Спеціально для Крим.Реалії
У 1945 році, відразу після закінчення війни, Йосип Сталін виголосив свій знаменитий тост про «великий російський народ», спеціально виділивши один народ із-поміж інших народів держави, представники яких воювали в радянській армії.
Історики вбачають у цій заяві диктатора остаточну відмову від декоративного «пролетарського інтернаціоналізму» на користь великоруського шовінізму, який визначав саме існування Росії до Лютневої революції 1917 року і взяв реванш після більшовицького перевороту. А для літературознавця слова Сталіна завжди будуть точною ілюстрацією правоти Джорджа Оруелла, який у своєму романі «Колгосп тварин» точно описав тоталітаризм як режим, де «всі рівні», тільки одні чомусь «рівніші» за інших.
У 2020 році Володимир Путін своєю пропозицією внести в російську конституцію слова про «народ-державотворець, який входить у багатонаціональний союз рівноправних народів Російської Федерації», знову вирішив нагадати сучасникам про Сталіна. І про Оруелла. Тому що народи рівноправні, а народ-«державотворець» ‒ один. Російський.
Виходить, що російська конституція визнає: татари, буряти, тувинці, чеченці та інші народи країни ‒ всього лише колонізовані нації при «народі-державотворці»
І це при тому, що Російська Федерація ‒ дійсно об'єднання різних народів і територій, багато з яких ніколи не були ‒ та й зараз не є ‒ частиною так званого «русского міру». Росія як завойовник прийшла в Поволжя, Сибір, на Кавказ. Останньою з сучасних республік Російської Федерації була приєднана Тува, всього за вісім років до народження Володимира Путіна. І виходить, що російська конституція визнає: татари, буряти, тувинці, чеченці та інші народи країни ‒ всього лише колонізовані нації при «народі-державотворці»?
У Криму ‒ при конституційній нормі про рівноправність мов «республіки» ‒ кримськотатарську та українську мови просто виганяють із життя та освіти, маргіналізують на догоду мові народу-«державотворця»
Володимир Путін навряд чи це заперечуватиме. Для нього слова, які він пропонує записати в конституцію країни ‒ політична аксіома, з якою ніхто не має сперечатися, відображення його власних переконань. Адже не випадково після анексії Криму президент Росії довірив владу на півострові очільнику шовіністичної партії, яка до окупації не користувалася підтримкою і декількох відсотків кримчан. Не випадково у Криму ‒ при конституційній нормі про рівноправність мов «республіки» ‒ кримськотатарську та українську мови просто виганяють із життя та освіти, маргіналізують на догоду мові народу-«державотворця».
А тепер і сама Росія перетворюється своїм правителем на «великий Крим» ‒ так, як після завершення чеченських воєн вона була перетворена Путіним на «велику Чечню». Завоювання найболючіше позначається на майбутньому завойовників.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
