Доступність посилання

ТОП новини

Війна з Росією і пропозиція мера Харкова. Навіщо Кернесу маршал Жуков?


Акція біля будівлі Київського суду Полтави під час судового процесу над мером Харкова Геннадієм Кернесом, обвинуваченим у викраденні й побитті євромайданівців. Полтава, 28 травня 2015 року

Обіцянка, яку дав жителям Харкова його мер Геннадій Кернес – повернути одному з міських проспектів «історичне найменування» на честь радянського маршала Георгія Жукова – ще один доказ спроб повернути Україну до пострадянської історичної епохи, до 2013 року. І час вибраний зовсім не випадково – час транзиту влади, час невизначеності державних орієнтирів як таких.

Обвинувачений у викраденні й побитті євромайданівців мер Харкова Геннадій Кернес під час засідання Київського районного суду Полтави, 28 травня 2015 року
Обвинувачений у викраденні й побитті євромайданівців мер Харкова Геннадій Кернес під час засідання Київського районного суду Полтави, 28 травня 2015 року

Можуть запитати: а чому саме маршал Жуков? Відповідь на це питання виглядає простою тільки на перший погляд. Георгій Жуков, поза всяким сумнівом – одна з найважливіших (і найстрашніших) постатей Другої світової війни. Однак після перемоги головним переможцем у радянській міфології, зрозуміло, став вважатися не він, а генералісимус Йосип Сталін. І тільки після смерті Сталіна і початку хрущовської десталінізації ситуація почала змінюватися.

Жуков був одним із найактивніших прихильників Микити Хрущова, особисто керував арештом його конкурента маршала Лаврентія Берії і в нагороду за участь у переворотах отримав посаду міністра оборони. Саме тоді в збройних силах і в Радянському Союзі в цілому починає насаджуватися новий міф, на противагу сталінському – міф про «маршала перемоги» Жукова. Однак цей міф лякає вже самого Хрущова, який підозрює міністра оборони у прагненні захопити владу. В результаті Жуков відправляється на пенсію, з якої вже ніколи не повернеться до активної політики. А міф про «маршала перемоги» потрапляє до архіву, радянська міфологія вже згадує Жукова серед інших полководців.

Портрет радянського маршала Георгія Жукова в руках одного з активістів, які виступали проти акції «Безсмертний полк», що проводилася в Україні під гаслом «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Київ, 9 травня 2019 року
Портрет радянського маршала Георгія Жукова в руках одного з активістів, які виступали проти акції «Безсмертний полк», що проводилася в Україні під гаслом «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Київ, 9 травня 2019 року
«Побєдобєсіе» не може не призвести до реабілітації Сталіна в очах росіян

І тільки у пострадянський час, коли російському керівництву для нової державної ідеології знадобилося «побєдобєсіе», Жукова повертають на п’єдестал, який сам маршал підготував для себе ще далекого 1957 року. Повертають в буквальному сенсі – споруджують пам’ятник біля Красної площі. І тут дивуватися нема чому – тому що новому керівництву Росії все ще соромно зізнатися у симпатіях до ката Сталіна. І Путін, як і Хрущов, замінює верховного головнокомандувача його заступником. Але, до речі, не дуже надовго. «Побєдобєсіе» не може не призвести до реабілітації Сталіна в очах росіян. Соціологічні опитування показують, що до генералісимуса ставляться набагато краще. А це означає, що міф про «маршала перемоги» приречений. Або Росія все більше занурюватиметься в минуле – але тоді головною фігурою війни буде вважатися, звичайно ж, Сталін, а не Жуков. Або Росія колись почне модернізуватися – але тоді їй не будуть потрібні ніякі міфи і Сталін із Жуковим позбудуться свого ореолу.

Кернес домагається, щоб назви вулиць у Харкові не сильно відрізнялися від назв вулиць у Бєлгороді

Жуков – це людина, яка пов’язує Україну з російським пострадянським історичним міфом. Кернесу, як виглядає, не цікава сама особистість Жукова, але він домагається, щоб назви вулиць у Харкові не сильно відрізнялися від назв вулиць у Бєлгороді. І новою цю позицію харківського мера – як і багатьох його виборців – назвати не можна. Просто до президентських виборів 2019 року Кернес міг припускати, що публічне анонсування такої позиції може призвести до конфлікту з державними інституціями в Києві. А після виборів сама можливість такого конфлікту виглядає в очах Кернеса мінімальною – чи то тому, що тепер він вважає себе частиною цих інституцій, чи то тому, що для нього – і не для нього одного – держави, яку виборювали з 2014 року, більше немає.

І це – найнебезпечніший наслідок ситуації навколо можливого повернення імені маршала Жукова на карту Харкова. Що буває, коли для місцевих еліт держава перестає існувати, ми добре знаємо по долі Донецька і Луганська. Але найважливіше в цій аналогії – це не презирство до держави, а саме розлом історичної пам’яті.

У час окупації Криму Росією. Мер Харкова Геннадій Кернес (праворуч) і тодішній голова Харківської ОДА Михайло Добкін під час з’їзду депутатів Криму і південно-східних областей України у Харкові. 22 лютого 2014 року
У час окупації Криму Росією. Мер Харкова Геннадій Кернес (праворуч) і тодішній голова Харківської ОДА Михайло Добкін під час з’їзду депутатів Криму і південно-східних областей України у Харкові. 22 лютого 2014 року

Багатьом подобається твердження, що в кожному українському регіоні історична пам’ять може бути своя, нехай одні називають вулиці ім’ям Бандери, а інші – ім’ям маршала Жукова. Яка різниця, все це – функції місцевого самоврядування та побажання громадян, головне – як люди живуть, тарифи, боротьба з корупцією.

З цим не посперечаєшся. Але якщо в одній частині країни буде своя історична пам’ять, а в іншій – історична пам’ять держави, яку Україна офіційно визнала державою-агресором, то рано чи пізно частина країни з історичною пам’яттю держави-агресора може стати частиною території держави-агресора.

Тому що спільна історична пам’ять, спільна мова і спільна церква об’єднують людей набагато більше, ніж тарифи, телеканали і боротьба з корупцією. Українців цій простій істині повинні були навчити Крим і Донбас. Але, схоже, не навчили.

Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG