США проти «Північного потоку-2». Чи відкриють санкції вікно можливостей для України?

Сполучені Штати посилюватимуть санкції проти російських газогонів «Північний потік-2» і «Турецький потік», про це йдеться у проєкті оборонного бюджету США, який 8 грудня підтримала нижня палата Конгресу. Обидва російські проєкти є вкрай невигідними для України, тож готовність Вашингтона протидіяти їм відкриває вікно можливостей для Києва, визнають експерти. Але вони пропонують Україні враховувати не лише спільні інтереси зі США, а й те, що певні сили в Європі, разом із Кремлем зацікавлені в добудові російської газової «труби».

Сполучені Штати Америки ухвалюють свій оборонний бюджет на наступний рік. В ньому враховані й інтереси України.

Палата представників США (нижня палата Конгресу – ред.) 8 грудня, підтримала законопроєкт про оборонний бюджет переважною більшістю голосів.

У цифрах:

В оборонний бюджет США закладають 740 мільярдів доларів на 2020 рік, із них «на проведення операцій за кордоном» планують витратити 69 мільярдів. В цьому документі згадується і Україна: США планують виділити 250 мільйонів доларів на підтримку Збройних сил України.

Також до бюджету включені положення про посилення санкцій проти компаній, що беруть участь не лише в будівництві, а й у страхуванні та ліцензуванні проєктів газопроводів «Північний потік-2» та «Турецький потік».

Після Палати представників оборонний бюджет повинен підтримати Сенат, а потім його має підписати чинний президент Дональд Трамп. Раніше Трамп не виключав, що накладе на цей документ вето.

В МЗС України уточнили Радіо Свобода, що коментуватимуть посилення американських санкцій проти російських газогонів вже після остаточного ухвалення оборонного бюджету Сполучених Штатів.

Що означають для України «Північний потік-2» і «Турецький потік»?

Зараз Росія певною мірою залежить від України у питаннях транзиту енергоносіїв. Щороку через українську ГТС проходить близько 60-120 мільярдів кубометрів блакитного палива, призначені Європейському союзу та Молдові, й Росія змушена платити Україні за транзит свого газу понад два мільярди доларів на рік. Перекинути весь цей обсяг через діючі обхідні газогони Росія не може – не вистачить їхньої потужності. В разі ж добудови «Північного потоку-2» або «Турецького потоку» це стане можливим, і йтиметься або про втрату Україною транзитних доходів, або ж Кремль шантажуватиме Україну їхньою втратою, прогнозують експерти. В разі припинення транзиту українська газотранспортна система переважно простоюватиме, майже не приноситиме доходів, але при цьому потребуватиме витрат.

Чинний тимчасовий договір України з російським «Газпромом» передбачає транзит лише впродовж найближчих чотирьох років. Якщо обхідні газогони добудують, то після цього доходи України від транзиту припиняться, попереджає колишній виконавчий директор НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко.

Експерти: Україна отримала «вікно можливостей» для протидії Росії та для співпраці зі США

Позитивним сигналом та великим шансом для України називає ймовірне синхронне посилення американських санкцій проти «Північного потоку-2» і «Турецького потоку» керівник «Бюро комплексного аналізу та прогнозів» Сергій Дяченко.

«Це новина номер один для України, оскільки йдеться про збереження її транзитного статусу. Крім того, врахування потреб України в оборонному бюджеті США – це і політична, і економічна та фінансова підтримка. Відкривається вікно геополітичних та економічних можливостей, і треба ним скористатися, зміцнивши співпрацю зі США», – визнає експерт,

Але, додає він, збільшення підтримки означатиме і зростання вимог. Сполученим Штатам важливо, щоб їхній партнер проводив реформи, зокрема відновив антикорупційну інфраструктуру та загалом виконував взяті зобов'язання, зауважує Дяченко. Він пояснює і мотиви Сполучених Штатів у цій ситуації.

«США передовсім борються з перспективами збільшення залежності країн ЄС від Росії. На це була спрямована ще стратегія КГБ СССР, і Росія просто її відтворює. Мета стратегії: розділити Захід, відділити Європу від США. Елементи стратегії: посадити країни ЄС на енергетичну голку (ідеться про імпорт електроенергії з Росії та розбудову АЕС), на газову голку («Північний потік-2») та доповнити це нарощуванням військової загрози. З іншого боку, теза про те, що Сполучені Штати цікавить передовсім продаж до Європи свого газу – пропагандистський штамп. Адже сума можливих збитків від спроб Росії «розколоти» Європу значно більша, ніж ймовірні прибутки на газовому ринку ЄС», – пояснює експерт.

«З боку Росії це так само передовсім геополітичний проєкт, а не Росія має на меті перерозподілити потоки газу в Європі, – додає Дяченко, – «Північний потік-2» не призведе до стрімкого збільшення продажів російського блакитного палива. Росія має на меті перерозподілити потоки газу в Європі, забезпечити обхід України, а лояльні до неї Німеччину та Австрію зробити газовими хабами для решти країн».

Ситуація, яка склалася навколо «Північного потоку» – це і шанс для України, і привід відреагувати на бажання певних сил у Німеччині добудувати російський газогін попри санкції, наголошує в розмові з Радіо Свобода директор центру дослідження енергетики Олександр Харченко.

«Для України є великим позитивом повідомлення про посилення санкцій проти російського газогону. Це шанс, що «Північний потік-2» не буде добудований, і Україна збереже роль великого транзитного коридору й надалі, а не лише в горизонті найближчих років».

Втім, як би не розвивалася ситуація навколо «Північного потоку», експерти радять Україні робити кілька речей, щоб убезпечити себе.

Як діяти Україні?

(на думку експертів):

• Координувати свою політику в енергетичному секторі та у сфері національної безпеки з західними партнерами, зокрема зі США.
• Продовжувати реформувати власну нафтогазову галузь. Відпрацьовувати альтернативні способи для застосування ГТС, зокрема у майбутніх проєктах з виробництва і транспортування енергетичного водню.
• Домагатися того, щоб частина європейських партнерів, зокрема Німеччина та Австрія, застосовували Третій енергетичний пакет ЄС для всіх учасників ринку, та не робили винятків для російського «Газпрому». Третій енергопакет, зокрема, передбачає демонополізацію ринку та розділення постачальників і власників мереж. Так, згідно з ним, російський «Газпром» не може одночасно володіти «трубою» і постачати нею газ; окрім того, «Північним потоком-2» не може користуватися лише один постачальник.

Про це, зокрема, говорить Олександр Харченко:

«Україна має продовжувати реформу свого ринку газу. А з іншого боку, вести діалог з європейськими партнерами про те, що Росія, як «один з найбільших партнерів Європейського ринку»(так люблять казати в Німеччині) має застосувати щодо себе Третій енергопакет. І працювати з європейськими покупцями російського газу в рамках європейських правил, а не нинішніх спеціально створених умов, коли «Газпром» отримує винятки з європейських законів» – пропонує експерт.

Він критикує також зусилля окремих німецьких посадовців для того, щоб допомогти «Північному-потоку-2» уникнути санкцій. Зокрема, Харченко згадує повідомлення про те, що влада німецької федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія планує створити спеціальний фонд, який будуть використовувати для продовження будівництва російського газопроводу, і який, імовірно, не підпадатиме під санкції США.

«Схема, яку пропонує у цьому випадку німецька влада, виглядає сумнівною і з точку зору ефективності, і з точки зору ідеології в принципі. Україна часто чує критику від європейських партнерів щодо корупції та непрозорих «схем». Вибачте, колеги, але подивіться на себе самих», – закликає аналітик.

Що ще варто знати про «Північний потік-2»?

«Північний потік-2» – газогін, який має сполучати Росію та Німеччину дном Балтійського моря. Його довжина становить 1200 кілометрів, а загальна вартість – 11 мільярдів доларів.

За деякими прогнозами, разом із іншими російськими транзитними газогонами (через Білорусь, Туреччину тощо) «Північний потік-2» дозволить перебрати на себе майже весь обсяг газу, який нині проходить Україною і приносить їй близько 3% від усього ВВП держави.

«Північний потік-2» планували добудувати до кінця 2019 року, проте його запуск неодноразово переносили через опір Данії та інших держав Балтійського басейну, через санкції США та технологічну неспроможність Росії добудувати об'єкт без участі західних держав.