Це фактично було порушенням Московією Переяславських угод.

Після смерті Богдана Хмельницького Гетьманщина розкололася. Війна закінчилася у 1667 році підписанням Андрусівського перемир'я, яке юридично закріпило сформований під час Руїни розкол Гетьманщини вздовж Дніпра. Поряд з нинішньою Лівобережною Україною та Києвом, за Росією офіційно закріплювалися Смоленщина та низка інших земель.

Лидеры группировок «ДНР» и «ЛНР» возложили цветы к памятнику Хмельницкого в Крыму (видео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:33 0:00
Завантажити на комп'ютер

Далі Володимир Константинов сказав: «Те, що в наступні три сторіччя ця територія, перебуваючи у складі Російської держави, перетворилася з Дикого поля на квітучий край ‒ багато в чому заслуга пересічного козацтва, простого народу, інстинкт якого визначив рішення Переяславської ради. Він же не дозволив ні Хмельницькому, ні його наступникам це рішення дезавуювати...»

По-перше, ця територія не була у складі Московської держави. Тим більше ‒ Російської держави, якої ще не існувало. Територія Русі-України ніколи не була Диким полем. Навпаки: після Переяславських угод московські люди стали активно переселятися в Гетьманщину, бо знаходили тут прийнятніші економічні, політичні та кліматичні умови. Диким полем називали землі нинішнього півдня України, де постійно йшли війни та взаємні набіги московських армій, козаків, кримських татар і турків.

Але і про «квітучий край» теж складно говорити, оскільки війни не припинялися. А через пів століття Україною прокотилася російсько-шведська війна, і російські війська, які мстилися українцям за нібито зраду Мазепи, спалили його столицю ‒ Батурин, в якому вбили навіть усіх жінок і дітей. Цей період увійшов в історію не як «квітучий рай», а як Руїна. І це для Петра Мазепа був зрадником, а для козаків він був патріотом, який намагався звільнити свій народ з-під несправедливої васальної залежності від Москви. Ну що ж, не вийшло тоді. А про звірства Петра I та Меньшикова в Батурині охочі можуть почитати, наприклад, в історичній трилогії «Мазепа» Богдана Лепкого, а також в усіх підручниках про той час.

Характерно, що Березневі статті через деякий час були втрачені в Москві, й оригінал їх не дійшов до нас. А в Гетьманщині вони не збереглися через смерть Богдана Хмельницького. Тому Москва фактично відмовилася від них. Замість колишнього договору з'явилися Переяславські статті. Вони були укладені в Переяславі 17 жовтня 1659 року, між гетьманом Війська Запорозького Юрієм Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі з князем Олексієм Трубецьким. І там уже Гетьманщина отримувала значно урізані права. Згідно з угодою, російські гарнізони розквартировуються, крім Києва, ще в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані, а козакам не дозволяли воювати без згоди царя. Військо Запорозьке зобов'язувалося посилати сили на вимогу царя туди, куди він вважатиме за потрібне. Заборонялися зміщення гетьмана та будь-які дипломатичні зносини з іншими державами. Київська митрополія підпорядковувалася Московському патріарху та новообраному митрополиту, заборонялося приймати посвяту від Константинопольського патріарха. Восени 1660 року, після поразки в битві під Слободищем через те, що московські війська не надали йому достатньої допомоги, Юрій Хмельницький змушений був укласти новий договір з Річчю Посполитою ‒ Слободищенський трактат ‒ і розірвати відносини з Москвою.

Російський глава Криму Сергій Аксенов також висловився переважно старими гаслами: «Ця подія ясно показала, що воля народу історичної Русі до єдності, заснована на спільності долі, віри, мови, етичних і моральних цінностей, сильніша за будь-яку військову силу, будь-які політичні інтриги, сильніша за хитрість та підступність зрадників». Звідки висновок про «спільність долі, віри, мови, етичних і моральних цінностей», якщо у козаків Гетьманщини та у чиновників Московії все це ‒ і доля, і віра, і мова, і моральні цінності ‒ були зовсім іншими. Розраховано на незнайок?

Володимир Константинов під час святкування також сказав, що «Україна не зможе відбутися як держава без Росії». «Сьогодні будь-якій людині, яка маломальськи розуміється на політиці, ясно, що Україна як держава не відбудеться ніколи, і це буде просто мука для усього народу, буде болото, з якого не буде видно виходу, поки не буде сформоване взаємовідношення з Російською Федерацією як базовою країною «русского міра». Ось це урок Переяславської ради», ‒ сказав він.

Пам'ятник Богдану Хмельницькому у Сімферополі під час святкування річниці Переяславської ради, 18 січня 2021 року
Пам'ятник Богдану Хмельницькому у Сімферополі під час святкування річниці Переяславської ради, 18 січня 2021 року
История давно показала, что договоры России не стоят бумаги, на которой написаны

По-перше, це зовсім не урок Переяславської ради, оскільки ні з тексту Березневих статей Богдана Хмельницького, ні з тексту Переяславських статей Юрія Хмельницького нічого такого не випливає. Навпаки: під час Переяславської ради уклали союз дві різних, самостійних, визнаних у світі держави, які до і після цього існували довгий час самостійно та самодостатньо. І ніщо не свідчить про те, що вони не могли обійтися одна без одної. У світі існує і процвітає безліч значно менших, ніж Україна, держав, і зі значно меншими ресурсами. Різниця між ними та Україною в тому, що їх ніхто не тягне в «русскій мір», ніхто не вдирається на їх землі з війною, ніхто не відриває у них шматки території, не веде проти них ні гібридну, ні гарячу війну.

Що стосується справжніх уроків Переяславської ради... Якщо їх не спотворювати, ставитися до них з дотриманням принципу правдивості та історизму, то вони полягають у тому, що будь-який союз держав приносить гідні плоди і може зміцнюватися тільки тоді, коли в ньому дотримуються принципи рівноправності й партнерства, взаємної вигоди та взаємної поваги. Втім, про що це ми, адже історія давно показала, що договори Росії не варті паперу, на якому написані. Це в рівній мірі вірно і для Переяславського договору, і для союзного договору 1922 року, і для договорів Росії з Україною 90-х років минулого століття, і для Будапештського меморандуму.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG